Постанова 4857 № 460/3888/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3888/19 пров. № А/857/7976/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Щербаков В.В., м. Рівне, письмове провадження) від 15 лютого 2021 року у справі № 460/3888/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В: 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: - визнати протиправними дії щодо відмови нарахувати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та виплатити згідно зі статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю; - зобов`язати нарахувати з 01.01.2014 по 02.08.2014 та виплатити, згідно з статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також позивач вказує, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи він набув право на отримання доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних вище доплати та додаткової пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що Закон України Про Державний бюджет України на 2014 рік не встановлював жодних обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таке обмеження було реалізоване законодавцем у Законі України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, який набрав чинності з 03 серпня 2014 року та встановлював, що норми і положення статей 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду України мав нараховувати позивачу доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а не встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, нарахування та виплату вказаних вище доплат та додаткової пенсії за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач здійснював у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. З огляду на наведене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позов задоволено: - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови нарахувати за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та виплатити ОСОБА_1 згідно зі статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум: щомісячну доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком; - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 768,40 грн. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтується його рішення. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України, а тому пенсійний орган правомірно здійснює виплати пенсії та додаткової пенсії позивачу у розмірах, встановлених постановою КМУ. Крім того, зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Як встановлено судом позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач протягом 2014 року отримував пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та у 2014 році не працював. Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та виплатити доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права. У відповідь на звернення позивача відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог законодавства України. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів враховує наступні міркування. Судом встановлено, що звертаючись із заявою про перерахунок пенсії, позивачу було відомо, що у період з 01.01.2014 п 02.08.2014 розмір його пенсії обчислювався та виплачувався у меншому розмірі. Однак з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за вищевказаний період ОСОБА_1 звернувся лише в лютому 2019 року, тобто з пропуском строку, встановленого ст.122 КАС України. Колегія суддів вважає, що отримання позивачем листа від 01 листопада 2019 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року. У контексті встановлених обставин слід зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Також колегія суддів наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. У рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 зазначено, що держава може обмежувати строк звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року по справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, які виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. У контексті наведеного, колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не наведено та в ході судового розгляду справи не встановлено, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову без розгляду. Застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року по справі №510/1286/16-а та Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню, а позовна заява залишенню без розгляду. Керуючись статтями 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №460/3888/19 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний