Постанова 4811 № 466/4558/20

Справа № 466/4558/20 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В. Провадження № 22-ц/811/2941/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 79 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Шеремети Н.О., секретаря Юзефович Ю.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Підприємства об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих», третіх осіб Первинної профспілкової організації Учбово-виробничого об`єднання УТОС, директора Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» Стегніцького Андрія Мироновича про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,- встановив: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих», з участю третіх осіб Первинної профспілкової організації Учбово-виробничого об`єднання УТОС, директора Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» Стегніцького А.М. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 16.07.1986 прийнятий на роботу учнем зачисника електропатрона пластмасового цеху Львівського учбово-виробничого об"єднання Українського товариства сліпих. З 04.11.1996 переведений ливарником по третьому розряду у пластмасову дільницю на цьому ж підприємстві, а з 03 грудня 2007 року переведений підсобним працівником пластмасової дільниці, проте до моменту звільнення його з роботи за суміщенням посад і професій виконував ливарні роботи в цій дільниці. Наказом № 51-к від 21 травня 2020 року його звільнено з роботи згідно із п.2.ст.40 КЗпП України у зв`язку з тим, що він є інвалідом першої групи по зору і потребує стороннього догляду, що є зазначено в його довідці МСЕК. У цьому наказі роботодавець посилається на те, що в індивідуальній програмі реабілітації не зазначена фізична можливість працівника виконувати роботу в шкідливих і важких умовах праці, а також на те, що даний факт став відомий 20 травня 2020 року після отримання копії програми реабілітації. Звільнення вважає незаконним оскільки він є інвалідом першої групи по зору підгрупи Б з дитинства. Останній огляд МСЕК був проведений у 2008 році, складено довідку МСЕК №397234 від 09.07.2008. Згідно із висновком про умови та характер праці, зазначеним у цій довідці вказано наступне: "потребує постійного стороннього догляду. Робота відповідно до індивідуальних можливостей інваліда у спеціально створених умовах на виробництві". З 2008 року виконував роботи ливарника та підсобного працівника на цьому підприємстві без жодних зауважень. Директор Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих ОСОБА_3 наказом № 11-о від 12 травня 2020 року "Про проходження комісії", зобов`язав його пройти обстеження комісії МСЕК на предмет можливого виконання роботи підсобного працівника або ливарника. 20 травня 2020 року ОСОБА_1 проходив Офтальмологічний МСЕК, де йому склали індивідуальну програму реабілітації інваліда. В розділі трудова реабілітація ІПР йому дозволено працювати на робочому місці з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда за професіями і спеціальностями доступними за станом здоров`я. Враховуючи вищенаведені факти, для нього мали б створити окреме робоче місце з урахуванням заходів безпеки та особливих потреб інваліда посилаючись на ІПР або перевести його на легшу нижчеоплачувану роботу з урахуванням вимог, передбачених ст.170 КЗпП України. Проте, роботодавець не створив для нього відповідне робоче місце та не запропонував переведення на легшу роботу. Звертає увагу, що підприємство об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство УТОС» створено для соціальної реабілітації незрячих. Тобто основною метою діяльності підприємства є соціальна реабілітація інвалідів, в першу чергу створення для них можливості працювати та отримувати якісь кошти на прожиття. Тому, його звільнення із вказаних вище підстав, є грубим порушенням його прав. ОСОБА_1 також зазначає, що він є членом виборного органу первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС, яка діє на Львівському учбово-виробничому підприємстві українського товариства сліпих. Проте, жодного подання від адміністрації підприємства на адресу первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС не надходило, адміністрація підприємства також не надсилала подання про його звільнення до Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, яка є вищестоящою організацією по відношенню до первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС. Позивач вважає, що директор ПОГ «Львівське УВП УТОС» ОСОБА_3 звільнив його виключно через особисту неприязнь до позивача. Незаконне звільнення з роботи завдало йому сильних душевних страждань, погіршився його стан здоров`я, тому просить стягнути завдану йому моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним його звільнення з посади підсобного робітника метало-пластмасової дільниці Підприємства об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» та поновити його на займаній посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 2 102 грн. та стягнути з відповідача на його користь 50 000 грн. моральної шкоди. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Підприємства об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» за №51 -к від 21.05.2020 р. про звільнення з посади підсобного робітника метало-пластмасової дільниці ПОГ "Львівське УВП УТОС ОСОБА_1 з 21 травня 2020 р. на підставі статті 40 пункт 2 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаду підсобного робітника метало-пластмасової дільниці Підприємства об"єднання громадян "Львівського УВП УТОС директора комерційного Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» з 21 травня 2020 року. Стягнуто з Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2102 грн. 40 коп. без врахування обов`язкових податків і зборів. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2021 року стягнуто з Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок. Іншим додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року резолютивну частину короткого тексту та резолютивну частину повного тексту рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року, після четвертого абзацу доповнено абзацом наступного змісту: «В задоволенні позовних вимог про стягнення з Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - відмовлено. Рішення оскаржив відповідач Підприємство об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», вважає, що таке рішення не відповідає чинному законодавству і фактичним обставинам справи. Просить врахувати, що в резолютивній частині рішення суд поновив позивача одразу на двох посадах, вказавши «поновити ОСОБА_1 на посаду підсобного робітника метало-пластмасової дільниці Підприємства об"єднання громадян "Львівського УВП УТОС директора комерційного Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» з 21 травня 2020 року», при цьому позивач ніколи не займав посаду директора комерційного, він не ставив питання про поновлення на цій посаді. Звертає увагу, що посада підсобного працівника зобов`язує допомагати іншим працівникам у виконанні ними своїх трудових обов`язків, при цьому сам позивач потребує стороннього догляду, нездатен самостійно пересуватися за станом здоров`я, відтак не може підсобляти іншим працівникам металопластмасової дільниці у роботі. Відповідно до записів МСЕК в індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 359 від 20 травня 2020 року не зазначена фізична можливість даного працівника виконувати роботу в шкідливих і важких умовах праці, відтак суд першої інстанції вважає, що при звільненні працівника не можна керуватися програмою реабілітації, в якій не зазначено, що працівник може виконувати роботи підсобного робітника метало-пласмасової дільниці. Крім цього, суд першої інстанції не врахував вимог інструкцій МОЗ про встановлення інвалідності, ні моменту виявлення невідповідності, а також те, що позивач раніше не надавав індивідуальних програм реабілітації особи з інвалідністю до відділу кадрів на підприємстві. Також, суд не врахував, що на момент укладення трудового договору з позивачем, картки індивідуальної реабілітації особи з інвалідністю не було, оскільки такі картки впровадили у 2007 році. Для встановлення можливості виконання посадових обов`язків та рекомендацій роботодавцю щодо забезпечення умов праці. Законодавець передбачив програму індивідуальної реабілітації особи з інвалідністю, яка видається на 2 роки і повинна поновлюватися. Суд першої інстанції залишив відкритим клопотання відповідача про проведення експертизи на предмет відповідності позивача займаній посаді та можливості виконання посадових обов`язків підсобного робітника. Крім цього, до матеріалів справи долучено заперечення голови профспілкового комітету, однак не враховано заперечення відповідача про те, що станом на 12 травня 2020 року голова комітету втратила повноваження і представляє неіснуючу профспілку незаконно. Місцевий суд не звернув увагу, що позивач майже два роки не сплачує профспілкові внески, а тому не може бути членом профспілки. Просить звернути увагу, що суддя Шевченківського районного суду м. Львова Донченко Ю.В. приймав участь у врегулюванні спору за участю судді, окремо проводив бесіди з представниками ПОГ Львівського УВП УТОС, а також з позивачем та його адвокатом. У разі припинення врегулювання спору за участю судді, справа передається на розгляд іншому судді. Апелянт вважає, що суддя Донченко Ю.В. мав передати справу іншому судді, проте в порушення вимог процесуального законодавства продовжив розгляд справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача про поновленні на роботі підсобного робітника метало-пласмасової дільниці Львівського УПВ УТОС, відмовити у виплаті середнього заробітку за вимушений прогул, а в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди залишити рішення без змін. 20.05.2021 представник позивача Галань В. подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий суд дійшов висновку, що оскільки відповідач не надав фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я ОСОБА_1 не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я на посаді підсобного робітника метало-пластмасової дільниці, а невиконання або невчасно виконання ним посадових обов`язків пов`язане саме з станом здоров`я, тому звільнення позивача із займаної посади необхідно визнати незаконним. При цьому, вирахувавши середньоденний заробіток та врахувавши кількість днів вимушеного прогулу, суд стягнув з відповідача середній заробіток в розмірі 2 102 грн. 40 коп. з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства. В свою чергу, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн, оскільки згідно із ст.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, однак жодних доказів її спричинення позивачу не надано. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України). Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06.07.1986 прийнятий на роботу на Підприємство об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» на посаду учня зачисника електропатрона пластмасового цеху, наказ №79к від 16.07.1986 р., про що свідчить запис в трудовій книзі (т. 1 а.с.8). З 04.11.1996 ОСОБА_1 переведений ливарником третього розряду в пластмасову дільницю на цьому ж підприємстві, наказ №76к від 04.11.1996 (т. 1 а.с.8 зворот). З 3 грудня 2007 позивач переведений підсобним працівником пластмасової дільниці, наказ №70к від 03.12.2007, проте до моменту звільнення його з роботи за суміщенням посад і професій виконував ливарні роботи по цій дільниці. Наказом директора Підприємства об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» від 21.05.2020 №51-к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади підсобного робітника метало-пластмасової дільниці ПОГ «Львівське УВП УТОС» за станом здоров`я, на підставі статті 40 пункту 2 КЗпП України (т. 1 а.с.7). У тексті наказу зазначено, що даний працівник є інвалідом першої групи по зору і потребує стороннього догляду, що є зазначено в довідці МСЕК. Також зазначено, що на підприємстві відсутня робота, безпечна для його здоров`я. Звертаючись до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди позивач звертав увагу, що з 2008 року виконував роботи ливарника та підсобного працівника на цьому підприємстві без жодних зауважень, однак 20 травня 2020 року проходив Офтальмологічний МСЕК, де йому склали індивідуальну програму реабілітації інваліда. В розділі трудова реабілітація ІПР йому дозволено працювати на робочому місці з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда за професіями і спеціальностями доступними за станом здоров`я. Вважає, що на підприємстві для нього мали б створити окреме робоче місце з урахуванням заходів безпеки та особливих потреб інваліда посилаючись на ІПР або перевести його на легшу нижчеоплачувану роботу з урахуванням вимог, передбачених ст.170 КЗпП України, однак роботодавець не створив для нього відповідне робоче місце та не запропонував переведення на легшу роботу. Крім цього зазначив, що він є членом виборного органу первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС, яка діє на Львівському учбово-виробничому підприємстві українського товариства сліпих. Проте, жодного подання від адміністрації підприємства на адресу первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС не надходило, адміністрація підприємства також не надсилала подання про його звільнення до Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, яка є вищестоящою організацією по відношенню до первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС. Заперечуючи позовні вимоги, сторона відповідача звертала увагу на те, що 20 травня 2020 року виявлено обставини, внаслідок яких позивач не може працювати на посаді підсобника метало-пластмасової дільниці ПОГ «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих", відтак 21травня 2020 року директор товариства видав наказ про звільнення позивача з посади підсобника метало-пластмасової дільниці ПОГ "Львівського УВП УТОС" відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України. Разом з тим, працівнику відправлено, крім наказу, також повідомлення про те, що на підприємстві є посада ливарника метало-пластмасової дільниці та запропоновано надати документ-висновок МСЕК, в якому було б зазначено про те, що позивач може виконувати функції, які передбачені посадовою інструкцією ливарника. Окрім цієї посади, на підприємстві ПОГ "Львівському УВП УТОС", вільних вакансій станом на дату звільнення не було. Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу. Відповідно до п.2 ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Частина 2 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у п.п.1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я. Виявлена невідповідність займаній посаді за станом здоров`я полягає в тому що: працівник за станом здоров`я не може впоратися з трудовими обов`язками (при цьому відсутня провина працівника в неналежному виконанні обов`язків); продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоров`я (відповідно до карти умов праці на робочому місці) та створює загрозу його життю й здоров`ю; через стан здоров`я подальше виконання працівником трудових обов`язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян, яких обслуговує працівник, і це перешкоджає подальшому продовженню роботи. Документальне підтвердження щодо тимчасової втрати працездатності відповідно до зазначених вище норм законів, та наказів МОЗ України, надає в своєму висновку ЛКК. За результатами медогляду, особа направляється на додатковий медогляд в разі якщо лікарі визначили таку необхідність, чи за бажанням (заявою) особи, та на МСЕК - в разі вирішення питання щодо стійкої втрати працездатності (інвалідность, профзахворювання). Згідно з ч.1 ст.69 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначення наявності на ступеню тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється за результатами МСЕК. Відповідно до п.3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Тобто, МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання. Тобто доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров`я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує. Отже, підґрунтям для звільнення на підставі пункту 2 ч. 1 статті 40 КЗпП є або фактичні дані, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки, або стійке порушення функцій організму, визнання працівника інвалідом та наявність протипоказань щодо продовження ним трудової діяльності, підтверджені довідкою медико-соціальної експертної комісії. Інші медичні документи, що свідчать про неможливість виконувати роботу за станом здоров`я, без встановлення групи інвалідності, зумовленої стійким порушенням функцій організму, не можуть бути підставою для звільнення за на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП. У п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9 роз`яснено, при розгляді справ про звільнення за п.2 ч.1ст.40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою на іншу роботу. Роботодавець може звільнити працівника у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, лише у випадках: відсутності вакантного робочого місця, посади, на які повинен перевести роботодавець працівника відповідно до медичного висновку; за умови відмови працівника від переведення на іншу легшу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку відповідно до вимог статті 170 КЗпП України; якщо згідно з медичним висновком працівник визнається непрацездатним і не визначаються види робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності охорони його здоров`я. У постанові по справі № 521/17982/16-ц від 20.12.2018 року Верховний Суд зазначив, що невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної працездатності. Про невідповідність працівника роботі може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров`я працівника, зобов`язаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом першої групи по зору підгрупи Б з дитинства, що підтверджується довідкою МСЕК. Останній огляд МСЕК проведений у 2008 році, що підтверджується довідкою МСЕК №397234 від 09.07.2008 р. (т. 1 а.с.11). Наказом директора ПОГ "ЛУВП УТОС" Стегніцького А.М. №11-о.д від 12 травня 2020 року зобов"язано ОСОБА_1 пройти обстеження комісії МСЕК на предмет можливості виконання роботи підсобного працівника або ливарника, надано термін для подання документів про можливість працювати на вищевказаних посадах до 15.06.2020 (т. 1 а.с.10). Відповідно до записів МСЕК в індивідуальній програмі реабілітації інваліда №359 від 20.05.2020 року, відсутній висновок МСЕК про неможливість позивача за станом здоров`я виконувати роботу підсобного працівника або ливарника, натомість визначено можливість трудової реабілітації за умови «пристосування та створення робочого місця з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда, а також «види професій і спеціальності, доступні за станом здоров`я (т. 1 а.с. 34-35). У відповіді Головного управління держпраці у Львівській області від 19.08.2020 № 11499/4/14-04 на ім`я ОСОБА_1 зазначено, що в ході інспекційного відвідування адміністрацією підприємства надано наказ від 03.12.2007 № 70-к про переведення ОСОБА_1 з посади ливарника метало-пластмасового цеху на посаду підсобного робітника, однак адміністрацією підприємства не надано жодного документа, який би засвідчив його невідповідність займаній посаді за станом здоров`я (т. 1 а.с. 213). Статтею 170 КЗпП України визначено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. Аналіз вказаних вимог закону дає підстави зробити висновок, що обов`язок роботодавця запропонувати працівнику іншу, легшу, роботу не є пов`язаним з можливостями роботодавця чи фактичною наявністю іншої роботи. Законодавець виходить із того, що роботодавець завжди має можливість використовувати працю осіб, які потребують за станом здоров`я переведення на іншу, легшу, роботу. Особи з інвалідністю I, II, III груп із обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та виконувати різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці (постанова КМУ «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.2009 р. № 1317). Також законодавством передбачено, що підприємства зобов`язані, зокрема, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) та індивідуальних програм реабілітації, здійснювати додаткові заходи безпеки, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII). Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2695-XII працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. Відповідно до ст.25 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи та організації, фізичні особи, які використовують найману працю, створюють безпечні і не шкідливі для здоров`я умови праці, вживають заходів до запобігання інвалідності та відновлення працездатності інвалідів. У разі працевлаштування інвалідам забезпечують розумне пристосування робочих місць. Окремо колегія суддів звертає увагу, що інвалідність позивачу встановлена з 1985 року, на підприємстві він працює з 1986 року, позивачу були створені оптимально комфортні умови для його праці, станом на 2020 рік ані умови його роботи, ані обов`язки підсобного працівника метало-пластмасової дільниці не змінилися. Також, суду не надані докази щодо неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язків, відмови від їх виконання, а також не наведені підстави для необхідності змін умов праці ОСОБА_1 , які йому були створені на підприємстві, внаслідок чого він не зможе виконувати свою роботу як раніше, а також погіршення його стану здоров`я. Позивач стверджує, що він не відмовлявся від виконання своїх обов`язків і готовий їх виконувати. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання незаконним звільнення позивача ОСОБА_1 з посади підсобного працівника метало-пластмасової дільниці та поновлення його на роботі на вказаній посаді. Окрім цього, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що при його звільненні порушено вимоги ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки роботодавець не звернувся до первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС, а також до Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, яка є вищестоящою організацією по відношенню до первинної профспілкової організації учбово-виробничого об`єднання УТОС, для отримання згоди на розірвання трудового договору. Колегія суддів звертає увагу, що за приписами ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Відповідно до ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок). У письмових поясненнях представника третьої особи голови ППО УВП УТОС Рейтеровської М.О. від 04.08.2020 на адресу суду першої інстанції зазначено, що у жовтні 2015 року на засіданні Первинної профспілкової організації ОСОБА_1 обрано заступником голови профспілкової організації (надано витяг з протоколу засідання № 2 від 04.10.2015), з даного часу, крім членства у профспілці, ОСОБА_1 був ще членом виборного органу, з відповідними гарантіями, наданим трудовим законодавством. З матеріалів справи вбачається, що адміністрація Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» не зверталась, як до первинної профспілкової організації підприємства, так і до вищого виборного органу цієї професійної спілки з поданням про дачу згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 . Беручи до уваги висновки колегії суддів про відсутність підстав для звільнення позивача ОСОБА_1 з посади підсобного працівника метало-пластмасової дільниці за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, апеляційний суд, з врахуванням положень ч. 9 ст. 43 КзПП України, не звертався до первинної профспілкової організації та до вищого виборного органу цієї професійної спілки із запитом про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із вказаної посади. З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить висновку, що відповідач не дотримався вимог ст.ст. 40, 43, 252 КЗпП України при розірванні трудового договору із ОСОБА_1 , що свідчить про незаконне звільнення позивача із займаної посади, підставність позовних вимог та законність оскаржуваного рішення в цій частині. Разом з тим, в абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив про поновлення ОСОБА_1 на посаді підсобного робітника метало-пластмасової дільниці Підприємства об"єднання громадян "Львівського УВП УТОС директора комерційного Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» з 21 травня 2020 року, однак із позовною вимогою про поновлення на посаді директора комерційного Підприємства об`єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» позивач не звертався, така вимога не була предметом розгляду даної справи, при цьому на виконання вимог апеляційного суду, двічі ухвалюючи додаткові рішення щодо усунення недоліків у рішенні від 14 вересня 2020 року, суд першої інстанції зазначену описку не виправив, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, відтак абзац третій резолютивної частини оскаржуваного рішення необхідно викласти в такій редакції: поновити ОСОБА_1 на посаді підсобного робітника метало-пластмасової дільниці Підприємства об"єднання громадян "Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» з 21 травня 2020 року. Інші доводи апелянта, в тому числі щодо участі судді Шевченківського районного суду м. Львова Донченко Ю.В. у врегулюванні спору за участю судді, відтак необхідності передачі справи на розгляд іншому судді після закінчення такого врегулювання, не відповідають обставинам справи, оскільки у справі відсутні заяви про згоду сторін на таке врегулювання, ухвала суду про проведення процедури врегулювання спору за участю судді, а також інші процесуальні документи, передбачені Главою 4 Розділу ІІІ ЦПК України, судом не приймалися. При цьому, рішення суду першої інстанції в частині відмови задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідачем не оскаржується, відтак за правилами ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Підстави для зміни розподілу судових витрат, визначені ст. 141 ЦПК України, відсутні. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Підприємства об`єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року змінити. Викласти абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: Поновити ОСОБА_1 на посаду підсобного робітника метало-пластмасової дільниці Підприємства об"єднання громадян "Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» з 21 травня 2020 року. Врешті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року, з врахуванням додаткових рішень цього ж суду від 01 лютого 2021 року та від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 11 серпня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко Н.О. Шеремета