Постанова 4820 № 686/5087/21

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/5087/21 Провадження № 22-ц/4820/1119/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М., секретар судового засідання - Кошельник В.М., з участю представника апелянтів - адвоката Ксьондзика Ю.Ю., Ягринця Г.А. та його представника - адвоката Самбір О.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 року, суддя Чевилюк З.А., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_2 , про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження, встановив: У лютому 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_2 , про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 24.01.1993 року між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, під час якого, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народився син, ОСОБА_1 20.07.1993 року було видано свідоцтво про народження ОСОБА_1 та вчинено актовий запис №1667 про народження дитини, до якого було внесено відомості про нього як про батька ОСОБА_1 . Разом з тим, позивач вказує, що на початку лютого 2021 року від спільної з ОСОБА_2 знайомої йому стало відомо про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_1 , у зв`язку з чим просив виключити з відповідного актового запису про народження дитини відомості про нього як про батька. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.05.2021 рокупровадження у справі було зупинено у зв`язку з проведенням судово-генетичної експертизи, яка була призначена для вирішення питання чи є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого від ОСОБА_2 . Задовольняючи відповідне клопотання про призначення експертизи суд виходив з необхідності застосування спеціальних знань з метою встановлення всіх обставин справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зазначили, що у позивача ОСОБА_3 відсутнє право на звернення до суду для захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, оскільки він звернувся з позовом про оспорювання батьківства вже після повноліття дитини, що унеможливлює оспорювання батьківства, враховуючи, що станом на момент розгляду справи судом ОСОБА_1 виповнилося 27 років. Після досягнення дитиною повноліття суд не може взяти до розгляду такий позов. Посилання позивача на те, що в даних спірних правовідносинах необхідно застосовувати положення КпШС України неправильне, оскільки позивач звертається саме до процесуальної норми, яка закладена в статті 56 КпШС України, тобто до норми, яка регулює строк та порядок оскарження батьківства, що за своєю правовою природою є процесуальною нормою. Таким чином, суду слід було керуватися чинними на даний час нормами права, а саме, нормами СК України, а не нормами КпШС України. В суді представник апелянтів підтримав доводи апеляційної скарги. Позивач та його представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, підтримали оскаржуване судове рішення. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 136 СК України оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02. 1999 року у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7). Пунктами 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року. Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.11.2018 року було розірвано (а.с. 9). В період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 народився син, ОСОБА_1 , про що було вчинено актовий запис №1667. 20.07.1993 року було видано свідоцтво про народження ОСОБА_1 та вчинено актовий запис №1667 про народження дитини, до якого за згодою ОСОБА_3 внесено відомості про нього як про батька ОСОБА_1 (а.с. 12). Відповідно до положень ст. 56 КпШС України, які діяли в момент внесення до актового запису відомостей про позивача як про батька дитини особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років. Колегія суддів вважає, що до даних правовідносин належить застосовувати саме вказану норму права, оскільки саме нею були врегулювані спірні правовідносини на момент вчинення оспореного позивачем актового запису. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.09.2018 року у справі №757/36468/16-ц (касаційне провадження 61-33593св18). Стосовно посилання апелянта на те, що норма ст. 56 КпШС України, є нормою, яка регулює строк та порядок оскарження батьківства, що на думку представника відповідача є процесуальною нормою, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з вищевикладеної норми ст. 56 КпШС України, законодавцем встановлено строк позовної давності в один рік з моменту коли особі стало або повинно було стати відомо про проведений запис, що порушує її права. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 року у справі №185/7071/16-ц, від 30.05.2018 року у справі №545/4957/14-ц). Таким чином, враховуючи, що норма ч. 1 ст. 56 КпШС України встановлює строк позовної давності, вона не є нормою процесуального права, та відноситься до норм охоронного матеріального права, відтак доводи апелянта щодо неможливості її застосування є необґрунтованими. Посилання апелянтів на ту обставину, що шляхом звернення до суду з даним позовом позивач тим самим має намір здобути докази для подальшого спору щодо належності майна не впливає на правильність висновків суду щодо необхідності призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі, з урахуванням предмету позову та обставин справи, які підлягають встановленню, з урахуванням вимог ст.ст. 103, п. 5 ч. 1 ст. 252 ЦПК України. Не спростовують висновків суд першої інстанції також й інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 серпня 2021 року. Судді: Р.С. Гринчук Л.М. Грох А.М. Костенко