Ухвала КЦС ВС № 761/17325/19-ц

Ухвала 12 серпня 2021 року м. Київ справа № 761/17325/19-ц провадження № 61-12613ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмітад» на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмітад» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити дії, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила: встановити факт її перебування у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адмітад» (далі - ТОВ «Адмітад») на посаді прибиральниці з 14 грудня 2018 року до 21 січня 2019 року; зобов`язати ТОВ «Адмітад» оформити трудові відносини з нею, як такою, що з 14 грудня 2018 року по 21 січня 2019 року працювала на посаді прибиральниці службових приміщень у ТОВ «Адмітад» без укладення трудового договору, та внести до її трудової книжки відповідні записи про прийняття на роботу 14 грудня 2018 року та звільнення з роботи 21 січня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору; стягнути з ТОВ «Адмітад» на свою користь заробітну плату за період з 14 грудня 2018 року до 21 січня 2019 року в розмірі 10 359 грн, а також - 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона влаштувалася на роботу до відповідача на посаду прибиральниці та працювала там до 21 січня 2019 року. Хоча трудового договору з відповідачем не було оформлено у встановленому законом порядку, запис до трудової книжки не вносився, сам факт допуску її відповідачем до роботи свідчить про наявність трудових відносин, які відповідач повинен оформити та внести відповідні записи до її трудової книжки. Дії відповідача є незаконними та такими, що суперечать положенням КЗпП України. Необхідно враховувати те, що на підставі частини четвертої статті 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Також потрібно нарахувати та виплатити їй заробітну плату на рівні, не нижчому середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності в регіоні. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Адмітад» на посаді прибиральниці службових приміщень в період з 14 грудня 2018 року по 21 січня 2019 року за сумісництвом. Зобов`язано ТОВ «Адмітад» оформити трудові відносини з ОСОБА_1 , яка з 14 грудня 2018 року по 21 січня 2019 року працювала на посаді прибиральниці службових приміщень в ТОВ «Адмітад» без укладення трудового договору, про що внести до трудової книжки ОСОБА_1 відповідні записи після надання трудової книжки із зазначенням про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Стягнуто з ТОВ «Адмітад» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 14 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року в розмірі 10 359 грн. Стягнуто з ТОВ «Адмітад» на користь ОСОБА_1 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 26 липня 2021 року ТОВ «Адмітад» подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Предметом позову в цій справі є стягнення заробітної плати в розмірі 10 359 грн і 100 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Тобто ціна позову в цій справі становить 110 359 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тому в цій частині справа № 761/17325/19-ц є малозначною в силу вимог закону. Також предметом позову в цій справі є встановлення факту перебування в трудових відносинах, визнання трудового договору розірваним та зобов`язання внести записи до трудової книжки. Справа в цій частині вимог є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню. Посилання заявника на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, про те, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом, не заслуговує на увагу, оскільки згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року по справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. ОСОБА_1 доповнила свій позов вимогою про стягнення заробітної плати, зберігши в ньому первісні обставини, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, що за вищенаведеними правовими висновками не є зміною підстав позову. Таким чином, висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, наведеним в зазначених постановах Верховного Суду. Доводи заявника про неврахування правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/16744/17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 28 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, є неспроможними, оскільки наведені постанови не є судовими рішеннями у подібних правовідносинах. Так, у вказаних судових рішеннях не подібні до цієї справи: предмети позову; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини. Крім того, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання ТОВ «Адмітад» про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, про зупинення її виконання та про проведення розгляду касаційної скарги за участю представника товариства. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмітад» на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмітад» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити дії, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко