Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/17393/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/17393/20 пров. № А/857/8521/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, ухвалене суддею Костюкевич С.Ф. у м. Луцьку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 140/17393/20 за адміністративним позовом приватного підприємства «СП.ЕКА» до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування рішення, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ про проведення перевірки від 10.06.2020 року та податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 року № 0001793204. Позовні вимоги мотивовано тим, що 22.06.2020 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001793204, на підставі якого до позивача застосовано штрафну санкцію, передбачену статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», на суму 500 000 грн. Це рішення ґрунтується на тому, що позивач зберігав нафтопродукти без наявності ліцензії. Позивач вважає, що це не відповідає дійсності, оскільки позивач не має необхідного обладнання та резервуарів для зберігання пального, водночас, для цих цілей уклав договір зберігання нафтопродуктів з приватним підприємством «Спека», яке має відповідну ліцензію. При цьому, позивач не заперечує тієї обставини, що він здійснює оптову торгівлю пальним, за відсутності місць для оптової торгівлі, на підставі відповідної ліцензії. Позивач звертає увагу на те, що в акті перевірки відповідач фактично не встановив місць зберігання пального і необхідного для цього обладнання, тому твердження відповідача про зберігання пального без ліцензії є необґрунтованими, а прийняте рішення безпідставним. Що стосується наказу про проведення перевірки, то він, на думку позивача, прийнятий без установлених для цього, Податковим кодексом України, підстав. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 10.07.2020 року № 0001793204. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь приватного підприємства «СП.ЕКА» судові витрати в розмірі 7 500,00 грн. Не погодившись із рішенням суду його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що, на підставі документів господарської діяльності, які позивач надав до перевірки, відповідач встановив те, що позивач здійснює зберігання нафтопродуктів без наявності ліцензії. Натомість, суд першої інстанції ці обставини дослідив неповно, внаслідок чого прийняв незаконне рішення про задоволення позову. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що відповідач, з 16.06.2020 року по 19.06.2020 року провів фактичну перевірка ПП «СП.ЕКА», що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул .Стрілецька,

12. За результатами перевірки відповідач склав акт № 03/86/32-05/42323413 від 22.06.2020 року у якому зафіксував порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме, зберігання пального без наявності ліцензії. На підставі акта перевірки, 10.07.2020 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001793204 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 500 000 грн. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про проведення перевірки є правомірним, а правові наслідки для платника несе прийняте за результатами перевірки рішення. З цих підстав суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу про проведення перевірки. Скасовуючи податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач не здійснює зберігання нафтопродуктів, які він продає, а для цих цілей уклав відповідний договір зберігання із ліцензованим складом. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Оцінюючи доводи сторін, щодо скасування наказу про проведення перевірки, апеляційний суд звертає увагу на те, що такий наказ вичерпав свою дію фактом його застосування, шляхом проведення перевірки і не може виступати окремим об`єктом оцінки на предмет його законності. Водночас, апеляційний суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості посилатися на порушення, які мали місце при проведенні перевірки при оскарженні рішення, яке прийняте за наслідками перевірки. Позивач зазначає, що відповідач провів перевірку без наявності для того підстав. Апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). У відповідності до вимог п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Апеляційний суд зазначає, що відповідач, як в ході проведення перевірки, так і під час розгляду справи судом, не надав доказів наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Отже, апеляційний суд вважає, що відповідач провів перевірку без наявності для того підстав, які вказані у п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України. Це свідчить про те, що відповідач порушив порядок проведення перевірки, що є наслідком незаконності проведення перевірки і визнання акта перевірки недопустимим доказом. Зважаючи на те, що оскаржене рішення відповідача ґрунтується на акті перевірки, який є недопустимим доказом, то оскаржене рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Оцінюючи аргументи сторін щодо суті порушення податкового законодавства, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до абзацу першого преамбули Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) цей Закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України. Статтею 1 Закону № 481/95-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розкрито, серед інших, наступні поняття: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій. Порядок здійснення імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481/95-ВР. Згідно з приписами статті 15 Закону № 481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Згідно із статтею 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії 500 000 гривень. В ході проведення фактичної перевірки ПП «СП.ЕКА» контролюючим органом встановлено, що підприємство надає послуги із зберігання пального суб`єктам господарювання, які придбали у нього пальне. Зокрема, підприємством ТзОВ «КФ Левіт» було придбано дизельне паливо в кількості 1000 л. на суму з ПДВ 18000 грн, відповідно до накладної на відвантаження палива № 000320 від 15.04.2020 року, накладна на відвантаження палива № 000384 від 06.05.2020 року дизельне паливо в кількості 1000 л. на суму з ПДВ 15000грн., накладна на відвантаження палива № 000397 від 15.05.2020 року дизельне паливо в кількості 1000 л. на суму з ПДВ 15000 грн. та накладної на відвантаження палива №000408 від 19.05.2020 року дизельне паливо в кількості 2000л. на суму з ПДВ 30000 грн. Крім того, між ТзОВ «КФ «Левіт» (Поклажодавець) та ПП «СП.ЕКА» (Зберігач) було укладено договір відповідального зберігання нафтопродуктів (товар) від 01.11.2019 року № 044/2019 року. На підставі цих обставин, відповідач встановив, що ПП «СП.ЕКА», в порушення вимог 15 Закону № 481/95-ВР, надавало послуги по зберіганню пального без наявності ліцензії на зберігання пального. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Отже, ліцензію на право зберігання пального може отримати той суб`єкт господарювання, який володіє стаціонарними цистернами/ємностями. Апеляційний суд встановив те, що ПП «СП.ЕКА» не зберігає куплене пальне, оскільки не має на балансі жодних стаціонарних паливних ємностей чи паливних складів для його зберігання. Відсутність місць зберігання пального позбавляє позивача можливості зберігати власне пальне та надавати послуги із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання. Оскільки у позивача відсутнє місце зберігання пального, то з метою торгівлі нафтопродуктами, 20.05.2019 року позивач уклав договір зберігання нафтопродуктів № 20/05/2019 з розпорядником акцизного складу ПП «Спека», в якого наявна ліцензія на зберігання пального та обладнано акцизним склад витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками. Даний акцизний склад (уніфікований номер 1005999) знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Вахтангова,

16. На вказаному складі паливо зберігається до видачі його отримувачам (покупцям) позивача, що підтверджується акцизними накладними. Згідно з умовами договору позивач вправі давати підприємству «Спека» письмові вказівки на передачу (відпуск) належних позивачу нафтопродуктів зі зберігання третім особам, які є одержувачами (покупцями) нафтопродуктів від позивача. Об`єм нафтопродуктів, який необхідно передати (відпустити) третім особам, вказується позивачем в накладній на відвантаження палива, яка підтверджує факт отримання позивачем відповідної партії із зберігання. Факт надання послуг із зберігання нафтопродуктів підприємством «Спека» для позивача, за цим договором, підтверджується актами наданих послуг та проведеною оплатою за послуги із зберігання пального. Оскільки зберігання нафтопродуктів для позивача здійснює ПП «Спека», то акцизні накладні на придбане позивачем пальне від постачальників реєструються на ПП «Спека». В даному випадку, на відпуск пального для ТзОВ «Комерційна фірма «ЛЕВІТ» з акцизного складу ПП «Спека», були виписані та зареєстровані підприємством в Єдиному реєстрі акцизних накладних наступні акцизні накладні: № 246 від 15.04.2020 на 1000 л, № 342 від 06.05.2020 на 1000 л, № 356 від 15.05.2020 на 1000 л, № 369 від 19.05.2020 на 2000 л. Вказані операції відображені в Єдиному реєстрі акцизних накладних і відповідачу відомо з якого саме складу відвантажувалося пальне для ТзОВ «Комерційна фірма «ЛЕВІТ». Відповідно до вказаних акцизних накладних, придбане ТзОВ «Комерційна фірма «ЛЕВІТ» у позивача пальне зберігалося та відвантажувалося з акцизного складу ПП «Спека» (уніфікований номер 1005999) за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Вахтангова,

16. Отже, пальне для ТзОВ «Комерційна фірма «ЛЕВІТ», яке реалізував позивач зберігалося на акцизному складі ПП «Спека», а не у позивача, оскільки такий не має місць зберігання пального. За таких обставин, на думку апеляційного суду, у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 17 цього Закону. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року в справі № 140/17393/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар