Постанова 4855 № 826/5258/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5258/18 Головуючий у 1 інстанції: Донець В.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Коротких А.Ю. Сорочка Є.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 №0111601311 (форма "Р"), яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 18 773,25 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення (форма "Р") від 22 березня 2018 року №0111601311 (форма "Р"). Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік встановлено, що у громадянки ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за користування іпотечним житловим кредитом за наслідками звітного податкового 2017 року, оскільки, відповідно Договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2007 року, об`єкт житлової іпотеки придбавався у 2007 році. Відповідно до вищевикладеного, у ГУ ДФС у м. Києві відсутні підстави для повернення податкової знижки за користування іпотечним житловим кредитом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки від 25 грудня 2007 року №PML-003/329/2007. Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2007 року, ОСОБА_1 придбала нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі за №3285. Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 09.01.2008 року №029673, квартира за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу від 25.12.2007 р. №3285 та записано в реєстрову книгу д.919-103 №2233. З метою отримання податкової знижки, 12 січня 2018 року ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві подано податкову декларацію про майновий стан і доходи. В Акті про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 01 березня 2018 року №44/26-15-13-11-28 встановлено порушення при заповненні податкової декларації підпункту 14.1.170 пункту 14.1 статті 14, пункту 175.4 статті 175 Податкового кодексу України, що призвело до необґрунтованого визначення в декларації за 2017 рік податкової знижки на суму 18 773,25 грн. Не погоджуючись з Актом перевірки від 01.03.2018 р. №44/26-15-13-11-28, ОСОБА_1 07 березня 2018 року направлено до Головного управління ДФС у м. Києві заперечення від 06 березня 2018 року. Листом від 21 березня 2018 року №11730/С/26-15-13-11-19 Головним управлінням ДФС у м. Києві результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 01.03.2018 р. №44/26-15-13-11-28 залишено без змін. На підставі Акту камеральної перевірки від 01 березня 2018 року №44/26-15-13-11-28, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 року №0111601311, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування на суму 18 773,25 грн. Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Так, згідно п.п.14.1.87 п. 14.1 ст. 14 ПК України, іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п`ять повних календарних років для фінансування витрат, пов`язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу. При цьому, механізм та правила реалізації права платника податку на податкову знижку визначаються Податковим кодексом України. В силу вимог п.п.14.1.170 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом. У відповідності до п.п. 166.1.1 п. 166.1 ст. 166 ПК України, платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року. За результатами одержання такої декларації, на виконання покладених підпунктом 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України функцій, контролюючий орган має право здійснити проведення перевірки поданої платником податків декларації та зазначеної в ній інформації. Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Положеннями статті 55 Податкового кодексу України закріплено право платника податків оскаржити податкове повідомлення-рішення. Згідно абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача) (п.п.166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПК України). За приписами п.п.166.3.1 п. 166.3 ст. 166 ПК України, платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом протягом звітного податкового року, що визначається відповідно до ст. 175 цього Кодексу. Таким чином, нормами Податкового кодексу України врегульовані питання надання платнику податкової знижки під час користування ним іпотечним житловим кредитом. Як вбачається з матеріалів справи, між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки від 25 грудня 2007 року №PML-003/329/2007 (а.с. 34-36). Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 09 січня 2008 року №029673, квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу від 25.12.2007 №3285 та записано в реєстрову книгу д.919-103 №2233 (а.с. 13). Також, до позову додано копію паспорта ОСОБА_1 НОМЕР_1 , виданого 28.03.1997 року, на сторінці 12 якого міститься запис Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві про реєстрацію місця проживання від 31.01.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 38-40). Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що, згідно пункту 175.4 статті 175 ПК України, з урахуванням пункту 175.2 статті 175 ПК України, ОСОБА_1 з 2008 року - часу реєстрації права власності на предмет іпотеки (квартир) та реєстрації місця проживання, мала право протягом 10 послідовних календарних років включити до податкової знижки за результатами звітного податкового 2008 року витрати на сплату частини суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених за такий звітний рік, та частини суми процентів, сплачених за перший рік погашення іпотечного кредиту з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів. Зі змісту Акта камеральної перевірки від 01 березня 2018 року №44/26-15-13-11-28 вбачається, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким відмовлено в наданні податкової знижки за користування іпотечним-житловим кредитом за наслідками звітного податкового 2017 року слугувало те, що предмет іпотеки за договором придбано в 2007 році (а.с. 41-42). Так, апелянт вказує, що за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік встановлено, що у громадянки ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за користування іпотечним житловим кредитом за наслідками звітного податкового 2017 року, оскільки, відповідно Договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2007 року, об`єкт житлової іпотеки придбавався у 2007 році. Відповідно до вищевикладеного, у ГУ ДФС у м. Києві відсутні підстави для повернення податкової знижки за користування іпотечним житловим кредитом. Колегія суддів вважає вищевказані доводи відповідача необґрунтованими, оскільки, відповідачем не враховано юридичних фактів щодо реєстрації права власності на житло за іпотекодавцем та реєстрації місця проживання. Відповідно до абзацу п`ятого статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV (зі змінами) до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання віднесено паспорт громадянина України. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відмітка в паспорті про реєстрацію місця проживання в квартирі (предмет іпотеки) є достатнім доказом на підтвердження використання цієї квартири як постійного житла. Враховуючи реєстрацію права власності на предмет іпотеки за платником податків та реєстрацію місця проживання в квартирі в 2008 році, вірним є висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності підстав для декларування податкової знижки позивачем в 2017 році. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Коротких А.Ю. Сорочко Є.О.