Постанова 4819 № 667/8805/15-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 667/8805/15-ц Головуючий в І інстанції: Зуб І.Ю. Номер провадження: 22-ц/819/215/21 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В. секретар Давиденко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 жовтня 2020 року, у складі судді Зуб І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання домоволодіння спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину домоволодіння, В С Т А Н О В И В : 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.04.2018 року, просив: --- визнати 58/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; --- визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на частку у спільній сумісній власності в розмірі 29/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Позов обґрунтований наступним. Він (позивач) перебував у шлюбі з ОСОБА_3 з 23.07.2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_3 померла. Вони з дружиною проживали у будинку АДРЕСА_1 , який вона (дружина) отримала у спадщину на підставі рішення суду від 02.08.2001 року. Вказане домоволодіння складається з житлового будинку, літньої кухні, гаража та інших господарчих споруд. За період спільного проживання ними було здійснено переобладнання житлового будинку, проведено капітальний ремонт будинку та літньої кухні, побудовано нову огорожу, чим була значно збільшена вартість домоволодіння, що є підставою для визнання його спільною сумісною власністю. Зокрема, було зроблено наступне: в житловому будинку переобладнання: в одній із кімнат поставлена стіна, в іншій кімнаті зруйнована стіна та побудована нова; в будинку замінені всі вікна (9 шт) на пластикові, також замінені всі двері; ремонт по всій стелі будинку з використанням гіпсокартону; ремонт підлоги, стін по всьому будинку, в двох кімнатах з використанням гіпсокартону; повна заміна труб водопроводу на пластикові; часткова заміна труб опалення на пластикові; повна заміна системи газопостачання, в тому числі і заміна газового котла з розробкою нової документації на все це; ремонт зовнішньої сторони будинку обробка її під "шубу"; повне переобладнання літньої кухні, яка була до цього коморою на фактично житловий будинок ремонт всіх стін будівлі, утеплення пінопластом, всередині приміщення збудована стіна (перегородка), ремонт стін, підлоги (облицювання плиткою) і стелі, заміна всіх вікон і дверей, облицювання внутрішніх стін кахельною плиткою, встановлення нового санвузла: душової кабіни, унітаза, умивальника тощо; повне застелення внутрішнього двору бетонним покриттям, застелення території біля двору тротуарною плиткою; побудова нової огорожі від вулиці, а також огорожі від сусіда; побудова в дворі літнього майданчика з навісом; побудова сходів на горище, а також в підвал; побудова стелажів в підвалі; побудова фронтонів у будинку; побудова навісу над вхідними дверима та інше. В основному вказані роботи він (позивач) виконував один або за допомогою своїх знайомих, деякі роботи він заказував у фахівців. Деякі договори, квитанції збереглися (щодо установлення вікон), інші квитанції та чеки на купівлю будівельних матеріалів він не зберіг, оскільки не думав, що йому прийдеться судитися відносно цього. За декілька років до смерті дружини з РФ переїхав до них на постійне проживання син дружини, відповідач ОСОБА_2 , якого дружина зареєструвала у вказаному будинку. За життя дружини відповідач ніде не працював, жив за рахунок коштів своєї матері. Він працевлаштувався лише після її смерті. Після смерті дружини спадкоємцями першої черги за законом є він (позивач), відповідач, а також мати дружини, яка постійно проживає у РФ. Він з відповідачем подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, його бабуся (мати його дружини) надіслала поштою заяву про відмову від спадщини на користь онука (тобто відповідача). На підставі вказаних заяв нотаріусом була заведена спадкова справа за № 198/2015. Таким чином, він з відповідачем є єдиними спадкоємцями і їх частки у спадковому майні складають: 1/3 (його частка) та 2/3 (частка відповідача). Але він (позивач) не згодний з тим, що предметом спадщини є весь будинок, він вважає, що у ньому є і його (позивача) частка. Йому (позивачу) прикро, що йому, який вклав у будинок багато коштів, праці та здоров`я, дістається менша частка, ніж у того (відповідача), хто зовсім нічого не зробив для нього і приїхав на все готове. Відносно вказаного будинку у нього виникають спори з відповідачем, який вважає, що після смерті матері все повинно належати йому. Після смерті дружини він (позивач) переїхав проживати в інше місце, відповідач проживає один в зазначеному будинку. Факт його (позивача) та відповідача реєстрації в зазначеному будинку підтверджується будинковою книгою (копія додається). На підставі викладеного, пославшись на ст.62 СК України, позивач просив задовольнити позов. На вказаний позов відповідачем подано у грудні 2015 року письмове заперечення, в якому він просив відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач зазначив, що в будинку здійснювався поточний ремонт, він (відповідач) також приймав участь у його здійсненні, позивачем за час перебування в шлюбі з його (відповідача) матір`ю не проводився капітальний ремонт, грошових вливань з боку позивача не здійснено. З приводу заміни 9 вікон вказав, що в наданому позивачем Договорі від 28.12.2010р №2119 не зазначено вартість послуг. Повний розрахунок за договорами від 06.05.2008р №470, від 28.12.2010р №2119 повинен відбутися лише після підписання Актів виконаних робіт за договорами, однак наявний лише один Акт до договору від 06.05.2008р. Вказуючи про заміну 9 вікон, позивач подає докази на придбання 8 вікон. З приводу перепланування будинку зазначив, що дійсно було зруйновано капітальну стіну, а замість неї побудовано легку перегородку з гіпсокартону. Вказані роботи здійснені спільно з ним (відповідачем). При цьому житлова площа будинку фактично не змінилася. З приводу ремонту стелі вказав, що дійсно позивачем здійснено самостійно цей ремонт, але не у всьому будинку, як він зазначає, а лише фрагментарно, у меншій частині будинку. З приводу заміни труб водопостачання, газопостачання та опалення зазначив, що дане твердження позивача є неправдивим, оскільки будинок досі здебільшого обладнаний чавунними батареями, було замінено незначний відрізок труб водопостачання. З приводу здійснення обробки "під шубу" вказав, що з моменту вступу матері у шлюб жодного ремонту не здійснювалося, про що свідчать фотографії,зроблені ще під час перебування матері у шлюбі з попереднім чоловіком, та зроблені у теперішній час для порівняння. З приводу повного переобладнання літньої кухні, ремонту стін, облицювання, заміни вікон і дверей, ремонт ванної кімнати зазначив, що більшість даного ремонту здійснено ним (відповідачем) особисто, всі утеплювальні матеріали придбані за його (відповідача) рахунок та змонтовані ним (відповідачем) особисто. До того ж позивач не володіє навиками укладання плитки. З приводу покриття внутрішнього двору бетонним покриттям вказав, що це було зроблено позивачем спільними з ним (відповідачем) зусиллями, що можуть підтвердити свідки. З приводу побудови огорожі зазначив, що це не відповідає дійсності, оскільки було здійснено лише косметичний ремонт з покриттям шпаклівкою та покраска. Це підтверджується фотографіями, які зроблено у період проживання матері з попереднім чоловіком. З приводу побудови фронтонів, стелажів у підвалі вказав, що дане твердження не відповідає дійсності, оскільки з фотокарток видно, що жодних змін з 2002 року будинок не зазнав. З приводу побудови сходів на горище зазначив, що весь матеріал, що використовувався для цього, було отримано шляхом демонтажу елементів житлового будинку та був наявний у господарстві, тобто придбаний до вступу матері у шлюб. З приводу навісу над вхідними дверима вказав, що це дійсно було виконано позивачем. Отже, твердження позивача про те, що всі вищезазначені роботи виконувались ним особисто не відповідає дійсності, оскільки більшість від об`єму виконаного ремонту, робіт виконувалася спільно з ним (відповідачем), а інша частина взагалі здійснена було до вступу матері у шлюб з позивачем. Крім того, вказані роботи, ремонт слід віднести до таких, що не призвели до істотного збільшення вартості домоволодіння, а лише незначних поточних витрат, косметичних робіт. Вказані роботи не є капітальними. Тобто відсутні підстави для застосування ст.62 СК України. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 жовтня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначив, що, відмовляючи в позові з підстав наявності у спірному домоволодінні самочинного будівництва літ. "Д", "б", "Е", "Ж", "З", вартість якого врахована експертом при проведенні повторної експертизи від 18.01.2018 року в якості невід`ємних поліпшень, суд першої інстанції не взяв до уваги, що ним було зроблено цілу низку суттєвих поліпшень, що не є самочинним будівництвом (у житловому будинку літ. "А", прибудові літ. "а", кухні літ. "Б", зовнішні ремонтні роботи у садибі), і що також враховано експертом. З огляду на це вважає, що в даному випадку в судове засідання необхідно викликати експерта Фесун Л.А., яка проводила експертизу від 18.01.2018 року, з метою здійснення додаткових розрахунків вартості невід`ємних поліпшень в результаті виконання ремонтних робіт у законних будівлях, спорудах та тих, що не потребують дозвільної документації та введення в експлуатацію. При цьому вказав, що суд не врахував положення ст.ст.357, 376 ЦК України, пункту 3 ДБН В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22.07.2009 року №295, відповідно до яких власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об`єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб. Зроблені ним на законних об`єктах роботи не потребують узгодження та введення в експлуатацію і не визнані самочинним будівництвом. Вартість цих робіт в судовому засіданні не визначалась і вказане питання взагалі не піднімалось. Також зазначив, що суд першої інстанції, пославшись на ч.1 ст.89 ЦПК України, безпідставно відмовив йому у дослідженні показань свідків, які раніше допитувалися у судовому засіданні в ході розгляду цієї справи іншим складом суду, однак не можуть з`явитись для дачі пояснень з поважних причин. Разом з тим, суд взяв до уваги письмові заперечення відповідача від 29.12.2015 року, що подавалися іншому складу суду, в яких він заперечував проти позову. Останній раз відповідач з`явився до суду у 2017 році. Справу вкотре було призначено до апеляційного розгляду на 10.08.2021 року о 13-30 годині, однак відповідач ОСОБА_2 , який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився й жодних заяв суду не надав. Натомість у суді апеляційної інстанції брав участь та надавав пояснення його представник адвокат Заремба М.В. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання відповідача неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за його відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Згідно свідоцтву про укладення шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 одружилися 27.06.1995 року, прізвище дружини після укладення шлюбу " ОСОБА_6 " (а.с.87 т.1). Відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 одружились 23.07.2002 року (а.с.13 т.1). Згідно свідоцтву про смерть серія НОМЕР_2 від 28.04.2015 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Херсоні (а.с.12 т.1). Рішенням Комсомольського району м. Херсона від 02.09.2001 року у справі 2-2158 (за позовом ОСОБА_3 до Комсомольського райфінвідділу про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку таким, що відбувся, та визнання права власності на спадкове майно) позов був задоволений, договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідчений Херсонською товарною біржею "Альтер-Его", визнано таким, що відбувся. Також було визнано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . в порядку спадкування (а.с.14 т.1). Відповідно до реєстраційного напису право власності за ОСОБА_3 зареєстровано за № 98282 в реєстровій книзі № 36 09.01.2002 року Бюро технічної інвентаризації (а.с.15 т.1). У відповідності із витягом із домової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 , сторони мають місце реєстрації проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-21 т.1). Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_3 , зареєстровано спадкову справу № 198/2015 у Третій Херсонській державній нотаріальній конторі (а.с.16 т.1). Із заявами про прийняття спадщина, після смерті ОСОБА_3 , звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що вбачається із відомостей Третьої Херсонської державної нотаріальної контори, які надійшли до суду 26.01.2015 року. Між позивачем та ПП ОСОБА_8 28.09.2005р, 06.05.2008р, 28.12.2010р укладено договори щодо придбання віконних систем та монтажу, долучено до позову договори, акти виконаних робіт, квитанції (а.с.22-31 т.1). В матеріалах справи міститься робочий проект щодо газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 від 2010 року, замовником зазначено ОСОБА_3 , акти прийняття об`єкту системи газопостачання, акт прийняття в експлуатацію газового лічильника (а.с.33-43 т.1). З свідоцтва про поховання, квитанції №000913, договору замовлення № 1081, квитанцій вбачається, що замовником поховання ОСОБА_3 є позивач (а.с.81-82 т.1). З довідки від 23.10.2015 року Компанії "Дніпро Карго Лімітед" вбачається, що позивачу в період з серпня 2002 року по травень 2015 року нараховану заробітну плату у розмірі 653842,78 грн (а.с.83 т.1). Відповідно до висновку експерта Грибкової Наталі Григорівни №21 за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 15.12.2016 року, призначеної за клопотанням позивача: вартість невід`ємних поліпшень, виконаних у спірному домоволодінні після 2002 року, становить 89542грн; ринкова вартість домоволодіння з житловими будинком літ. "А" загальною площею 72,0 кв. м становить на дату оцінки 625871грн; відсоток поліпшень, які виконав позивач в домоволодінні, може дорівнювати 14%. Зазначено в тексті експертизи про невключення самочинного будівництва до схематичного плану домоволодіння (а.с.216-262 т.1). Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14.11.2017 року у справі за клопотанням представника позивача призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу (а.с.52 т.1). У висновку повторної експертизи №2 від 18.01.2018 року експерта Фесун Лариси Анатоліївни зазначено, що вартість невід`ємних поліпшень, які були зроблені в результаті ремонтних робіт в садибі АДРЕСА_1 станом на січень 2018 року становить 974316грн; розмір збільшення ринкової вартості домоволодіння внаслідок невід`ємних поліпшень становить 827209грн. В тексті експертизи зазначено, що частка виконаних ремонтних робіт становить 58/100 (а.с.63-116 т.2). З технічного паспорту від 29.09.2017р на житловий будинок АДРЕСА_1 , вбачається наявність самочинного будівництва: гараж літ. "Д", прибудова літ. "б", літня кухня літ. "Е", сарай літ. "Ж", сарай літ. "З" (а.с.38-41 т.2). Зі змісту повторної експертизи вбачається, що експертом в якості невід`ємних поліпшень враховано вартість об`єктів самочинного будівництва, які не введені в експлуатацію. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції враховував правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-801цс16 про належність майна до спільної сумісної власності подружжя та висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17) про застосування статті 62 СК України. Також суд виходив з того, що частина покращень в домоволодінні, які є підставою для звернення позивача до суду, є самовільними, а самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України, тобто в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Також суд виходив з того, що позивач фактично просить визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкти самочинного будівництва та визнати право власності на їх частину. Також суд виходив з того, що зі змісту повторної експертизи вбачається, що експертом в якості невід`ємних поліпшень враховано вартість об`єктів самочинного будівництва, які не введені в експлуатацію, тому не можуть рахуватись як об`єкти нерухомого майна. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним по суті. Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу (п.1); майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п.2); майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3); житло та земельна ділянка, набуті внаслідок приватизації (п.п.4 і 5). За ч.ч.2-7 вказаної норми Закону особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя (ч.2); премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (ч.3); кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди (ч.4); страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них (ч.5); суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч.6); якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7). Крім того, у статті 58 СК України вказано, що і дохід, який приносить річ, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є також власністю цього з подружжя. І саме той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України). З іншого боку, згідно ст.60 СК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2). Відповідно до ст.61 СК України: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1); об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч.2); якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.3); речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.4). Тобто, заробітна плата одного з подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст.ст.69, 70 СК України: дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст.69); у разі поділу цього майна їх частки є рівними (ст.70). Аналогічним чином дане питання було врегульовано ст.ст.22, 28 та 29 КпШС України 1969 року. Отже, можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу. Відповідно до положень ст.62 СК України: --- якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.1); --- якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.09.2020 року у справі № 214/6174/15-ц зробила правовий висновок щодо застосування статті 62 СК України. При цьому зазначила, що першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом. І у статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У зазначеній нормі закону передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Суд першої інстанції відмовив у позові з підстав наявності у спірному домоволодінні самочинного будівництва літ. "Д", "б", "Е", "Ж", "З", вартість якого врахована експертом при проведенні повторної експертизи від 18.01.2018 року в якості невід`ємних поліпшень. Апеляційний суд вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині позивача на праві особистої приватної власності. Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 6668,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними. Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки, на думку апеляційного суду, позивач не надав доказів на підтвердження того, що ним зроблено внесок у переобладнання житлового будинку, проведення капітального ремонту будинку та літньої кухні тощо у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного домоволодіння об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з матір`ю відповідача на момент здійснення відповідних робіт відносно домоволодіння не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя. Апеляційний суд вважає, що у цій справі позивач не надав належних доказів істотного збільшення вартості майна (домоволодіння) саме за його участю, а тому до спірних правовідносин положення статті 62 СК України застосовані бути не можуть. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з ч.1 цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тлумачення п.3 ч.1 ст.57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй вказаній вище постанові від 22.09.2020 року у справі № 214/6174/15-ц, зробивши посилання на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Отже, саме на позивача покладено обов`язок доведення існування підстав, передбачених ч.1 ст.62 СК України, оскільки у даному випадку спростовується презумпція особистої приватної власності матері відповідача. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй вказаній вище постанові від 22.09.2020 року у справі № 214/6174/15-ц, підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17), не вбачається. Позивачем же не доведено обставин, на які він посилається як на підставу свого позову. Відповідач первісно і в подальшому виклав свою позицію невизнання позову, яка полягає в тому, що твердження позивача про те, що всі вищезазначені роботи виконувались ним особисто, не відповідає дійсності, оскільки більшість від об`єму виконаного ремонту, робіт виконувалася спільно з ним (відповідачем), а інша частина взагалі здійснена було до вступу матері відповідача у шлюб з позивачем. Крім того, вказані роботи, ремонт слід віднести до таких, що не призвели до істотного збільшення вартості домоволодіння, а лише незначних поточних витрат, косметичних робіт. Отже, вказані роботи не є капітальними. Тобто, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування ст.62 СК України. Як встановлено, у цій справі проведено дві судові експертизи. Відповідно до висновку експерта Грибкової Наталі Григорівни №21 від 15.12.2016 року: вартість невід`ємних поліпшень, виконаних у спірному домоволодінні після 2002 року, становить 89542грн; ринкова вартість домоволодіння з житловими будинком літ. "А" загальною площею 72,0 кв. м становить на дату оцінки 625871грн; відсоток поліпшень, які виконав позивач в домоволодінні, може дорівнювати 14%. Зазначено в тексті експертизи про невключення самочинного будівництва до схематичного плану домоволодіння (а.с.216-262 т.1). Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, зазначений відсоток поліпшень, який дорівнює 14 %, жодним чином не може вказувати на істотне збільшення вартості нерухомого майна. У висновку повторної судової експертизи №2 від 18.01.2018 року експерта Фесун Лариси Анатоліївни зазначено, що вартість невід`ємних поліпшень, які були зроблені в результаті ремонтних робіт в садибі АДРЕСА_1 станом на січень 2018 року становить 974316грн; розмір збільшення ринкової вартості домоволодіння внаслідок невід`ємних поліпшень становить 827209грн. В тексті експертизи зазначено, що частка виконаних ремонтних робіт становить 58/100. Зі змісту вказаної експертизи вбачається, що експертом в якості невід`ємних поліпшень враховано вартість об`єктів самочинного будівництва (гараж літ. "Д", прибудова літ. "б", літня кухня літ. "Е", сарай літ. "Ж", сарай літ. "З"), які не введені в експлуатацію (а.с.63-116 т.2). Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові з підстав наявності у спірному домоволодінні самочинного будівництва літ. "Д", "б", "Е", "Ж", "З", вартість якого врахована експертом при проведенні повторної експертизи від 18.01.2018 року. Апеляційний суд вважає, що позивач не позбавлений права, за наявності підстав, вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Апеляційний суд, порівнюючи домоволодіння до та після поліпшень, вважає, що відсутні підстави вважати збільшення вартості майна істотним, адже первинний об`єкт (житловий будинок "А", кухня "Б" тощо) практично не змінилися, вони не нівелювалися, не стали несуттєвими й малозначними у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу позивача із матір`ю відповідача. Якщо брати до уваги повторну судову експертизу №2 від 18.01.2018 року експерта Фесун Лариси Анатоліївни, то слід зазначити, що зроблені поліпшення у об`єктах нерухомого майна, що не є самочинним будівництвом (у житловому будинку літ. "А", прибудові літ. "а", кухні літ. "Б", зовнішні ремонтні роботи у садибі), не можна вважати такими, що привели до істотного збільшення вартості майна. Відповідно до вказаної експертизи 57,95% (приблизно 58%) домобудівлі було відремонтовано (реконструйовано, побудовано). Однак, як зазначено у вказаній експертизі, у цій сукупності поліпшення у об`єктах нерухомого майна, що є самочинним будівництвом (гараж літ. "Д", прибудова літ. "б", літня кухня літ. "Е", сарай літ. "Ж", сарай літ. "З") складає 32,39% (відповідно 1,98%, 15,05%, 13,74%, 0,74%, 0,88%). Тобто, за виключення самочинного будівництва у вказаному домоволодінні було проведено ремонтні роботи на 25,56% (57,95% 32,39%), що, як вважає апеляційний суд, не може вважатися істотним збільшенням вартості майна. Крім того, згідно тієї ж повторної судової експертизи №2 від 18.01.2018 року значна частина проведених робіт стосувалась не капітального переобладнання, а поточного ремонту житла (фарбування, заміна вимикачів, розеток, установлення душової кабіни, унітазу тощо), що не дає підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. Також позивачем належними доказами не доведено, що вказані поліпшення проводилися лише за його участю. Таким чином, з підстав недоведення позивачем обставин, на які він посилався як на підставу свого позову, у задоволенні позову слід відмовити, про що обґрунтовано й постановив своє рішення суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема, підлягають залишенню поза увагою посилання скаржника на неврахування судом того, що ним здійснено суттєві поліпшення, що не є самочинним будівництвом (у житловому будинку літ. "А", прибудові літ. "а", кухні літ. "Б", зовнішні ремонтні роботи у садибі) і що вартість цих робіт в судовому засіданні не визначалась і вказане питання взагалі не піднімалось. При цьому апеляційний суд враховує, що, як вже зазначалось, поліпшення у об`єктах нерухомого майна, що не є самочинним будівництвом, складають 25,56%, що не може вважатися істотним збільшенням вартості майна, оскільки у своїй значній частині стосувалась не капітального переобладнання, а також враховуючи й те, що позивачем належними доказами не доведено, що вказані поліпшення проводилися лише за його участю. Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на безпідставну відмову суду у дослідженні показань свідків, раніше допитаних іншим складом суду і які не можуть з`явитись для дачі пояснень з поважних причин, а також на прийняття судом письмових заперечень відповідача від 29.12.2015 року. При цьому апеляційний суд враховує положення ч.1 ст.89 ЦПК України, за якими суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З іншого боку, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (ч.3 ст.89 ЦПК України). У цій справі суд повно та всебічно дослідив обставини справи та дав належну оцінку зібраним доказам по справі, а тому прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для того, щоб апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 жовтня 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 12 серпня 2021 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська