Постанова Одеський апеляційний суд № 522/23057/20

Номер провадження: 33/813/692/21 Номер справи місцевого суду: 522/23057/20 Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.08.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії, судової палати з розгляду цивільних справах Драгомерецького М.М., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: адвоката ОСОБА_1 Куценко Л.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - В С Т А Н О В И В: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №114036 від 13.12.2020р., ОСОБА_1 13 грудня 2020 року о 11.30 год. в м. Одеса по вул. Новосельського, 36, керував транспортним засобом «Volkswagen Polo» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КпАП України (а.с. 1) Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 454 грн. (а.с. 8-9). Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року є незаконною і необґрунтованою, тому просить її скасувати, та закрити провадження по справі за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 22-23). Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року, мотивуючи тим, що про наявність оскаржуваної постанови суду він дізнався лише в березні 2021 року та 25 березня 2021 року ознайомився із матеріалами справи (а.с. 24). Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, які не містять даних, які б спростовували викладенні в клопотанні доводи та дослідивши наданні до нього докази, а саме копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №114036, наданий працівниками поліції Котику О.Є., який не містить жодного записаного тексту, вважаю за можливе визнати причини пропуску строку поважними та поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року. Заслухавши пояснення адвоката ОСОБА_1 Куценко Л.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Однак, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності, тобто однобічно розглянув справу, без з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернувши уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №114036 від 13.12.2020р., письмовими поясненнями свідків, відеозаписом з нагрудних відеокамер працівників поліції. Однак апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази не можна вважати допустимими, достатніми, належними та такими, що доводять вину ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо. Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Пункт 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. При цьому, проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, з дотриманням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі Інструкція), а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі Порядок). Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, вищезазначених Інструкції і Порядку, особи, які керують транспортними засобами, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння, підлягають огляду на стан алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів , показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я. Поліцейським на місці зупинки транспортного засобу проводиться огляд з використанням спеціальних технічних засобів, лише відносно осіб, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння. Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог Інструкції, Порядку чи ст. 266 КУпАП, вважаються недійсними. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Апеляційним судом встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №114036 від 13.12.2020р., ОСОБА_1 13 грудня 2020 року о 11.30 год. в м. Одеса по вул. Новосельського, 36, керував транспортним засобом «Volkswagen Polo» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Крім того, слід зазначити, що Верховний Суд у справі №338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коло воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення. Також слід зауважити, що Верховний Суд у справі №489/4827/16-а (постанова від 15.04.2020р.) зробив остаточний висновок, що рапорт інспектора не може вважатись об`єктивним доказом порушення, не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки поліцейський у спірних правовідносинах виступає в якості суб`єкта владних повноважень, який зацікавлений у розгляді справи. Отже, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції врахував, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується також відеозаписом з нагрудних відеокамер поліцейських, однак апеляційний суд не погоджується з таким твердженням, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. ст. 31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Поліцією в своїй діяльності застосовуються технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання ПДР. Згідно із п. п. 4, 5 Розділу П Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України від 18.12.2018р. №1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Під час дослідження наданого суду відеозапису з нагрудних відеокамер працівників патрульної поліції судом встановлено, що він переривається та не є безперервним. А саме вбачається, що відеозапис розпочинається 13 грудня 2020 року о 11.35 год., триває 16 секунд та на якому зафіксовано лише одну фразу ОСОБА_1 «так, я відмовляюсь від проходження огляду», далі відеозапис розпочинається лише о 12.31 год. триває до 12.36 год. та на якому відображено діалог, працівників поліції, ОСОБА_1 та свідків про обставини ДТП, далі відеозапис триває до 12.42 год., тобто відображено всього 11 хв. подій на яких відображено як працівник поліції самостійно заповняє заздалегідь підготовлений бланк «Пояснення свідків» (диск а.с. 6). Таким чином, працівники патрульної поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, не дотримались вимог Закону України «Про національну поліцію» та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, оскільки наданий відеозапис з їх нагрудних відеокамер не є безперервним та неодноразово переривається, та на якому не зафіксовано всю процедуру проведення (фіксування відмови від проведення) огляду ОСОБА_1 .. Будь-яких доказів, що в поліцейських виникли випадки пов`язані з виникненням особистого приватного становища, матеріали справи не містять. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, апеляційний суд не може визнати відеозапис з нагрудних відеокамер працівників патрульної поліції належним та допустимим доказом, який підтверджував би вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він не є безперервним та постійно переривається. В апеляційного суду немає жодних доказів того, що поліцейські провели огляд та фіксування відмови від проходження огляду з дотриманням вимог Інструкції, Порядку та ст. 266 КУпАП, чи пропонували ОСОБА_1 , в разі відмови від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, пройти такий огляд в найближчому закладі охорони здоров`я. Крім того, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги відносно того, що пояснення свідків які наявні в матеріалах справи, не відповідають вимогам допустимості доказів, оскільки складені працівником поліції на заздалегідь підготовленому бланку та лише підписані свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з огляду на наступне. Апеляційним судом встановлено, що долучені письмові пояснення свідків відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не відповідають вимогам допустимості доказів, зокрема в ст. 272 КУпАП вказується, що свідок зобов`язаний дати правдиві пояснення щодо обставин, які їй відомі та підлягають установленню по даній справі, тобто в даному випадку на інспекторів поліції покладається обов`язок документування відомостей про адміністративне правопорушення шляхом належного процесуального закріплення пояснень свідків щодо обставин справи, зокрема з приводу часу, місця, способу та інших відомостей вчинення адміністративного правопорушення. Однак, в даному випадку суд не може визнати належним закріплення пояснень свідків посадовими особами патрульної поліції на заздалегідь підготовленому бланку пояснень, який містить заздалегідь надрукований текст щодо суті правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема відносно обставин за яких відбулась відмова від проходження освідчення на стан сп`яніння та способу вчинення правопорушення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначення переліку ознак сп`яніння, які виявляються у правопорушника, під чим свідок повинен поставити свій підпис. З таких пояснень свідків неможливо встановити чи були у співробітників патрульної поліції обґрунтовані підстави для проходження правопорушником відповідного огляду на стан сп`яніння, від якого останній відмовився. Свідок повинен добровільно та самостійно пояснити те, що відомо йому з приводу вчиненого правопорушення, тільки в такому разі пояснення можуть мати об`єктивний характер та використовуватися як достовірний доказ вчинення правопорушником протиправного діяння, що ставиться йому у провину, отже, надання свідкові для заповнення пояснень в яких вже наведено зміст пояснень, становить для нього наперед встановлене значення, а отже визначає хід повідомлених ним обставин, що не відповідає критерію добровільності. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України). Таким чином, апеляційний суд не може визнати пояснення свідків належними та допустимими доказами по справі, та такими, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, відсутність на відеозаписі з нагрудних відеокамер працівників поліції процедури проведення (фіксування відмови від проведення) огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 , та те, що пояснення свідків складенні на заздалегідь підготовлених бланках, викликає в апеляційного суду обґрунтовані сумніви, що такий огляд був проведений з дотриманням вимог Інструкції, Порядку чи ст. 266 КУпАП. При цьому, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог Інструкції, Порядку чи ст. 266 КУпАП, вважаються недійсними. Крім того, апеляційним судом було задоволено клопотання адвоката ОСОБА_1 Куценко Л.В. про виклик в судове засідання поліцейського, який склав протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №114036 від 13.12.2020р., відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме інспектора 1 взводу 3 роти 2 батальйону полку УПП в Одеській області ДПП лейтенанта поліції Красюна В.В.. 03 серпня 2021 року в судовому засіданні апеляційного суду лейтенант поліції Красюн В.В., підтвердив обставини викладені в протоколі про адміністративне правопорушення складеного відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також зазначив, що свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками ДТП, яка відбулась 13 грудня 2020 року за участю «Volkswagen Polo» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , а саме були пасажирами ОСОБА_4 . Також лейтенант поліції ОСОБА_5 не зміг надати чіткої відповіді, із посиланням на норму закону, на запитання адвоката ОСОБА_1 Куценко Л.В., чому пояснення свідків були складені ним на заздалегідь підготовленому бланку, а не безпосередньо свідками власноручно чи були записані з їх слів. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України. Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008р. у справі «Кобець проти України». Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, те, що ОСОБА_1 категорично не погоджується із складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, та те, що наданим відеозаписом повно не зафіксовано обставин за яких було складено адміністративний протокол відносно ОСОБА_1 , апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не доведена допустимими та достовірними доказами. За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення. У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року скасувати. Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький