Ухвала КЦС ВС № 1915/7244/2012

У х в а л а І м е н е м У к р а ї н и 10 серпня 2021 року м. Київ справа № 1915/7244/2012 провадження № 61-12266 ск 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А, розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Савчук Анастасії Олександрівни, В с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області зі скаргою на дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Савчук А. О. Скаргу обґрунтовував тим, що в провадженні вищезгаданого державного виконавця перебуває виконавче провадження № 60447987 з примусового виконання виконавчого листа № 1915/7244/2012, виданого 18 лютого 2013 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про звернення стягнення в рахунок погашення наявної у нього заборгованості за кредитним договором від 09 листопада 2006 року в розмірі 31 600,16 доларів США та 10 000,00 грн (сума пені за прострочення виконання боргових зобов`язань) на предмет іпотеки - нежиле приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належного йому на праві власності, шляхом продажу іпотечного майна з прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вважав, що оскільки вартість іпотечного майна була за згодою сторін визначена у договорі іпотеки та складала 401 330, 00 грн, що за курсом НБУ еквівалентно 50 388,58 доларів США, державний виконавець згідно статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» був позбавлений права визначення вартості майна самостійно. Раніше під час виконання того самого виконавчого провадження державним виконавцем уже вчинялися дії з визначення вартості іпотечного майна й така складала за висновком оцінювача від 24 лютого 2015 року 673 560,00 грн, то вважав, що оцінка того самого іпотечного майна, проведена згідно постанови державного виконавця від 03 серпня 2020 року, на підставі якої вартість майна встановлена у розмірі 229 570,00 грн (що еквівалентно 8 143,67 доларів США), яка відрізняється від попередньої у три рази та яка більш ніж у 6 разів менша від дійсної вартості майна, є необ`єктивною та значно заниженою. На підставі вищевказаного просив визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Савчук А. О., пов`язані із проведенням в ході виконавчого провадження № 60447987 оцінки майна боржника - нежилого приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ) Савчук А. О. провести повторну оцінку цього майна. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року - без змін. 20 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, і ухвалити нове рішення про задоволення скарги. Касаційна скарга мотивована, тим що суди першої та апеляційної інстанцій незаконно та необґрунтовано відмовили йому в задоволенні скарги, оскільки судами не надано належної правової оцінки доводам скарги щодо вартості належного йому приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки оцінка у виконавчому провадженні № 3817369, згідно складеного 24 вересня 2020 року висновку, не є ринковою та є значно заниженою, більш як у 6 разів меншою від дійсної вартості майна, яка станом на 24 лютого 2015 року вартість об`єкта оцінки складала 673 560,00 грн. Перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, визначених в пунктах 2, 3 частини першої цієї статті ЦПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії державного виконавця в частині визначення оцінки майна проведені в межах його повноважень та з урахуванням Закону України «Про виконавче провадження». Верховний Суд погоджується з відповідними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів з огляду на таке. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо. У частині першій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом. В частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 07 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Савчук А. О. відкрито виконавче провадження № 60447987 про примусове виконання виконавчого листа № 1915/7244/2012, виданого 18 лютого 2013 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. 07 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Савчук А. О. у цьому виконавчому провадженні винесено постанову про накладення арешту на майно боржника. 17 квітня 2020 року на адресу ОСОБА_1 надіслано вимогу про здійснення виконавчих дій, а саме: здійснення опису та арешт майна боржника. 30 липня 2020 року старшим державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС Південно-Західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Савчук А. О. складено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. 03 серпня 2020 року в цьому виконавчому провадженні призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Реноме Груп». 02 жовтня 2020 року на адресу боржника направлено копію висновку вартості об`єкту оцінки - нежитлового приміщення стоматологічного кабінету, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Чернівецька, буд. 58, приміщення

63. Статтею 447 ЦПК України визначено право сторони виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їх права та свободи. Відповідно до пункту 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Згідно із частиною третьою статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності У статті 57 ЗУ «Про виконавче провадження» зазначено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина 1 статті 10, частина 1 статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. У статті 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку. Статтею 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності-суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону. Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання ним своїх обов`язків (зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна). Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, що є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Згідно частинами першої та шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються КМУ або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Відповідно до пунктів 50, 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Статтею 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. У пунктах 15, 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки. Згідно із частинами першої та третьої статті 13 цього Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Оскільки визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснював відповідні дії щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду, то оскаржити оцінку майна можливо у порядку оскарження рішень та дій виконавців. До такого правового висновку дійшла Велика палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року в справі № 821/197/18/4440/16. Встановивши, що постанова про арешт майна боржника була винесена державним виконавцем 07 листопада 2019 року й в ході примусового виконання судового рішення в справі сторони виконавчого провадження не повідомляли державного виконавця про визначену ними за взаємною згодою вартість іпотечного майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до правильного висновку про те, що дії державного виконавця, пов`язані з самостійним визначенням вартості іпотечного майна шляхом винесення відповідної постанови від 03 серпня 2020 року, відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що одночасно із визнанням дій державного виконавця неправомірними, ОСОБА_1 не оскаржувалася оцінка іпотечного майна, яку він вважав заниженою, не здійснювалося рецензування звіту або вчинення інших дій на спростування розміру проведеної оцінки, що також свідчить про недоведеність ним незаконності оцінки, проведеної ТОВ «Реноме Груп». Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій і не свідчать про неправомірність дій державного виконавця пов`язаних з самостійним визначенням вартості іпотечного майна. Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. У зв`язку із вищезазначеним, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року. Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях. Із змісту касаційної скарги, вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року. У відповідності до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись частинами четвертою-шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, У х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Савчук Анастасії Олександрівни. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук