Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1034/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 серпня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1034/21 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді - доповідача - Стас Л.В. суддів Турецької І.О., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Дмитра Михайловича, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Д.М., Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому, з урахуванням декількох заяв про уточнення позовних вимог, просив: - визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Д.М., щодо відсутності організації та забезпечення проведення перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 ; - зобов`язати начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Д.М. організувати та забезпечити проведення перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 та надати акт перевірки ОСОБА_1 на руки; - стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області матеріальні витрати на підготовку та супроводження позову, звернень з 2018 по 2021 роки в розмірі 1000,00 грн.; - стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області моральну шкоду у розмірі 5000,00грн - стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області судові витрати у розмірі судового збору та послуг банку. В обґрунтування позову зазначав про протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 , з огляду на те, що законом заборонено користування земельною ділянкою без встановлення меж земельної ділянки. Крім того, на думку позивача, відповідачем не прийнято до уваги, що ОСОБА_2 використовує власну земельну ділянку із порушенням цільового призначення, оскільки земельна ділянка має цільове призначення «під будівництво..», натомість ОСОБА_2 використовує вказану земельну ділянку під розведення сільськогосподарських тварин (корів, свиней, кролів, курей) із численним порушенням санітарних норм. Протиправна бездіяльність відповідача призводить до порушення права позивача на користування суміжною земельною ділянкою. Крім того, позивач зазначав, що тривала протиправна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач не має можливості встановити межі своєї земельної ділянки, що відповідно до положень ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням в його майнові права. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Д.М. щодо відсутності організації та забезпечення проведення перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 . Зобов`язано начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Д.М. організувати та забезпечити проведення перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Справа розгляну судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляцій скаргу. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху з підстав не відповідності її вимогам ст. 296 КАС України, а саме: апелянтом не було конкретизовано вимоги апеляційної скарги. На вимогу ухвали апеляційного суду апелянтом 04.06.2021 року подано доповнення до апеляційної скарги, а 17.06.2021 року направлено до суду апеляційної інстанції доповнення в частині відшкодування моральної шкоди. Так, ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року змінити (доповнити) в частині відмови у задоволенні його позову. В обґрунтування апеляційної скарги, які стосуються безпідставної, на думку апелянта, відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення на його користь майнової та моральної шкоди, апелянт зазначав, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного статусу речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна. На думку апелянта, суд залишив поза увагою той факт, що позивач вимушений протягом більш ніж 10 років звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, що призводить до того, що він не має можливості розпоряджатися своєю спадщиною земельною ділянкою. Також суд залишив поза увагою, те що позивач несе певні матеріальні витрати на папір, транспорт, амортизацію транспорту та оргтехніки, які також, повинні бути відшкодовані за рахунок відповідача. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було протиправно проігноровано те, що він зазнав відповідних душевних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, у зв`язку з чим його вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди є цілком обґрунтованими. Крім того, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні частини його позовних вимог стосовно зобов`язання відповідача надати йому на руки акт перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 . На думку апелянта, висновки суду першої інстанції щодо передчасності таких вимог є помилковими, оскільки існує висока ймовірність, що внаслідок невиконання відповідачем свого обов`язку, позивач буде змушений знову звертатися до суду за захистом порушених прав. В доповненнях до апеляційної скарги, направлених до суду 04 червня 2021 року, апелянт, посилаючись на протиправні дії судді Танцюри К.О. та порушення суддею Кодексу суддівської етики, зазначає про те, що під примусом суду він вимушений був докорінно змінити позов, ціну позову та відповідачів. У зв`язку з викладеним, апелянт просить суд апеляційної інстанції вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідачів компенсацію моральної та майнової шкоди у сумі 200 000 грн., як було заявлено у його позові у первісній редакції. Також апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в частині його вимог за первісним позовом та направити справу для продовження розгляду по суті позовних вимог первісного позову, при цьому, зазначає, що недовіра до суду призвела до того, що він, не бажаючи витрачати час на апеляційне оскарження такої ухвали, вчасно не звернувся за її оскарженням. 17 червня 2021 року апелянтом було надано до суду апеляційної інстанції доповнення до апеляційної скарги в частині відшкодування моральної шкоди, в якій апелянт зазначає про те, що розрахунок суми збитків викликає істотні утруднення, однак з огляду на те, що згідно ст. 1174 ЦК України, особа яка завдала шкоди, несе обов`язок відшкодування за умови наявності її вини, а вина відповідача судом встановлена, вимоги про стягнення на його користь шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, з огляду на наявність інформації про звільнення ОСОБА_3 з посади керівника ГУ Держгеокадастру в Одеській області, апелянт просив змінити резулятивну частину судового рішення. Відповідач, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, у відзиві на апеляційну скаргу зазначав про те, що апелянтом не надано доказів на підтвердження душевних страждань, які були заподіяні ГУ Держгеокадастру в Одеській області, так само не підтверджені вимоги про понесення витрат на поштові відправлення, канцтовари, транспорт, тощо, а тому, з огляду на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 11 січня 2021 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області зі скаргою, в якій просив провести перевірку дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 та надати на руки акт перевірки(а.с.13-19 т.2). 12 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із скаргою у якій, зокрема, наголошено про повноваження ОСОБА_4 щодо перевірки дотримання земельного законодавства (а.с.20). Листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 19.01.2021р. №Д-19/0-41/6-21 повернуто скаргу від 12.01.2021р. ОСОБА_1 з підстав того, що у зверненні відсутні зауваження, пропозиції, прохання чи вимоги до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області(а.с.21 т.1). Листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 05.01.2021р., повідомлено, що на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2019р. та від 13.07.2020р. державним кадастровим реєстратором Відділу здійснено заходи щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 5121080300:05:001:0623, 5121080300:05:001:0046, 5121080300:05:001:0047 та перенесено відомості про земельні ділянки до архівного шару Державного земельного кадастру (а.с.22 т.1). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення відповідної перевірки вимог земельного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність начальника ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо не проведення перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 та, відповідно, зобов`язання начальника ГУ Держгеокадастру в Одеській області забезпечити проведення такої перевірки є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з цим, вимоги щодо зобов`язання відповідача видати на руки позивачу акт перевірки, складений за результатами проведеної перевірки, суд визнав передчасними. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування на користь ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач під час розгляду справи не надав доказів, що внаслідок протиправної бездіяльності йому було заподіяно моральні чи фізичні страждання та понесені зазначені ним матеріальні витрати на підготовку та супроводження справи. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена апелянтом. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про передчасність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачу на руки акт проведеної перевірки дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 , з огляду на те, що існує висока ймовірність, що внаслідок невиконання відповідачем свого обов`язку, позивач буде змушений знову звертатися до суду за захистом порушеного права, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. В свою чергу, захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість, захист прав здійснюється виключно у разі їх порушення. Таким чином, під час розгляду справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, а позивачу при зверненні до суду із позовом до суб`єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства слід довести попереднє виникнення між сторонами у справі публічно-правових відносин та порушення своїх прав. Згідно матеріалів справи, суд першої інстанції зобов`язав відповідача провести перевірку дотримання земельного законодавства ОСОБА_2 при користуванні нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 , тобто така перевірка має бути проведена на виконання рішення суду, а тому захист прав, порушення яких можливо настане у майбутньому не відповідає меті адміністративного судочинства. Колегія суддів вважає необхідним наголосити, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні яких слід відмовити, як передчасних. Отже, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо надання позивачу акту перевірки, яку відповідач має провести в майбутньому на виконання рішення, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягає. Стосовно вимог апеляційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 1167 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі. Отже, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі №818/1394/17. При цьому, у своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо. Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків. Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Проте, матеріалами справи встановлено, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не розкрив суті негативного впливу протиправної бездіяльності відповідача на його душевний та психічний стан, та інших втрат немайнового характеру. Колегія суддів вважає, що позивач не довів обґрунтованість моральної шкоди, оскільки його доводи, що протиправна бездіяльність відповідача викликала у нього негативні зміни в житті не підтверджуються жодним доказом. Позивач також не вказав жодних критеріїв, які він враховував при визначенні причинно-наслідкового взаємозв`язку наслідків, що настали з бездіяльністю відповідача та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявлених вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди. Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Так само не підтверджені належними і допустимими доказами витрати позивача на поштові відправлення, канцтовари, транспорт, тощо, у зв`язку з чим такі вимоги також не можуть бути задоволені. Стосовно доводів апеляційної скарги із зазначенням, що протиправні дії відповідача призвели до порушень ст.1 Протоколу 1 Конвенції з прав та основоположних свобод людини, оскільки такі дії є втручанням в майнові права позивача, колегія суддів зазначає, що такі висновки апелянта ґрунтуються на власних припущеннях та на його довільному розумінні та тлумаченні положень діючого законодавства. Стосовно вимог апеляційної скарги щодо скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог, колегія суддів зазначає, що Кодексом адміністративного судочинства встановлений певний процесуальний строк для оскарження ухвал суду, який, зокрема, позивачем пропущений, а доводи апелянта стосовно того, що він внаслідок недовіри до суду та не бажання витрачати час на апеляційне оскарження ухвали, колегія суддів не приймає та відмовляє у задоволенні таких вимог. Вимоги апеляційної скарги із проханням вийти за межі позовних вимог також не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду суду першої інстанції. Стосовно доводів апеляційної скарги на неправомірні дії судді, колегія суддів зазначає, що такі доводи можуть бути підставою для заявлення відводу судді, або складу суду, а не предметом розгляду апеляційної скарги. Стосовно інших доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Отже, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення чи вчиненні процесуальних дій. Доповнення до апеляційної скарги, надані до апеляційного суду 17 червня 2021 року колегія суддів не приймає, оскільки відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни. Отже, з огляду на те, що такі доповнення подані поза межами вказаного строку, а також з огляду на відсутність доказів направлення заявником таких доповнень іншим учасникам справи, суд не враховує доповнення до апеляційної скарги, подані 17 червня 2021 року. Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Враховуючи, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін. Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не передбачений. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кукол Дмитра Михайловича, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення складений 12.08.2021р. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Яковлєв О.В.