Постанова Київський апеляційний суд № 755/13274/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 серпня 2021року м. Київ Справа № 755/13274/20 Провадження: № 22-ц/824/11600/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Іванової І.В., Пікуль А.А. секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Захарової Ольги Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Банасько І.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал», Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.04.22008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту BL № 3799 на суму 30 000 швейцарських франків. У цей же день, між ним, ОСОБА_1 , та ПАТ «Універсал Банк» укладено договір поруки. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором BL № 3799 від 17.04.2008 року в сумі 42 955,64 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 22.08.2013 року становило 373 299,89 грн, з яких:28 019,82 швейцарських франків (еквівалент 243 502,27 грн) - заборгованість по кредиту; 11 773,54 швейцарських франків (еквівалент 102 316,28 грн) - відсотки; 3 162,28 швейцарських франків (еквівалент 27 481, 35 грн) - підвищені відсотки. 14.03.2017 року між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №UB-OP/17-018. У 2019 році ТОВ «ФК «Кредит Капітал» звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, зазначивши у додатках інформаційний витяг з реєстру боржників від 14.03.2017 року, де зазначена загальна сума заборгованості 1 265 849,84 грн. Вказана сума не відповідає сумі заборгованості, яка була стягнута рішенням суду від 30 квітня 2014 року, тобто, на його, позивача, думку, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» продовжило нараховувати відсотки, що не відповідає вимогам закону. Також вказував, що, виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 року, договір про відступлення права вимоги №UB-OP/17-018 за своєю природою є договором факторингу. Окрім того, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» не мало ліцензії здійснення валютних операцій, відповідно, не мало права укладати договір факторингу щодо кредиту, укладеного у валюті. За наведених обставин, просив суд договір про відступлення права вимоги №UB-OP/17-018 від 14.03.2017 року, що укладений між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал», визнати недійсним. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Захарова О.М. в інтересах ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що платіжне доручення № 2 від 14.03.2017 року, за яким ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» перерахувало ПАТ «Універсал Банк» гроші в сумі 380 227,44 грн за договором про відступлення права вимоги не досліджувалась належним чином, і з такого доказу, не вбачається можливим довести факт здійснення платежу. Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг від 08.06.2017 року, отже, на її, скаржника, думку, правові наслідки для учасників оспорюваного договору не настали. Умовами спірного договору визначено, що передача права вимоги здійснюється за кредитними договорами у валюті кредитування, однак ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» не мало ліцензії на здійснення валютних операцій, а відтак, не мало права і укладати такий договір. З відповіді ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» убачається, що сума заборгованості 1 644 897,83 грн складається з відсотків, тіла кредиту, комісій, пені, штрафів, віндифікаційних витрат, а тому висновок суду про те, що різниця у сумах боргу є відмінною через коливання валют не відповідає дійсності. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу Хробак М.Р. в інтересах ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що доводи апеляційної скарги є лише власними припущеннями скаржника, які спростовуються актуальною судовою практикою, зокрема, позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2020 року у справі 199/8059/16, та у справах № 204/7396/16, 336/6704/13-ц, 755/1272/16-ц. Також вказував, що платіжне доручення № 2 від 14.03.2017 року, засвідчене банком, який здійснював проведення господарської операції, а тому таке доручення є належним та достовірним доказом на підтвердження факту оплати ціни договору факторингу. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Адвокат Муха Д.О. в інтересах АТ «Універсал банк» у відзиві на апеляційну скаргу також заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що платіжне доручення є підтвердженням дійсності проведення розрахунків між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АТ «Універсал банк» за договором про відступлення права вимоги. Вказаний платіжний документ є чинним. Окрім того, між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АТ «Універсал банк» відсутні будь-які спори щодо належності виконання договору про відступлення права вимоги, тобто, усі умови вказаного договору були виконані. При цьому, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» мало право на укладення оскаржуваного договору та всі необхідні на це дозвільні документи. Також вказав, що банком право вимоги було передано у гривні, а не в іноземній валюті, а тому ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не потребувало ліцензії на здійснення валютних операцій. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні адвокат Захарова О.М. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 11 серпня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Мухи Д.О. в інтересах АТ «Універсал банк» про розгляд справи без участі представника АТ «Універсал банк», а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності відповідачів та третьої особи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 17.04.2008 між ОСОБА_2 та ПАТ «Універсал Банк» укладено кредитний договір BL№ 3799, за умовами якого їй надано в кредит грошові кошти в сумі 30000 швейцарських франків на строк до 01.04.2015 (а.с. 12-17). З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки BL№3799-П1 від 17.04.2008 (а.с. 22-24). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2014 року стягнутосолідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором BL№3799 від 17.04.2008 в сумі 42 955,64 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 22.08.2013 року становило 373 299,89 грн. (з яких: прострочена заборгованість по кредиту 28 019,82 швейцарських франків, відсотки - 11 773,54 швейцарських франків, підвищені відсотки - 3 162,28 швейцарських франків) та витрати зі сплати судового збору (а.с. 25-28). Як вбачається з договору відступлення права вимоги №UВ-ОР/17-018, укладеного 14.03.2017року, ПАТ «Універсал Банк» - цедент відступив ТОВ ФК «Кредит-Капітал» - цесіонарію право вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в реєстрі боргових зобов`язань, а цесіонарій зобов`язався сплатити ціну в розмірі, порядку та строк/ термін, передбачені договором. Згідно умов укладеного договору, загальний розмір зобов`язань боржників за кредитними договорами, право вимоги за якими передаються, становлять 1 399 361 832,46 грн (п.1.3.). Згідно положення п. 4.1. договору, сторони домовились, що на дату укладання сторонами цього договору загальна купівельна ціна складає 380 227, 44 грн (а.с. 113-121). Згідно платіжного доручення №2 від 14.03.2017 ТОВ ФК «Кредит-Капітал» перерахувало ПАТ «Універсал Банк» грошові кошти в сумі 380 227,44 грн (а.с. 133). Згідно свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.10.2007 та додатку до свідоцтва, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та /або дозволів відповідно до законодавства: надання гарантій, надання поручительства, факторинг, надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а умовами укладеного 14.03.2017 договору між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про відступлення права вимоги №UВ-ОР/17-018 жодним чином не порушені права ОСОБА_1 , який в порушення зобов`язань не здійснює погашення кредитної заборгованості. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України). Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Таким чином, у ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу (статті 512, 1077 ЦК України). З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постанові Верховного суду від 22 січня 2020 року у справі № 761/40407/17 (провадження № 61-48995св18). За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач, звертаючись до суду із позовними вимогами, вказувала на те, що за умовами укладений між відповідачами оспорюваний договір відступлення права вимоги №UВ-ОР/17-018 від 14.03.2017 є договором факторингу. Відповідачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вказаний факт не заперечувався ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи. Суд першої інстанції установив, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи та додатком до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи із зазначенням видів фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства - надання факторингу. Укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто, відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу. Такого ж висновку щодо правової природи спірного договору дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 522/18180/15-ц. Отже, відсутність у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог, заявлених у позові, адже вказана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії. Окрім того, як зазначено вище, згідно свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.10.2007 та додатку до свідоцтва, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та /або дозволів відповідно до законодавства: надання гарантій, надання поручительства, факторинг, надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів, а відтак доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не мало права укладати оспорюваний договір є безпідставними. У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що ТОВ «ФК «Кредит Капітал» продовжило нараховувати відсотки, оскільки вказана в інформаційному витязі з реєстру боржників від 14.03.2017 року сума заборгованості 1 265 849,84 грн не відповідає сумі заборгованості, яка була стягнута рішенням суду від 30 квітня 2014 року. Слід відмітити, що абз 1 п. 1.3 договору про відступлення права вимоги встановлено, що загальний розмір зобов`язань боржників за кредитними договорами, права вимоги за якими передаються (відступаються) цедентом цесіонару за цим договором, на момент укладення сторонами цього договору, складає 1 399 261 832,46 грн, із них, зокрема, за договорами у швейцарських франках - 2 463 664,63 швейцарських франків, що в еквіваленті згідно встановленого НБУ курсу гривні до швейцарського франка на момент укладення цього договору складає 65 729 071,91 грн. Як зазначив суд першої інстанції, розмір кредитної заборгованості по договору BL№ 3799 від 17.04.2008, що визначений в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2014, становить 42 955,64 швейцарських франків, за курсом НБУ станом на 22.08.2013 року становить 373 299,89 грн. З інформаційного витягу з реєстру боржників, що є додатком до договору про відступлення права вимоги, вбачається, що станом на дату відступлення права вимоги заборгованість за кредитним договором становить 1 265 849,87 грн, що з урахуванням курсу НБУ станом на 14.03.2017, який становить 26,72, складає 47 374,62 швейцарських франків. З письмової інформації ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про заборгованість станом на дату надання відповіді представнику позивача слідує, що заборгованість за відсотками становить 363 406,12 грн, які не є відсотками, що нараховуються ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а є сумою боргу за відсотками, яка визначена судовим рішенням - 14 935,82 швейцарських франків. Відтак, значна різниця між заборгованістю, що визначена у гривневому еквіваленті в рішенні суду, та зазначена в оспорюваному договорі відступлення права, є відмінною саме через коливання валютного курсу. При цьому, слід відмітити, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17), від 07 червня 2021 року у справі № 648/3596/19 (провадження № 61-12225св20). Доводи апеляційної скарги про те, що платіжне доручення № 2 від 14.03.2017 року, за яким ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» перерахувало ПАТ «Універсал Банк» гроші в сумі 380 227,44 грн за договором про відступлення права вимоги не досліджувалась належним чином, і з такого доказу, не вбачається можливим довести факт здійснення платежу, спростовуються матеріалами справи та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги. Суд першої інстанції, надавши оцінку платіжному дорученню № 2 від 14.03.2017 на суму 380 227,44 грн,дійшов висновку про те, що вказаний платіжний документ є належним та допустимим доказом на підтвердження оплати ТОВ ФК «Кредит-Капітал» за оспорюваним правочином. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вказане платіжне доручення є підтвердженням дійсності проведення розрахунків між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АТ «Універсал банк» за договором про відступлення права вимоги. Вказаний платіжний документ є чинним, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не спростований. Окрім того, як зазначив представник банку у відзиві на апеляційну скаргу, між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АТ «Універсал банк» відсутні будь-які спори щодо належного виконання договору про відступлення права вимоги, тобто, усі умови вказаного договору були виконані. Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 зазначив, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно зі статтями 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умовами укладеного 14.03.2017 року договору між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про відступлення права вимоги жодним чином не порушені права ОСОБА_1 , який в порушення зобов`язань не здійснює погашення кредитної заборгованості. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 наявний висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Під час укладення договору про відступлення права вимоги сторони, відповідно до положень статей 512, 513, 514 ЦК України, дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а отже з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Відповідачами під час укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором. Позивач не є стороною зазначеного договору, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, і згода боржника на укладення такого договору законодавством не передбачена. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги порушені його права, заявник не надав, а тому суд дійшов правильного висновку про відмову у позові. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За наведених обставин, апеляційна скарга адвоката Захарової О.М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Захарової Ольги Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 12 серпня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль І.В. Іванова