Постанова 4824 № 761/9156/19-ц

Справа № 761/9156/19 Головуючий 1 інстанція- Осаулов А.А. Провадження № 22-ц/824/2356/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 12 серпня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариста «Комерційний банк «Хрещатик», ОСОБА_2 про визнання недійсними договору відступлення прав вимоги,- в с т а н о в и в: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 15 червня 2007 року між нею і ВАТ «КБ «Хрещатик» було укладено кредитний договір № 259-нв, згідно якого вона отримала кредит у розмірі 2800000 (два мільйони вісімсот тисяч) грн. строком на 84 місяці для придбання нежилого приміщення. Цього ж дня 15 червня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею і банком укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 664/259-нв, за яким вона передала в іпотеку банку належне їй нежиле приміщення літер «А» в будинку АДРЕСА_1 . Вказувала, що 23 лютого 2018 року було проведено аукціон з продажу права вимоги за кредитним договором № 259-нв від 15 червня 2007 року, номер лоту F55GL8463, за результатами якого переможцем торгів було визнано відповідача ОСОБА_2 , що оофрмлено протоколом електронного аукціону від 23 лютого 2018 року. В подальшому між ПАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_2 23 березня 2018 року було укладено договір № 8463 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги. Згідно п.1.1.-1.2. додатку № 1 до вказаного договору банку відступив ОСОБА_2 право вимоги за укладеними з нею кредитним договором № 259-нв та іпотечним договором № 664/259-нв. Вважає, що укладений між відповідачами договір відступлення права вимоги порушує її права як боржника за кредитним договором, суперечить положенням чинного законодавства і має бути визнаний недійсним. Зокрема відступлення права вимоги за кредитним договором може бути здійснено виключно на користь іншого банку або фінансової установи, яка повинна мати ліцензію на здійснення фінансових операцій. Відповідач ОСОБА_2 не є ні банківською, ні фінансовою установою, а тому відступлення права вимоги на його користь суперечить ч.3 ст.512, ст.1054 ЦК України. Окрім того, продаж права вимоги у загальному розмірі 4171041,98 грн. здійснений за - 2 - 917629,24 грн., тобто не є номінальним, а тому даний договір підпадає під визначення договору факторингу, який може укладатися лише фінансовою компанією, включеною до Державного реєстру фінустанов, яка має відповідну ліцензією, чого не встановлено. У зв`язку з наведеним просила визнати недійсним договір № 8463 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, укладений 22 березня 2018 року між відповідачами ПАТ «КБ Хрещатик» і ОСОБА_3 , вирішити питання про судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування судом норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що згідно положень ст.ст.512, 514 ЦК України відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому. При цьому у зв`язку із заміною кредитора саме зобов`язання зберігається, а змінюється лише його суб`єктний склад щодо кредитора. З урахуванням положень ст.1054 ЦК України, кредитодавцем може бути банк або інша фінансова установа, під якою розуміється юридична особа, що згідно закону надає фінансові послуги та внесена до відповідного реєстру (ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). До фінансових установ відносяться банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11. Окрім того, оскаржуване рішення невірно обгрунтоване посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2015 року у справі № 6-301цс15. Висновок суду про відсутність прибутку нового кредитора не співвідносться із обставинами справи, позаяк наслідком відступлення права вимоги є право ОСОБА_2 вимагати повернення боргу у сумі 4171041,98 грн., який у кілька разів перевищує ціну продажу -917629,24 грн. Відповідачі ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками отримані відповідачами 31 січня 2020 року, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток (а.с.112-114). За клопотанням представника ОСОБА_1 адвоката Паламарчука І.І. судове засідання, призначене на 22 липня 2021 року відкладене на 12 серпня 2021 року на 11-30 год. Позивачка ОСОБА_1 належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з`явилася, причин неявки не повідомила, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Відповідач ПАТ «КБ «Хрещатик» ліквідовано, що стверджується записом - 3 - № 1000741110128000175 про проведення державної реєстрації припинення як юридичної особи, внесеним 02 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Щодо відповідача ОСОБА_2 , то судова повістка повернулася із відміткою пошти, що особа за даною адресою не знаходиться, що у свою чергу відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судової повістки. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом встановлено, що 15 червня 2007 року між позивачкою ОСОБА_1 і ВАТ КБ «Хрещатик», правонаступником якого є ПАТ КБ «Хрещатик», було укладено кредитний договір № 259-нв, згідно якого банк надав позичальниці ОСОБА_1 кредит для придбання нежилого приміщення у розмірі 2800000 грн. (два мільйони вісімсот тисяч) грн. строком на 84 місяці із сплатою 17 % річних. В цей же день 15 червня 2007 року між ОСОБА_1 і КБ «Хрещатик» було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 664/259-нв, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй нежиле приміщення літер «А» в будинку АДРЕСА_1 . У квітні 2016 року ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних, а постановою Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації КБ «Хрещатик». Також, судом встановлено, що 23 лютого 2018 року відповідно до Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 388 від 24 березня 2016 року, було проведено аукціон з продажу прав вимоги за рядом кредитних і забезпечувальних договорів ВАТ КБ «Хрещатик», в тому числі за кредитним договором № 259-нв за яким позивачка є боржницею. Переможцем торгів було визнано відповідача ОСОБА_2 . За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2018-01-10-000104-а від 23 лютого 2018 року, між ПАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_2 22 березня 2018 року укладено договір № 8463 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги. Згідно п.1.1.-1.2. додатку № 1 до вказаного договору банку відступив ОСОБА_2 право вимоги за укладеними з позивачкою ОСОБА_1 кредитним договором № 259-нв. Згідно п.1.1.-1.2 цього договору сторони погодили, що договір є правочином з передання банком шляхом продажу прав вимоги новому кредитору (відступлення прав - 4 - вимоги), а платежі на виконання договору не є фінансуванням банку новим кредитором. Відповідно до п.2.1 вказаного договору, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників та заставодавців (іпотекодавців), зазначених у додатку № 1 до цього договору. Відповідно до п.2.2 договору розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказані у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор набуває права вимоги у обсязі і на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги. До нового кредитора не переходить право на нарахування процентів за користвання боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповвіднло до умов основних догвоорів. Відповідно до додатку № 1 до цього договору загальна сума права вимоги за кредитним договором №259-нв від 15 червня 2007 року станом на 22 брезня 2018 року складає 4171041,98 грн., та складається із простроченої заборгованості за основним боргом 2762700 грн. та 1408341,98 грн. заборгованість за простроченими процентами. Згідно п.4.1 договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 917629,24 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п.6.5 на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оспорюваний договір від 22 березня 2018 року є договором відступлення прав вимоги, за яким закон не передбачає обмежень стосовно статусу особи, в тому числі фізичної особи, якій може бути здійснено таке відступлення, а норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» на спірні правовідносини не розповсюджуються, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання їх недійсними. Також, суд керувався тим, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором укладений між відповідачами ТОВ «ФК«Гровинг Стейт» та ОСОБА_4 за своїм змістом є договором відступлення права вимоги (цесії), а недоговором факторингу, оскільки не передбачає отримання прибутку. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками. Зокрема, висновки суду про те, що за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, яка не є суб`єктом надання фінансових послуг, відповідає нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, колегія суддів вважає помилковими. Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України). За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст.510 ЦК України), кожен з яких може бути замінений у зобов`язанні в порядку та з підставпередбачених законом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути - 5 - замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).Тобто, відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором і за своїм змістомозначає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. До нового кредитора відповідно до ч.1 ст.514 ЦК України переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Поняття та зміст кредитних правовідносин визначені у ст.1054 ЦК України, згідно якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, вказана норма встановлює перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, а відтак за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор,яким може бути банк або інша фінансова установа. Вказаний правовий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (п.п.46-47). В той же час колегія суддів вважає, що помилковість висновків суду не призвела до неправильного вирішення справи. Позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав набуття права вимоги фізичною особою, яка не є суб`єктом надання фінансових послуг, не підлягають до задоволення з огляду на їх необгрунтованість. Встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних і запроваджено тимчасову адміністрацію, а постановою Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію КБ «Хрещатик». Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 червня 2016 року розпочато процедуру ліквідації банку, яка рішенням Фонду від 19 червня 2019 року - 6 - продовжена до 19 червня 2021 року. Відповідно до частин 8 і 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків. Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Ліквідація ПАТ «КБ «Хрещатик» здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженого на ліквідацію, що підтверджується загальнодоступною інформацією на офіційному ввеб-сайті Фонду. Спеціальним Законом, який визначає процедуру припинення банку як юридичної особи, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і згідно якого ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку приймає Національний Банк України. Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені ст.46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо. При проведенні процедури ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку. Відповідно до ст.51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) майно банку може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); на закритих торгах (щодо майна банку, обмеженого в обігу); шляхом продажу серед заздалегідь визначеного кола осіб (щодо майна, на яке існує обмежений попит); шляхом відступлення права вимоги за кредитами іншим фінансовим установам; шляхом реалізації на організованих місцях продажу (біржах, у торговельних посередників тощо). У разі якщо реалізувати майно у способи, передбачені пунктами 1-5 цієї частини, не вдалося, майно банку може бути реалізоване у будь-який інший спосіб на конкурсній основі. Аналогічні положення містить п.6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. Отже, положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 02 червня 2016 року банківської ліцензії у ПАТ «КБ «Хрещатик», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу або послідуючому придбанні прав вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик» законодавством не визначені. - 7 - Договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за рядом кредитних договорів, в тому числі за кредитним договором із позивачкою, було укладено 22 березня 2018 року між ПАТ «КБ «Хрещатик», який перебував у стадії ліквідації в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Славкіної М.А. і ОСОБА_2 за результатами проведення 23 лютого 2018 року відкритих торгів (аукціону) по реалізації активів (майна) ПАТ «КБ «Хрещатик», оформлених протоколом № UA-EA-2018-01-10-000104-а від 23 лютого 2018 року. З урахуванням наведеного, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу права вимоги від 22 березня 2018 року у ПАТ «КБ «Хрещатик» була відкликана ліцензія і він не мав права здійснювати банківську діяльність, в тому числі не мав права здійснювати фінансові операції, то оспорюваний договір за своєю правовою природою не є здійсненням банком фінансової операції, в тому числі операції фактирингу, а тому відступлення права вимоги при ліквідації банківської установи може відбутися на конкурсних засадах в тому числі на користь фізичної особи. Такі висновки сформовано у ряді постанов Верховного Суду. Зокрема у п.п.61-62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за своєю правовою природою спірний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за результатами аукціону є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що за загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Аналогічний висновок викладено у п.62 постанови від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, деВелика Палата Верховного Суду зазначила, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Наведені висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19, в яких Верховний Суд вказав, про можливість відчуження активів банку, що ліквідується, в тому числі права вимоги за кредитними договорами, на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. Колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність підстав для визнання оспорюваного позивачкою договору відступлення права вимоги № 2107-1-2016, укладеного 22 березня 2018 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_2 з підстав, щоданий договір підпадає під визначення договору факторингу, який може укладатися лише фінансовою компанією, включеною до Державного реєстру фінустанов, яка має відповідну ліцензію на здійснення факторингових операцій. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором за своїм змістом є договором відступлення права вимоги (цесії), а недоговором факторингу, оскільки не передбачаєплати за передачу новим кредитором грошових коштів первинному кредитору у рахунок оплати вартості права вимоги і така оплата не здійснювалася. - 8 - Окрім того, у п.61 вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зазначено, що за своєю правовою природою спірний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, а тому не може бути віднесений до договорів факторингу. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Деснянського районного суду м.Києва від 15 травня 2020 року підлягає зміні в частині визначення правових підстав відмови у задоволенні позову, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Доводи апеляційної скарги про те, що згідно положень ст.ст.512, 514 ЦК України відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому, а з урахуванням положень ст.1054 ЦК України, кредитодавцем може бути банк або інша фінансова установа, під якою розуміється юридична особа, що згідно закону надає фінансові послуги та внесена до відповідного реєстру, а тому що фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, необгрунтовані. Колегія суддів відхиляє дані аргументи з викладених вище підстав, а саме можливості відступлення прав вимоги за кредитним договором у процедурі ліквідації банку на конкурсних засадах на користь будь-якої особи, в тому числі на користь фізичної оосби. Доводи позивача про невідповідність висновків суду першої інстанції правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 465/646/11 та № 638/22396/14-ц є необґрунтованими, оскільки у цій справі на відміну від справ, судові рішення у яких ухвалені Великою Палатою Верховного Суду, договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, укладений в період процедури примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами. За таких обставин підстави для визнання недійсним оспорюваного позивачкою договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами відсутні. Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про відсутність прибутку нового кредитора, що не співвідносться із обставинами справи, позаяк наслідком відступлення права вимоги є право ОСОБА_2 вимагати повернення боргу у сумі 4171041,98 грн., який у кілька разів перевищує ціну продажу - 917629,24 грн. не спростовують висновків суду, що оспорюваний договір, укладений в процесі продажу активів банку, що ліквідується, не є договором факторингу (п.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18). Вирішуючи апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ч.3 ст.53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 02 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1000741110128000175 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «КБ «Хрещатик» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам - 9 - банк ліквідованим. Згідно положень ч.3 ст.377 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалене законне і обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для скасування рішення і закриття провадження, а тому підстави для закриття провадження у відношенні ПАТ КБ «Хрещатик» відсутні. Даючи оцінку доводам позивачки, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2019 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, в іншій частині це рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: