Постанова 4824 № 408/1490/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 408/1490/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/8564/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Сліпченка О.І., Суханової Є.М., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», третя особа: Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про усунення перешкод у здійсненні права власності та зняття обмеження з майна, В С Т А Н О В И В : 21 квітня 2020 року позивач звернувся до суду із позовом, де просить усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про заборону відчуження автомобіля марки КІА RIO, 2013 року випуску, білого кольору, номер об`єкта НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 23 січня 2020 року, внесений реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Біленькою Є.В. Зазначає, що транспортний засіб належить йому на праві приватної власності, який був придбаний ним 25 червня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1964 від 25 червня 2016 року у ОСОБА_2 . При здійсненні реєстрації транспортного засобу Центром 4442 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та реєстраційні номерні знаки змінено з НОМЕР_3 на НОМЕР_1 . Під час реєстрації придбаного ним автомобіля будь-які записи про обтяження щодо нього були відсутні. Проте, 23 січня 2020 року за № 27414224 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Біленькою Є.В. внесено запис про заборону відчуження належного йому на праві приватної власності автомобіля. Підставою внесення запису реєстратор вказує договір застави № 2203/78, серія та номер 393, виданий 06 березня 2013 року приватним нотаріусом Донецького МНО Каюровим С.В. З метою поновлення своїх порушених прав щодо розпорядження та вільного володіння автомобілем він звернувся до Східної регіональної дирекції ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» про зняття обтяження з належного йому автомобіля, однак йому повідомили, що підстави для припинення запису про заставу відсутні. Згідно листа Територіального сервісного центру МВС № 4442 Регіонального сервісного центру в Луганській області зазначено, що 25 червня 2016 року під час проведення перереєстрації автомобіля уповноваженою особою сервісного центру МВС № 4442 були проведені всі передбачені Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 перевірки, та у зв`язку з відсутністю будь-яких обмежень зазначений автомобіль був перереєстрований на нього та видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 і номерні знаки НОМЕР_1 . Обтяження на належне йому рухоме майно було накладено після укладення договору купівлі-продажу, він є добросовісним набувачем автомобіля, наявність такого обтяження порушує його право власності, зокрема, щодо розпорядження та вільного володіння автомобілем, а тому просить задовольнити позов. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року позов задоволено і усунуто ОСОБА_1 перешкоди в розпорядженні майном - автомобілем марки КІА RIО, 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 . Скасовано приватне обтяження, зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 23 січня 2020 року за №27414224 реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Біленькою Євгенією Володимирівною, обтяжувач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк »Укргазбанк» / адреса: 03087 м. Київ вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ: 23697280 / в частині об`єкта обтяження - автомобіля марки КІА RIО, 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , підстава обтяження: договір застави / транспортних засобів / № 2203/78, серія та номер: 393, виданий 06 березня 2013 року приватним нотаріусом Донецького МНО Каюровим С.В., що належить на праві власності ОСОБА_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк »Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 840,80 гр. судового збору. На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено про те, що позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2016 року був придбаний автомобіль марки КІА RIО, 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 . 25 червня 2016 року Територіальним сервісним центром МВС №4442 позивачу видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та змінено реєстраційні номерні знаки з НОМЕР_3 на НОМЕР_1 . 23 січня 2020 року за № НОМЕР_6 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Біленькою Є.В. внесено запис про заборону відчуження вказаного автомобіля. Підставою внесення запису вказано договір застави № 2203/78, серія та номер 393, виданий 06 березня 2013 року приватним нотаріусом Донецького МНО Каюровим С.В. З матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль позивачем був придбаний 25 червня 2016 року, пройшов реєстрацію та перевірку в органах МВС відповідно до Порядку державної реєстрації /перереєстрації/, зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх марок, типів і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок та інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року. Листом Територіального сервісного центру МВС № 4442 від 08 квітня 2020 року підтверджується, що на момент перереєстрації транспортного засобу будь-які обмеження на такі дії були відсутні, автомобіль був перереєстрований з колишнього власника на позивача, видані нові номерні знаки та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. З Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, сформованого 15 квітня 2020 року, вбачається, що обтяження спірного автомобіля, як об`єкта обтяження, було внесено до реєстру 23 січня 2020 року на підставі Договору застави транспортного засобу від 06 березня 2013 року. Тобто, на момент придбання позивачем транспортного засобу у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про його обтяження. З урахуванням цього позивач є добросовісним набувачем транспортного засобу, а тому його вимоги про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном суд вважає обґрунтованими. Правовими підставами для задоволення заявлених позовних вимог місцевий суд зазначив, зокрема, положення ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 20, 27Закону України «Про заставу», ст.ст. 9, 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст.ст. 317, 321, 391, 572, ЦК України, позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 05 лютого 2020 року в справі № 761/3615/19 / провадження № 61-20681св19 /, ст.ст. 12, 13 76, 80, 229 ЦПК України. Враховуючи дане правове обґрунтування та приведене вище суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні. При цьому, товариство просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити ( а.с. 63-64 ). У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін, посилаючись на добросовісність набуття права власності на автомобіль, оскільки не знав і не міг знати про існування договору застави від 06 березня 2013 року, обтяження за яким вносяться до реєстру в день укладення угоди між сторонами ( а.с. 105-106 ). Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» задовольнити, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 06 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір в забезпечення виконання якого остання передала кредитору в заставу автомобіль КІА RIО, 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ( а.с. 65-68,69, 70, 71-74 ). 25 червня 2016 року ОСОБА_1 придбав уОСОБА_2 автомобіль марки КІА RIО, 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ( а.с. 7 ). Того ж дня Територіальним сервісним центром МВС №4442 позивачу видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та змінено реєстраційні номерні знаки з НОМЕР_3 на НОМЕР_1 . Як зазначено у відповіді ТСЦ МВС №4442 від 08.04.2020, зазначений автомобіль пройшов реєстрацію та перевірку в органах МВС відповідно до Порядку державної реєстрації /перереєстрації/, зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх марок, типів і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок та інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року ( а.с. 10-11 ). 23 січня 2020 року за № 27414224 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Біленькою Є.В. внесено запис про заборону відчуження вказаного автомобіля. Підставою внесення запису вказано договір застави № 2203/78, серія та номер 393, виданий 06 березня 2013 року приватним нотаріусом Донецького МНО Каюровим С.В. ( а.с. 12 ). 21 квітня 2020 року ОСОБА_1 , з метою захисту своїх прав, як вважає, зокрема, користування та розпорядження майном, звернувся до місцевого суду з вимогами про зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна та виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про заборону відчуження автомобіля ( а.с. 1-2 ). Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року заявлені вимоги задоволені, з висновками якого не погодився апелянт, який його оскаржив в апеляційному порядку ( а.с. 57-59, 63-64 ). При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. За положеннями ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом. Згідно ж ч.ч.1-3 ст. 13 цього Закону, зміни у відомостях про зареєстроване обтяження підлягають реєстрації у встановленому цим Законом порядку, якщо вони стосуються: 1) заміни предмета обтяження або будь-яких змін у складі предмета обтяження, у тому числі таких, що сталися внаслідок переробки, приєднання, поділу, виділення або іншого способу перетворення одного виду рухомого майна в інший; 2) заміни обтяжувача внаслідок відступлення прав за правочином, відповідно до якого виникло обтяження, або з інших підстав; 3) заміни боржника внаслідок передачі предмета обтяження новому власнику в порядку, встановленому статтею 9 цього Закону, або з інших підстав; 4) зміни змісту або розміру забезпеченого обтяженням зобов`язання; 5) відступлення пріоритету одного обтяжувача іншому стосовно одного й того ж рухомого майна. Обтяжувач зобов`язаний зареєструвати зміни у відомостях про зареєстроване обтяження протягом п`яти днів із моменту набрання чинності правочином, на підставі якого відбулися зазначені зміни. Боржник або інші особи, права яких були порушені внаслідок невиконання цього обов`язку, мають право вимагати від обтяжувача відшкодування завданих збитків. У разі якщо зміна відомостей про обтяження відбулася за ініціативою боржника без відома обтяжувача, обтяжувач зобов`язаний зареєструвати відповідну зміну відомостей про обтяження протягом п`яти днів із дня отримання від боржника письмового повідомлення про таку зміну відомостей. Якщо таке повідомлення не було отримане обтяжувачем, він не несе відповідальності за відсутність реєстрації зміни відомостей про обтяження. За положеннями ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди Відповідно до положень ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Аналіз фактичних обставин справи та положень чинного законодавства надає суду апеляційної інстанції право стверджувати про те, що зазначені позивачем права власності на період розгляду справи ніяким чином не порушуються, а тим паче - Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» та третьою особою - Державним підприємством «Національні інформаційні системи». При цьому, захист права користуваннята розпорядження майном позивача на майбутнє, як заявлено в позові, чинне законодавство не передбачає, оскільки захищаються лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси, чого ОСОБА_1 не підтверджено доказами відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України. Окрім цього, позивачем не оспорюється правочини щодо застави та реєстрації приватного обтяження 23 січня 2020 року на майно позивача, які є правомірними відповідно до положень ст. 204 ЦК України, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати на і на те, що заявлений позивачем спосіб захисту прав, який обрав позивач, не є ефективним з огляду на викладене і враховуючи наступне. Згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 05 травня 2020 року, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18). Таким чином, враховуючи зміст права позивача, відсутність порушення його ( права ) та негативних наслідків для нього, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту та положення ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, на переконання апеляційного суду, не є ефективним. У даних правовідносинах позивач, з точки зору суду другої інстанції, має право на ефективний спосіб захисту, передбачений положеннями ст. 13 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 386 ЦК України, зокрема, відшкодування завданих збитків, при їх наявності. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення місцевого суду і з огляду на те, що відповідач не був належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, що є обов`язковою підставою для цього згідно положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Враховуючи вищезазначене та встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги апелянта щодо скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового про залишення позовних вимог без задоволення підлягають задоволенню за їх обґрунтованістю у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України та названих норм матеріального права.. Таким чином, доводи Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 20, 27 Закону України «Про заставу», ст.ст. 9, 10, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст.ст. 589, 572, 586, 590 ЦК України, з точки зору суду другої інстанції, підтвердились зазначеними судом апеляційної інстанції доказами, які віднесені ним до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України. При цьому, вважає за необхідне поновити позивачу строк подачі відзиву на апеляційну скаргу, оскільки він пропущений з поважної причини та необхідності дотримання положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд другої інстанції вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» судовий збір у розмірі 2 522,20 грн, сплачений відповідачем при подачі апеляційної скарги ( а.с. 95 ). Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», третя особа: Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про усунення перешкод у здійсненні права власності та зняття обмеження з майна скасувати та ухвалити за позовом нове судове рішення про залишення заявлених позовних вимог без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» судовий збір у розмірі 2 522,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: О.І. Сліпченко Є.М. Суханова