Постанова 4824 № 756/16444/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/7961/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 серпня 2021року місто Київ справа №756/16444/16-ц Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Іванової І.В., Пікуль А.А. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у загальному розмірі 3343600 грн. та понесені судові витрати. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 03 травня 2012 року, 23 травня 2012 року, 01 квітня 2013 року та 14 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем були укладені договори позики, за якими позикодавець передав у власність ОСОБА_1 у строк до 03 вересня 2012 року, 23 січня 2013 року, 01 січня 2014 року, 01 грудня 2014 року включно, а позичальник прийняв на умовах платності та строкового повернення грошові кошти у розмірі 10000 доларів США, 20000 доларів США, 50000 доларів США, 50000 доларів США. Зазначав, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти у строк визначений договорами позики не повернув. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 рокупозов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики у розмірі 3343600 грн.та 6890 грн. судового збору. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року залишено без задоволення. Непогоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь позивача заборгованість за договорами позики у розмірі 100213 доларів США. В обґрунтування вимог скарги посилався на те, що вінне знав і не міг дізнатися про існування судового процесу та не був належним чином повідомленим про календарну дату проведення вказаного судового засідання жодного разу, тому не міг з`явитися в судове засідання і надати відповідні докази, які мають істотне значення для прийняття рішення. Вказував, що на судовому засіданні, яке відбулося 21квітня 2017 року було прийнято рішення про надання оголошення в ЗМІ, але зазначене оголошення було подано в порушення ч.9 ст.74 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи). Зазначав, що доказів того, що оголошення про виклик відповідача до суду було оприлюднено в друкованому засобі масової інформаціїмісцевої сфери розповсюдження в місті Євпаторія матеріали справи не містять. Вважає, що суд першої інстанціїпорушивйого конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Посилався на те, що дійсно він позичив у позивача кошти, про що склав відповідні розписки. Вказував, що доводи позивача, що розмір його заборгованості становить 130000 доларів США не відповідає дійсності, оскільки в період з 03 липня 2012 року по 03 березня 2014 року він повернув ОСОБА_2 28457,63 доларів США, що підтверджуються відповідними квитанціями. Зазначав, що твердження позивачапро те, що відповідно до наявних в матеріалах справи розписок за користування грошовими коштами відповідач зобов`язувався сплачувати відсотки, передбачені договором не відповідають дійсності, оскільки договорами позикии не встановлено зобов`язанняпозичальника із сплати відсотків за користування позикою. 26 травня 2021року від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказував на те, що копії квитанцій, які долучені відповідачем не містять підтвердження того, що цільовим призначенням грошових переказів було саме погашення позики отриманої від позивача. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Позивач у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове зсідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики в розмірі 3343600 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вказаних вимог та того, що відповідач договірні зобов`язання не виконав. Колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, досліджуючи борговурозписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі №357/13897/16-ц. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, 03 травня 2012 року ОСОБА_1 склав розписку за своїм підписом про те, що він отримав в борг 10000 доларів США та зобов`язується повернути 03 вересня 2012 року (а.с.40). 23 травня 2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно якого останній взяв в якості позики грошові кошти у розмірі 20000 доларів США та зобов`язався повернути 23 січня 2013 року, що підтверджується розпискою складеною відповідачем (а.с.43). Згідно оригіналу розписки від 01 квітня 2013 року, яка міститься в матеріалах справи, за особистим підписом ОСОБА_1 , останній отримав у борг грошові кошти в сумі 50000 доларів США терміном до 01 січня 2014 року (а.с.42). Відповідно до оригіналу розписки від 14 лютого 2014 року, яка міститься в матеріалах справи, за особистим підписом ОСОБА_1 , він взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50000 доларів США та зобов`язався повернути 01 грудня 2014 року (а.с.41). З аналізу тексту вищевказаних розписок вбачається, що правова природа правовідносин, що виникли між сторонами відноситься до правовідносин за договором позики та регулюється Параграфом 1 Глави 71 ЦК України. Відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту написання ОСОБА_2 розписок та отримання від останнього грошових коштів у борг, проте заперечував щодо твердження позивача, що він зобов`язання не виконував. Вказував на те, що в період з 03 липня 2012 року по 03 березня 2014 року вінповернув позивачу 28457,63доларів США. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача уточнив, що згідно з квитанціями сума яка була повернула відповідачем становить 29457,29 долари США. На підтвердження своїх заперечень відповідачем були надані копії квитанцій, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні апеляційного суду, з яких вбачається, що ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 було перераховано: 03 липня 2012 року 2434,50 грн., що за курсом НБУна день платежустановило 304,59 доларів США; 19 липня 2012 року 4850 грн, що за курсом НБУ на день платежустановило 606,78 доларів США; 20 вересня 2012 року 8560 грн., що за курсом НБУна день платежустановило 1070,93 доларів США; 17 жовтня 2012 року 8580 грн., що за курсом НБУна день платежустановило 1073,43 доларів США; 20 листопада 2012 року 8673 грн., що за курсом НБУна день платежустановило 1085,48 доларів США; 24 грудня 2012 року 9720 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило1216,06 доларів США; 23 січня 2013 року 9800 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 1226,07 доларів США; 26 лютого 2013 року 2335 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 292,13 доларів США; 20 березня 2013 року 7330 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 917,05 доларів США; 30 квітня 2013 року 19548 грн., що за курсом НБУна день платежустановило 2445,63 доларів США; 30 травня 2013 року 8159 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 1020,76 доларів США; 26 червня 2013 року 19584 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 2450,14 доларів США; 29 липня 2013 року 19572 грн., що за курсом НБУна день платежустановило 2448,64 доларів США; 30 вересня 2013 року 19668 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 2460,65 доларів США; 23 жовтня 2013 року 39336 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 4921,30 доларів США; 25 грудня 2013 року 19800 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 2477,16 доларів США; 24 січня 2014 року 20292 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 2538,72 доларів США; 03 березня 2014 року 8750 грн., що за курсом НБУ на день платежустановило 902,11 доларів США. Загальна сума за вказаними квитанціями становить 29457,63 долари США. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував на те, що відповідно до наявних в матеріалах справи розписок, за користування грошовими коштами відповідач зобов`язався сплачувати відсотки, передбачені договором. Зазначав, що на виконання умов договору, відповідачем в період з травня 2012 року по березень 2014 року не регулярними платежами було сплачено частину відсотків за користування позикою, про що свідчать наданні відповідачем копії банківських квитанцій. Вказував на те, що наведені в наданих відповідачем копіях квитанцій суми платежів відповідають місячним сумам відсотків у валюті позики за відповідний період. Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що відповідачем в період з травня 2012 року по березень 2014 року не регулярними платежами було сплачено частину відсотків за користування позикою, які були передбачені умовами розписок, оскільки як вбачається з тексту розписок від 03 травня 2012 року, 23 травня 2012 року, 01 квітня 2013 року та 14 лютого 2014 року вони не містять умов щодо зобов`язання позичальника ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування позикою. При цьому, зазначення на зворотній сторінці розписки від 01 квітня 2013 року «3% до 01 вересня 2013 року» та розписки від 23 травня 2012 року - «23 червня, 23 липня, 23 серпня під 3% річних, 23 вересня, 23 жовтня, 23 листопада під 3,5% річних, 23 грудня, 23 січня під 4% річних» не свідчить про те, що між сторонами були встановлені умови договору щодо розміру і порядку одержання відсотків. Станом на дату розгляду справи оригінали розписок від 03 травня 2012 року, 23 травня 2012 року, 01 квітня 2013 року та 14 лютого 2014 рокуперебували у позивача та були приєднані до матеріалів даної справи, що за правилом ст.545 ЦК України свідчить про невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань по поверненню позики у повному обсязі. Згідно наданих стороною відповідача копій квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 на погашення заборгованості по розпискам було перераховано ОСОБА_2 29457,63 доларів США. Оскільки відповідач виконав свої зобов`язання за договорами позики від 03 травня 2012 року, 23 травня 2012 року, 01 квітня 2013 року та 14 лютого 2014 року лише частково, у повному обсязі не повернув взяті у борг кошти у визначений строк, що відповідачем не заперечується, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за договорами позики від 03 травня 2012 року, 23 травня 2012 року, 01 квітня 2013 року та 14 лютого 2014 рокув розмірі 100542,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28 листопада 2016 року становить 2585949,76 грн. Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц. Оскільки позивач, звертаючись до суду з даним позовом просив стягнути з відповідача заборгованість у гривневому еквіваленті станом на 28 листопада 2016 року, а відтак з відповідача підлягає стягненню 100542,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28 листопада 2016 року становить 2585949,76 грн. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року підлягає зміні, шляхом зменшення суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 3343600 грн. до 2585949,76 грн. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, отже був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, надати відповідні докази, які мають істотне значення для прийняття рішення, а оголошення в пресі було подано в порушення ч.9 ст.74 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи), колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначив адресу проживання відповідача: АДРЕСА_1 . Ухвалою Апеляційного суду містаКиєва від 02 грудня 2016 року підсудність розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено Оболонському районному суду містаКиєва. Як вбачається з інформації АТ «Укрпошта», яка є загальнодоступною, починаючи з 27 березня 2014 року поштові відправлення, які направлені УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, не приймаються поштою АР Крим та м. Севастополя та повертаються у зворотному напрямку. За даних обставин УДППЗ «Укрпошта» не має можливості пересилати поштові відправлення до півострова Крим. Враховуючи ситуацію, що склалася, Укрпоштою призупинено приймання поштових відправлень в напрямку півострова Крим. Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 про дату та час судового засідання, призначеного на 19 липня 2017 року о 10.00 год. був повідомлений шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» (випуск №86 від 12 травня 2017 року). Відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті. Судове повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка- повідомлення - завчасно (ч.4 ст.74 ЦПК України в редакції 2004 року). Згідно з ч.10 ст.74 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року №972-р«про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи» друкованим засобом масової інформації визначено газету «Урядовий кур'єр». Отже, зважаючи на вимоги цивільного процесуального закону, який був чинний на час розгляду справи, суд першої інстанції вжив відповідних заходів для повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи, розмістивши в газеті «Урядовий кур'єр» оголошення за три дні до судового засідання. Таким чином, ОСОБА_1 був повідомлений про час та місце розгляду справи. Посилання апелянта на те, що 06 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №756/16444/16-ц, виданого Оболонським районним судом міста Києва в ході якого з відповідача за період з листопада 2020 року до березня 2021 року стягнуто 37182,39 грн., що в еквіваленті становить 1329,37 доларів США, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було. Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача 10335 грн. судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргувідповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року змінити. Зменшити суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 3 343 600 грн. до 2 585 949 грн. 76 коп. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 10335 грн. судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 серпня 2021 року. Головуючий: Судді: