Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6140/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6140/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 17 жовтня 2014 року перебував на обліку в Управлінні праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві як внутрішньо переміщена особа відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок №509). Як особі, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення АТО та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, позивачу видано довідку від 17 жовтня 2014 року №3001000116 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО. Відповідно до пункту 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (далі - Порядок №505), грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж за шість місяців. Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до Управління праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві із заявою про призначення грошової допомоги до відповідача, зазначивши в декларації про доходи від 17 жовтня 2014 року, що працює в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », і така допомога була йому призначена. Надалі грошова допомога призначалася ОСОБА_1 на підставі його заяв на наступні шість місяців. Як стверджує відповідач, лише під час звернення з приводу чергового подовження терміну призначення грошової допомоги від 05 грудня 2018 року позивач додав до заяви довідку від 26 листопада 2018 року №771, що він працює в Державному вищому навчальному закладі «Київський коледж легкої промисловості» з 01 вересня 2015 року та копії сторінок трудової книжки. Посилаючись на положення статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», наказу Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» відповідач зазначає, що на підставі пункту 10 Порядку №505 під час обробки наданих позивачем документів Управлінням праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві виявлено, що в наданих копіях з трудової книжки, а саме: з відомостей про прийом на роботу, переведення на іншу роботу і звільнення вбачалося, що позивач був прийнятий на роботу продавцем непродовольчих товарів з 08 січня 2014 року по 30 січня 2014 року у ТОВ «Логос Транс», про що свідчить відбиток печатки, та прийнятий на посаду продавця-консультанта з 31 січня 2014 року по 26 червня 2014 року у ТОВ «Читай Місто Груп», при цьому терміном початку проведення АТО в Донецькій та Луганській областях визначено 07 квітня 2014 року. Отже, за висновками відповідача ОСОБА_1 весь час перебував на підконтрольній території України і не може вважатися внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується також відомостями про те, що 31 жовтня 2013 року позивач був відрахований з аспірантури у зв`язку із закінченням терміну навчання, проте до м. Луганська не повернувся. За виявленим фактом подання завідомо недостовірних відомостей про проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», рішенням відповідної Комісії від 07 лютого 2019 року №6 відмовлено позивачу у призначенні (відновленні) виплат внутрішньо переміщеній особі у зв`язку з відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення та рішенням від 07 лютого 2019 року №5 вирішено скасувати дію довідки №3001000116 від 17 жовтня 2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та внесено про це відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Разом з тим, судом першої інстанції також було встановлено, що ОСОБА_1 народився та має постійне місце проживання у м. Луганську (за даними паспорту серії НОМЕР_1 ). Упродовж 2010-2013 років позивач навчався в аспірантурі Київського національного університету імені Т. Шевченка та у жовтні 2013 року отримав висновок про наукову і практичну цінність дисертації, який відповідно до Положення Міністерства освіти і науки, молоді спорту України «Про спеціалізовану вчену раду» від 14 вересня 2011 року №1059 чинний протягом одного року з дня його затвердження та до моменту подання дисертації до розгляду у спеціалізовану вчену раду. У зв`язку із закінченням навчання в аспірантурі позивач 01 листопада 2013 року знявся з реєстрації місця проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 , де він був зареєстрований на період навчання, та 05 листопада 2013 року зареєструвався у квартирі АДРЕСА_3 . Зазначене підтверджується даними паспорту, розділ «місце проживання». У січні 2014 року ОСОБА_1 подав документи до спеціалізованої вченої ради при Київському національному університеті імені Т. Шевченка. Із зазначеного моменту і до червня 2014 року позивач постійно перебував у м. Києві, оскільки підготовка до захисту, який відбувся 22 квітня 2014 року, потребувала його постійної присутності. В зазначений період (з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2014 року) позивач фактично проживав у гуртожитку №12, що підтверджується довідкою Київського національного університету ім. Т. Шевченка від 27 березня 2019 року №Л6. Як зазначає позивач, після захисту він почав готуватися до переїзду в м. Луганськ де перебував з 04 по 10 червня 2014 року, проте усвідомив, що військово-політична ситуація не дозволяє йому залишатися вдома, оскільки всюди він стикався із проявами насильства. Звільнення з ТОВ «Читай Місто Груп» позивач отримав 26 червня 2014 року, згодом отримавши диплом кандидата наук від 23 вересня 2014 року та 17 жовтня 2014 року звернувся до відповідача із заявою про надання статусу внутрішньо переміщеної особи та видачу відповідної довідки. Так, позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону на момент їх виникнення. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року визначено: «у частині другій статті 4 слово «підставами» замінити словом «підставою», а слова: «наявність реєстрації місця» виключити. Наведене означає, що у первинній редакції Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у статті 4 пункті 2 зазначалося, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 цього Закону. Отже, виходячи з того, що терміном початку проведення АТО в Донецькій та Луганській областях визначено 07 квітня 2014 року, як наполягає відповідач, то звертаючись до Управління праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві із заявою від 17 жовтня 2014 року, позивач подав повністю достовірні відомості щодо наявної у нього реєстрації місця проживання у м. Луганську з 05 листопада 2013 року, як свідчать записи у паспорті ОСОБА_1 . Відповідно до положень статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Важливою обставиною у даній справі є те, що позивач перебував у м. Києві лише тимчасово, на період навчання в аспірантурі та необхідністю захисту дисертації. Зазначене підкріплюється тим, що у постанові Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)» передбачено, що підготовка в аспірантурі (ад`юнктурі) та докторантурі завершується захистом наукових досягнень аспіранта (ад`юнкта) або докторанта у спеціалізованій вченій раді. Отже, статус особи, яка захищає дисертацію подібний до статусу студента, та передбачає присутність особи протягом певного періоду у навчальному закладі. Тому, судом визнається та обставину, що позивач дійсно мав тимчасове місце проживання у м.Києві (на період навчання), та постійне місце проживання у м. Луганську. На такі обставини не звернув увагу відповідач, зробивши передчасні та помилкові висновки щодо постійного проживання позивача на підконтрольній території України, та не врахував дійсних та об`єктивних обставин під час прийняття рішення про скасування дії довідки №3001000116 від 17 жовтня 2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 . Окрім того, виходячи з пояснень позивача, до аспірантури він вступив за листом науково-дослідного проектно-конструкторського інституту «Іскра» (м. Луганськ) і мав наміри після захисту влаштуватися на роботу до даного Інституту, але такі плани не склалися внаслідок непередбачуваних подій та змін у країні. Також, у червні 2014 року, перебуваючи у м. Луганську, позивач усвідомив, що подальше перебування у місті неможливе для нього, тому для уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, прийняв рішення про відтермінування свого переїзду до м. Луганська до завершення конфлікту. Таким чином, посилання відповідача на ті обставини, що під час останнього звернення за подовженням призначення грошової допомоги 05 грудня 2018 року позивач надав довідку від 26 листопада 2018 року №771, з якої вбачається, що останній працює у Державному вищому навчальному закладі «Київський коледж легкої промисловості» з 01 вересня 2015 року, не дають підстав для висновку, що позивач більше не може вважатися внутрішньо переміщеною особою, оскільки зазначений документ лише доводить обставини реалізації позивачем гарантованого Конституцією України права на труд, на працевлаштування, гідний рівень життя, а не зміни місця та реєстрації постійного проживання. Отже, враховуючи ті обставини, що позивач по даний час має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , до якого не має змоги повернутися в силу об`єктивних обставин, колегія суддів не вбачає фактів надання ним завідомо недостовірних відомостей для отримання статусу та довідки внутрішньо переміщеної особи. Навпаки, пояснення позивачем дійсних обставин справи видаються логічними, послідовними та підтверджуються наданими до матеріалів справи документальними доказами. Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Як було зазначено позивачем, відсутність у нього статусу внутрішньо переміщеної особи обмежує його у реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами України та іншими актами законодавства, значно ускладнює його існування, позбавляє його можливості отримувати адміністративні, соціальні, медичні та інші послуги за місцем проживання, він не може користуватися всіма правами громадянина України, які гарантовані державою. За таких обставин, судом вбачаються правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Управління праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві №5 від 07 лютого 2019 року про скасування дії довідки про взяття на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи. В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції вірно зазначив наступне. 07 лютого 2019 року Управлінням праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві прийнято ще одне рішення стосовно позивача, а саме: №6 щодо відмови у призначенні (відновленні) виплат ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі у зв`язку з відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення. Вказане рішення є фактично похідним від попереднього рішення відповідача №5 від 07 лютого 2019 року, яким скасовано дію довідки №3001000116 від 17 жовтня 2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, у цій частині позивач просить зобов`язати відповідача поновити виплати щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 з 29 листопада 2018 року. Зазначене формулювання позовних вимог не забезпечить повного та ефективного відновлення прав та законних інтересів позивача та змусить його до подальшого звернення до судових органів за захистом або відновленням своїх прав. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його окремих положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішеннями, дією або бездіяльністю. Водночас, суд, відповідно до покладених на нього завдань адміністративного судочинства, захищає порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів владних повноважень. Згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Виходячи з положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості вийти за межі позовних вимог, задовольнити позовні вимоги позивача в зазначеній частині шляхом визнання протиправним та скасування рішення Управління праці та соцзахисту населення Голосіївської РДА у м. Києві №6 від 07 лютого 2019 року щодо відмови у призначенні (відновленні) виплат ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі у зв`язку з відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, а також зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 грудня 2018 року щодо подовження призначення йому грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі з урахуванням висновків суду у даній справі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.