Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/686/18

Дата документу 27.07.2021 Справа № 314/686/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 314/686/18 Головуючий у 1 інстанції: Кіяшко В.О. № 22-ц/807/2751/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Діордієва Олексія Сергійовича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Архітектурно-будівельна інспекція в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні майном, ВСТАНОВИВ В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Архітектурно-будівельна інспекція в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні майном. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2321582700:10:001:0008, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Це підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Пянтковською О.Г. 17.07.2014 р. за № 2542, та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24394350 від 17.07.2014 року. Поряд із його земельною ділянкою праворуч розташована земельна ділянка з кадастровим номером 2321582700:03:001:0780 площею 0,0665 га, розташована за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, Люцернянська сільська рада, за межами населеного пункту, власником якої є відповідач ОСОБА_2 , який купив цю ділянку у ОСОБА_3 11.10.2012 року. Це підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки ( далі Договір), посвідченим приватним нотаріусом Пянтковською О.Г. 11.10.2012 року за № 7393. На момент придбання Позивачем земельної ділянки 17 липня 2014 року, на території земельної ділянки ОСОБА_2 був побудований садовий будинок. Після купівлі земельної ділянки Позивач вирішив здійснити заміну старого металевого паркану на новий - бетонний. В ході проведення підготовчих будівельних робіт восени 2014 року Позивачем було встановлено, що металевий паркан між ділянками розташовано на території ділянки Позивача, а не на межі як це повинно бути, з порушенням межі земельної ділянки на 0,53 метри. Крім того, садовий будинок відповідача, частково займає територію земельної ділянки Позивача від встановленої межі на відстані приблизно 0,9 метра. Стічні труби для атмосферних опадів даху влаштовані таким чином, що вода із них потрапляє безпосередньо на ділянку Позивача, що створює затікання води та шкодить ґрунту ділянки шляхом розмивання її родючого шару. Більш того Відповідач перешкоджає встановленню Позивачем паркану по межі, погрожуючи знести його. Відповідач створив такі умови, які завдають Позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, шляхом неможливості встановлення паркану на межі, не можливості користування Позивачем частиною земельної ділянки, на якій розташовано садовий будинок відповідача, через безпосереднє розташування будинку Відповідача на земельній ділянці Позивача, атмосферні опади, що стікають з даху садового будинку Відповідача псують насадження позивача та вимивають родючій шар ґрунту. Посилаючись на вищезазначене просив суд, усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 кадастровий номер 2321582700:10:001:0008 за адресою АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання Відповідача ОСОБА_2 провести реконструкцію садового будинку АДРЕСА_2 в обслуговуючому кооперативі «Ремонтнік ЗАЛК» Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для приведення його розташування на відстань не менше одного метра до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції у відповідності до вимог п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій»; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 кадастровий номер 2321582700:10:001:0008 за адресою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання Відповідача ОСОБА_2 перенести господарські споруди на відстань не менше одного метра до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у встановленні, за рахунок Позивача паркану, на межі між земельними ділянками кадастрові номери 2321582700:10:001:0008, 2321582700:03:001:0780 у відповідності до п. 6.7 ДБН Б.2.2- 5:2011 «Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій. Благоустрій територій», п.6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій». Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Діордієва О.С. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2321582700:10:001:0008, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 ,що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Пянтковською О.Г. 17.07.2014 р. за № 2542, та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24394350 від 17.07.2014 року (Том.1 а.с.5-6). Власником сусідньої суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 2321582700:03:001:0780 площею 0,0665 га, розташованої за адресом: Запорізька область, Вільнянський район, Люцернянська сільська рада, за межами населеного пункту, є відповідач ОСОБА_2 , який купив цю ділянку у ОСОБА_3 11.10.2012 року, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Пянтковською О.Г. 11.10.2012 року за № 7393. Садовий будинок на земельній ділянці відповідача був побудований у 1991 році, задовго до набуття права власності позивачем на сусідню земельну ділянку. Більш того, зазначений садовий будинок будувався попередніми власниками також задовго до набуття права власності на нього відповідачем. Протягом розгляду справи позивач посилався на те, що зазначений садовий будинок відповідача створює позивачеві перешкоди, має місце порушення межі земельних ділянок,. При цьому як при розгляді справи у суді першої інстанції так і при апеляційному розгляді, позивач не заперечував, що на час набуття ним права власності між земельними ділянками сторін стояв паркан та межа була таким чином визначена попередніми власниками. Вимагаючи перебудови дачного будинку відповідача зі зміщенням його на певну відстань від межі, позивач разом з тим не зазначив жодних переконливих доводів впливу розташування садового будинку на якісні характеристики його земельної ділянки. Так, при апеляційному розгляді представник позивача посилався на те, що порушення правил відступу будинку від межі зумовлює потрапляння стічних вод з даху будинку на ділянку позивача, проте не зазначив ані про те як це негативно впливає на якість земельної ділянки, ані про те, що таке потрапляння води у період дощу не можна усунути іншим способом, менш руйнівним для об`єктів власності відповідача. Судом першої інстанції була проведена експертиза , за висновками якої дійсно є порушення межі земельної кадастровий номер 2321582700:10:001:0008 по АДРЕСА_1 з боку земельної ділянки кадастровий номер 2321582700:03:001:0780, що розташована на території ОК Ремонтник ЗАЛК» (№13-а) Люцернянської сільської Ради, Вільнянського району Запорізької області площею S-1 - 1,85 м2 (площа земельної ділянки кадастровий номер 2321582700:10:001:0008, яку займає частина садового будинку АДРЕСА_3 ) та площею S-2 - 0,98м2 (площа земельної ділянки кадастровий номер 2321582700:10:001:0008, яку займає частина огорожі земельної ділянки кадастровий номер 2321582700:03:001:0780, що розташована на території ОК Ремонтник ЗАЛК (№13-а) Люцернянської сільської Ради, Вільнянського району Запорізької області. Зі схеми №2 проведеної експертизи вбачається, що площа S-1 - 1,85 м2 випливає із заступу на ділянці довжиною 8,03 м., площаS-2 - 0,98м2 випливає із заступу на ділянці довжиною 4,76 м. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині не співмірності заявлених вимог тим обставинам, які позивач вважає порушенням його прав, судова колегія враховує також наступне. Відповідно до положень частини 1 статті 103 Земельного кодексу України зміст добросусідства визначено як обов`язок власників та землекористувачів вибирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Існує презумпція відносин добросусідства й обов`язку дотримуватися правил добросусідства. Судова колегія вважає, що суб`єкти цих відносин повинні вибирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власники, користувачі, інші титульні володільці сусідніх земельних ділянок матимуть можливість найбільш повноцінно використовувати останні відповідно до їхнього цільового призначення, а й обирати адекватні способи захисту порушеного права у разі наявності такого порушення. Та обставина, що межі були добровільно визначені попередніми власниками, як і не заперечувалося будівництво будинку, який існує понад 20 років зумовлює висновок про те, що жоднихз перешкод для користування земельною ділянкою позивача раніше не існувало, Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України); - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 1, 7 статті 41 Конституції України); - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. У основі добросусідства дяє диспозитивний метод правового регулювання, коли суб`єкт має право самостійно вибирати модель поведінки в рамках окреслених меж. Згідно з положеннями статті 103 Земельного кодексу України такими межами є незручності, які завдаються власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок. Поняття незручностей, на відміну від шкоди, є оціночною категорією. Відповідальність за порушення правил добросусідства настає лише у тому разі, якщо позивач доводить, що його сусід порушує правові або технічні норми. Пари цьому має значення не лише формальне порушення технічних норм, а й його вплив на здійснення своїхз прав позивачем, співмірність порушень обраним способам захисту. Суд першої інстанції правильно послався на положення усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Тож суд першої інстанції з урахуванням наведеного вирішуючи питання встановлення справедливого балансу між правами сторін, виходив з того, що порушення прав позивача щодо неможливості користування частиною земельної ділянки в обсязі 2,83 м2 (1,85 м2 + 0,98м2) на довжині 12,79 м. є незначними та не є співмірними порівняно з вимогою реконструкції садового будинку та зобов`язання перенести господарські споруди. Суд першої інстанції врахував, що позивач та відповідач на час придбання земельних ділянок були обізнані про наявність садового будинку та місце його розташування. Саме тому тривале розташування садового будинку та користування ним з 1991 року, в контексті дотримання права на мирне володіння за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та ст.8 Конвенції, забезпечило стале правове визначення відносно об`єкта цивільного права у власників суміжних ділянок (як попередніх, так і теперішніх). Офіційне визнання і підтвердження факту набуття права власності на садовий будинок також здійснено державою шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Том.1. а.с.115-116; п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») Відтак суд першої інстанції зробив переконливий висновок про те, відновлення порушеного права позивача в користуванні частиною земельної ділянки в обсязі 2,83 м2 шляхом задоволення позовної вимоги щодо реконструкції садового будинку, зобов`язання перенести господарські споруди та не чинити перешкод у встановленні паркану на межі між земельними ділянками, не відповідає вимогам Конвенції щодо дотримання справедливого балансу між інтересами сторін, та може містити непропорційне втручання у права відповідача визначені та забезпечені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та ст.8 Конвенції, що є неприпустимим. Також суд першої інстанції вірно зазначив про те, що задоволення позову щодо відновлення права на користування земельною ділянкою площею 2,83 м2, що мають місце на межі земельних ділянок на довжині 12,79 м. шляхом втручання в право мирно володіти своїм майном та право на повагу до житла може допустити дисбаланс у співвідношенні та пропорційності конвенційних прав сторін, що є несумісним з принципами правової визначеності та захисту від свавілля, які є сполучною ланкою між Конвенцією та принципом верховенства права. Судова колегія також враховує, що заявляючи вимоги про реконструкцію садового будинку, перенесення його на відповідну відстань від межі, позивач разом з тим не надав жодних відомостей про те, о це є технічно можливим без завдання шкоди всьому будинку та його конструктивним елементам з урахуванням віку будови та її місця розташування. Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог . Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 травня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 серпня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков