Постанова 4807 № 314/350/21

Дата документу 10.08.2021 Справа № 314/350/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2486/21 Головуючий у 1-й інстанції: Кононенко І.О. Є.У.№ 314/350/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., за участі секретаря Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради, Вільнянської міської ради, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, із апеляційною скаргою Вільнянської міської ради Запорізької області на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування майнової і моральної шкоди. Зазначала, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року частково задоволено її позов та зобов`язано Любимівську сільську раду Вільнянського району Запорізької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 30 липня 2020 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та повідомити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про результати розгляду їх заяви з урахуванням приписів ст.19 Закону України «Про звернення громадян». У заяві від 30 липня 2020 року йшлося про зобов`язання сільської ради вчинити дії із розчистки від мулу криниць питної води у с. Грізне, Вільнянського району. У листі виконавчого комітету Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 14 серпня 2020 року за №02-03-11/317 за підписом ОСОБА_3 зазначено, що за результатами розгляду заяви від 30 липня 2020 року щодо розчистки криниць питної води у с. Грізне криниці не значаться, благоустрій цих об`єктів не передбачений. 25 жовтня 2020 року створено новий орган місцевого самоврядування - Вільнянську міську раду, а Любимівська сільська рада після виборів ОТГ вжне не існує, проте із Єдиного реєстру ще не виключена. Отже, відповідачі ухилилися від виконання судового рішення, чим завдали позивачці майнової і моральної шкоди. За ведення адміністративної справи у суді, складання заяв, запитів і інших процесуальних документів, вчинення підготовчих дій до розгляду адміністративної справи у суді нею понесені витрати на загальну суму 70 400 грн. Неправомірними діями відповідачів їй завдано моральну шкоду на суму 200 000 грн. Посилаючись на вказані обставини, просила суд на підставі ст. 1166 ЦК України стягнути з відповідачів у солідарному порядку завдану їй майнову і моральну шкоду. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Вільнянської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. Стягнуто з Вільнянської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, погіршився стан здоров`я ОСОБА_1 , 1937 року народження, яка є особою з інвалідністю другої групи. Розгляд публічного спору адміністративним судом, в якому також вирішувалося питання про відшкодування моральної шкоди, не виключає можливості звернення з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства, оскільки в цій справі позов заявлено з інших підстав та аргументів. Вимоги про відшкодування витрат, понесених позивачкою при розгляді адміністративної справи, не є збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства й не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством. В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову Вільнянська міська рада зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що Любимівська сільська рада та Вільнянська міська рада є неналежними відповідачами у справі, оскільки, як зазначено у позовній заяві, збитки позивачці завдані діями ОСОБА_4 , разом з тим будь-яких доказів неправомірності дій останньої позивачкою не надано. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року, на яке посилається позивачка у позовній заяві, дії Любимівської сільської ради не визнано протиправними, а лише зобов`язано сільську раду повторно розглянути звернення ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом. При цьому судом розглядалося питання відшкодування майнової і моральної шкоди, у задоволенні яких позивачці було відмовлено, так як жодних доказів суду з даного приводу позивачкою надано не було. Правова позиція та обґрунтування рішення Запорізького окружного адміністративного суду з приводу відшкодування майнової і моральної шкоди при розгляді цієї справи судом першої інстанції не враховані, питання про закриття провадження у справі не вирішено. Відповідач вважає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання позивачці моральної шкоди. Жодного доказу, який би підтвердив незаконність рішень Любимівської сільської ради та Вільнянської міської ради позивачкою суду не надано. На даний час Вільнянська міська рада є відповідачем у 30 провадженнях судів різних інстанцій у спорах, майже тотожніх між собою, позивачем в яких є ОСОБА_1 , а третьою особою - ОСОБА_2 . По десяти справами судами різних інстанцій вже прийняті рішення, якими відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , у тому числі і у відшкодуванні моральної шкоди. Даний факт дає підстави дійти висновку про наявність ознак зловживання процесуальними правами з боку позивачки, яка в жодному судовому засіданні участі не приймала, всі документи з процесуальних питань надавалися третьою особою ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили повернути апеляційну скаргу відповідачеві без розгляду, оскільки, на їх думку, вона містить образливі слова на їх адресу. В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності нез`явившихся осіб. Заслухавши у відкритому судовому засіданні прояснення представника міської ради, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Встановлено, що 30.07.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Любимівської сільської ради із заявою, в якій запрошували комісію сільради для складання акту огляду колгоспного двору по АДРЕСА_1 , встановлення факту проживання заявників за вказаною адресою та просили вирішити питання розчистки від мулу двох криниць питної води, які знаходяться в кінці їх городу. Листом від 14.08.2020 №02-03-11/317 сільська рада повідомили заявників, що чинне законодавство не містить визначення поняття «колгоспний двір». Комісією сільської ради було здійснено виїзд в с.Грізне і встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований і не проживає, що підтвердили місцеві мешканці. Щодо надання дозволу на розчистку криниць від мулу сільська рада повідомила, що в погосподарському обліку с. Грізне відсутня інформація щодо наявності у заявників на праві приватної власності чи у користуванні земельної ділянки, на якій могли б бути розташовані криниці. Для розгляду цього питання рада запропонувала заявникам надати технічний паспорт на житловий будинок, зареєстрований належним чином, з планом забудови земельної ділянки, а також технічну документацію на земельну ділянку, де визначено, що вказані криниці (колодязі) знаходяться на земельній ділянці заявника. Вважаючи дії сільської ради при розгляді їх звернень неправомірними, у серпні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з відповідним позовом до окружного адміністративного суду, який рішенням від 20 листопада 2020 року частково задовольнив їх позов та зобов`язав сільську раду повторно розглянути їх заяву з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та повідомити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про результати розгляду їх заяви з урахуванням приписів ст.19 Закону України «Про звернення громадян». Цим же судовим рішення у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено за недоведеністю(а.с.28). Відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні майнової шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що витрати, понесені нею під час розгляду адміністративної справи у суді, складання заяв, запитів і інших процесуальних документів, вчинення підготовчих дій до розгляду адміністративної справи тощо на загальну суму 70 400 грн., не є збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства, а тому не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством. В зазначеній частині рішення суду першої інстанції узгоджується з вимогами закону, доводи апеляційної скарги міської ради не містять посилань щодо їх необґрунтованості. Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначала, що діями відповідачів, які не надали відповіді на її звернення і ухилилися від виконання рішення окружного адміністративного суду, їй завдано моральної шкоди. Неправомірність дій відповідачів встановлена судовим рішенням в адміністративній справі, яке набрало законної сили, а тому цей факт доведенню не підлягає. Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Отже, необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок щодо відшкодування шкоди. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У ст. 1173 ЦК України закріплене правило про те, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Проте, сам лише факт наявності такого елементу цивільно-правової відповідальності як порушення прав громадянина діями чи бездіяльністю органу влади, що встановлено судовим рішенням у адміністративній справі, не може бути достатнім доказом завдання позивачу моральної шкоди. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством передбачено відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав громадян, та, врахувавши вік позивача, групу інвалідності, визначив, що достатньою компенсацією завданої їй моральної шкоди буде стягнення з відповідачів 1 000 грн. Разом з тим, рішенням, на яке позивач посилається як на доказ протиправності дій відповідача, дії сільської ради незаконними або неправомірними, визнано не було. Сам лише факт ухвалення цього рішення не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди та не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. Порядок примусового виконання судового рішення врегульований Законом України «Про виконавче провадження». Доказів звернення рішення адміністративного суду до примусового виконання, ухилення відповідачів від його виконання позивач суду не надала. Реалізація ОСОБА_1 її конституційного права на судовий захист, участь її представника у судових засіданнях не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Частинами 3, 5 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В порушення вищезазначеного, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів заподіянні їй моральної шкоди. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року право ОСОБА_5 на розгляд її заяви у відповідності до вимог законодавства було поновлено. Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача по справі не встановлено. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, та задоволення позовних вимог, а отже оскаржуване рішення в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового - про залишення позову без задоволення Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Вільнянської міської ради Запорізької області задовольнити. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 у цій справі в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 11 серпня 2021 року. Головуючий І.В. Кочеткова Судді А.В. Дашковська О.М. Кримська