Постанова 4822 № 2-223/10

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 року м. Чернівці справа № 2-223/10 провадження №22-ц/822/805/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О. секретаря Конецької Д.Г. з участю заінтересованої особи ОСОБА_1 , представника заінтересованої особи ОСОБА_2 учасники справи: заявник Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» заінтересована особа ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Богдан, Владнєв і партнери», ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія», відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» на ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2021 року, головуючий у першій інстанції Байцар Л.В. ВСТАНОВИВ Описова частина Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» у січні 2021 року звернулося до суду з заявою про заміну стягувача. Зазначало, що Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» укладено договір про відступлення прав вимоги від 23 грудня 2019 року №GL3N212012. Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» укладено договір відступлення права вимоги від 16 березня 2020 року №32/20. Посилалося на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» набуто право вимоги за договором між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» кредитної лінії від 8 серпня 2006 року №2006/840-МК/151, договором поруки між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та Приватним підприємством "Богдан, Владнєв і парнтери" від 8 серпня 2006 року, договором поруки між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 від 8 серпня 2006 року, Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці по справі 2-210 , яке вступило в силу 20 квітня 2010 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Богдан, Владнєв і парнтери", ОСОБА_3 заборгованість за договором між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» кредитної лінії від 8 серпня 2006 року № 2006/840-МК/151 від 08 серпня 2006 року, в сумі 119802 долара США та судовий збір в сумі 1700. Садгірським районним судом м. Чернівці видано виконавчий лист № 2-210 від 22 липня 2010 року. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» просило замінити первісного стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» щодо здійснення стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Богдан, Владнєв і партнери» суми боргу згідно рішення Садгірського районного суду м.Чернівці, яке вступило в силу 20 квітня 2010 року, по справі № 2-210 та на підставі виконавчого листа № 2-210 від 22 липня 2010 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» залишено без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» в апеляційній скарзі просить ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2021 року скасувати та поставити нове судове рішення, яким заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» про заміну стягувача задовольнити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» про відступлення права вимоги від 16 березня 2020 року №32/20 є договором факторингу. Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором, виходить за межі предмету розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» про заміну стягувача. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дороган І.Г., просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» залишити без задоволення. Зазначає, що договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» про відступлення права вимоги від 16 березня 2020 року №32/20 має істотні умови договору факторингу. Тому висновки суду першої інстанції про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» ліцензії на право здійснення операцій з іноземною валютою та можливості набути права вимоги за валютним кредитним договором є обгрунтованими.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» про заміну стягувача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно відкритих даних Національного банку України відсутні відомості про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» генеральної та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою, тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам не відповідає. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Встановлено, що Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» укладено договір про відступлення прав вимоги від 23 грудня 2019 року №GL3N212012. Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» укладено договір відступлення права вимоги від 16 березня 2020 року №32/20. Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» набуто право вимоги за договором між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» кредитної лінії від 8 серпня 2006 року №2006/840-МК/151, договором поруки між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та Приватним підприємством "Богдан, Владнєв і парнтери" від 8 серпня 2006 року, договором поруки між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 від 8 серпня 2006 року, Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці по справі 2-210 , яке вступило в силу 20 квітня 2010 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Богдан, Владнєв і парнтери", ОСОБА_3 заборгованість за договором між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» кредитної лінії від 8 серпня 2006 року № 2006/840-МК/151 від 08 серпня 2006 року, в сумі 119802 долара США та судовий збір в сумі 1700. Садгірським районним судом м. Чернівці видано виконавчий лист № 2-210 від 22 липня 2010 року. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови Статтями 129, 129(1) Конституції України визначено, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції і який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частини перша, третя статті 431 ЦПК). Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК). Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року в справі № 6-122цс13зазначено, що «за змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) зазначено, що «підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін». Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни боржника внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Отже, особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Водночас, заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі, до відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє дії на виконання рішення суду добровільно або під примусом. Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання. У постанові від 03 листопада 2020 у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, зазначила, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 постанови). У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису. Здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу не є можливою (пункти 6.19-6.22, 6.28). Отже, у разі відсутності відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою, крім випадків заміни боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (пункти 74 та 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20); здійснення заміни сторони у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження можливо лише, якщо строк пред`явлення наказу до виконання не сплив, крім випадків одночасного звернення із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 910/2954/17; від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13; від 21.08.2020 у справі № 905/2084/14-908/4066/14; від 24.05.2021 у справі № 911/4460/21; від 30.07.2019 у справі № 5/128); у разі закінчення виконавчого провадження особа може заявити про заміну стягувача у справі, лише ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу (скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження), в межах якої будуть досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах (пункти 6.19, 6.28 постанови від 16.02.2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20)). У постановах від 11.03.2021 у справі № 910/2954/17; від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13; від 21.08.2020 у справі № 905/2084/14-908/4066/14; від 24.05.2021 у справі № 911/4460/21; від 30.07.2019 у справі № 5/128 Верховний Суд дійшов висновку, що заміна сторони виконавчого провадження (стягувача) неможлива, якщо заява про правонаступництво подана після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом. З матеріалів справи вбачається, що Садгірським районним судом м.Чернівці 22 липня 2010 року видано виконавчий лист №2-210 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Богдан, Владнєв і парнтери", ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» грошових коштів в сумі 119802 долара США та судового збору в сумі 1700 грн. (а.с.38-40). Частиною 1 ст. 367 визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Алогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Ухвалою Чернівецького апеляційного суду приєднано до матеріалів справи повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Кондрюка К.О. від 28 липня 2021 року про перебування на виконанні виконавчого провадження АСВП №60840516 з примусового виконання виконавчого листа №2- 210, виданого Садгірським районним судом м.Чернівці 22 липня 2010 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Богдан, Владнєв і парнтери", ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» грошових коштів в сумі 119802 долара США та судового збору в сумі 1700 грн. з огляду на виключне значення цього доказу для правильного вирішення справи, не подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» з об`єктивних причин, оскільки не є стороною виконавчого провадження. Отже, за наявності договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» про відступлення права вимоги від 16 березня 2020 року №32/20 та відкритого виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для заміни стягувача на порушення норм матеріального права. При цьому заслуговують на увагу посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» в апеляційній скарзі на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором, оскільки відсутні відомості про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» генеральної та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою. Фактично висновки суду першої інстанції зводяться до того, що вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» договору про відступлення прав вимоги від 16 березня 2020 року №32/20 є здійсненням діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Натомість, мотивувальна частина рішення не містить встановлення судом першої інстанції обставин про те, що договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» про відступлення прав вимоги від 16 березня 2020 року №32/20 за своєю юридичною природою є договором факторингу. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - протокол електронного аукціону) перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги), а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Наведені положенням ч.2 ст.215 ЦК України встановлюють виняток із загального правила ч.1 ст. 11 ЦПК України щодо розгляду справ судом у межах заявлених особами вимог. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 наведено правовий висновок про те, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79, 86 Господарського процесуального кодексу України (статті 77-82, 89 ЦПК України), тобто за перевірки та оцінки доказів, наданих в обґрунтування відповідної заяви, зокрема їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути дана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеній статтею 204 ЦК України. Суд вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 923/151/17, в якій суд касаційної інстанції з посиланням на позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача, подану фізичною особою, яка не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах, оскільки з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги згідно з положеннями законодавства. У даній справі спору про визнання договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді-Люкс» про відступлення прав вимоги від 16 березня 2020 року №32/20 недійсним як оспорюваного не порушено. Крім того, законом не встановлено недійсності такого правочину з підстав не отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями, отже не встановлено наявності підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене ухвала Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2021 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України. Розподіл судових витрат Відповідно до ч.1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно частин 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судом апеляційної інстанції скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» задоволено. Товариством з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» сплачено судовий збір при поданні апеляційної скарги в сумі 2270 грн. відповідно платіжного доручення Акціонерного товариства «Ощадбанк» №35 від 14 липня 2021 року. Отже, з ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Богдан, Владнєв і партнери», ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі по 754 грн. коп. 67 коп. з кожного. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» задовольнити. Ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2021 року скасувати. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» про заміну стягувача задовольнити. Замінити стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» у виконавчому листі №2-210, виданому Садгірським районним судом м.Чернівці 22 липня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Богдан, Владнєв і партнери», ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» суми боргу згідно рішення Садгірського районного суду м.Чернівці, яке вступило в силу 20 квітня 2010 року. Стягнути з ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Богдан, Владнєв і партнери», ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віріді Люкс» судовий збір в сумі по 754 грн. коп. 67 коп. з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 8 серпня 2021 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді: Н.К. Височанська О.О. Одинак