Постанова Донецький апеляційний суд № 234/17234/20

Єдиний унікальний номер 234/17234/20 Номер провадження 22-ц/804/1804/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2021 року м. Бахмут справа № 234/17234/20 провадження № 22-ц/804/1804/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого Хейло Я.В., суддів Мірути О.А., Тимченко О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради, розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя Лебединець Г.С.), ухваленого в приміщенні суду в місті Краматорськ Донецької області, - ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У грудні 2020 року до Краматорського міського суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради (далі КНП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що з 10.08.1993 року по 30.11.2018 року вона працювала в КМУ «Міська лікарня № 1 м. Краматорська» на посаді акушерки акушерсько-обсерваційного відділення пологового будинку. 28.12.2018 року вказана установа була перетворена в КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради. 30.11.2018 року вона була звільнена на підставі наказу № 173-к від 28.11.2018 року в порядку п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв`язку з переведенням на роботу до іншої лікувальної установи. При звільненні відповідач не провів із нею остаточного розрахунку та не виплатив заробітну плату у розмірі 1354,59 грн. Вказана заборгованість виникла за період роботи з 07.05.2018 року по 30.11.2018 року та складалася із: заборгованості по заробітній платі за сумісництвом в розмірі 1238,69 грн.; заборгованості по заробітній платі за основним місцем роботи у розмірі 115,90 грн. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17.12.2019 року у справі 234/11979/19 її позовні вимоги про стягнення недоотриманої заробітної плати були задоволені. На її користь стягнуті з відповідача грошові кошти в повному обсязі - в сумі 1354,59 грн. Постановою Донецького апеляційного суду від 02.06.2020 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17.12.2020 в частині стягнення 1354,59 грн було залишено без змін. 22.07.2020 року позивач звернулася до ДВС із заявою про примусове виконання вказаного судового рішення. Відповідачем перерахована вказана сума 25.09.2020р. Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні 454 робочих дні (01.12.2018р. 25.09.2020р.). Середньоденна заробітна плата за вказаний період складає 227,23 грн. Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 103 162,42 грн., витрати по сплаті судового збору. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року позов задоволено. Стягнути з КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати, належної звільненому працівникові, у строки зазначені в статті 116 КЗпП, по день фактичного розрахунку, а саме в сумі 103162, 42 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити у повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №14-623цс18 та зазначає, що при ухваленні рішення судом не було застосовано правові висновки Верховного Суду щодо зменшення розміру середнього заробітку. Також зазначає, що позивач ігнорувала необхідність надання платіжних відомостей для перерахування заборгованості по заробітній платі у розмірі 1354,59 грн, що свідчить про штучне затягування строку виплати. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що доводи апеляційної скарги щодо ненадання платіжної інформації є необгрунтованими, оскільки вона не має банківського рахунку, а заробітну плату отримує поштовими переказами. Посилається на правову позиції Верховного Суду України у справі № 6-113цс16 від 27.04.2016 року та зазначає, що зменшення розміру середнього заробітку допускається тільки у разі часткового задоволення на користь позивача матеріальних вимог щодо заборгованості по заробітній платі. Просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З 10.08.1993 року по 30.11.2018 року ОСОБА_1 працювала в КМУ «Міська лікарня № 1 м. Краматорська» на посаді акушерки акушерсько-обсерваційного відділення пологового будинку. 28.12.2018 року вказана установа була перетворена в КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради. 30.11.2018 року ОСОБА_1 була звільнена на підставі наказу № 173-к від 28.11.2018 року в порядку п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв`язку з переведенням на роботу до іншої лікувальної установи. У день звільнення з позивачем не був проведений остаточний розрахунок. Рішенням Краматорського міського суду від 17.12.2019 року (справа № 234/11979/19) позовні вимоги ОСОБА_1 до КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради, треті особи ГУ ДФС України в Донецькій області та ГУ Держпраці у Донецькій області задоволені частково: визнаний факт трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради на умовах сумісництва, на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018п. по 30.11.2019, у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за сумісництвом в розмірі 1238,69 грн.; заборгованість по зарплаті за основною роботою в розмірі 115,90 грн.; зобов`язано відповідача виплатити із стягнутої заборгованості єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними відмолено. Рішення набрало законної сили 02.06.2020 року. (а.с. 9-12) Постановою Донецького апеляційного суду від 02.06.2020 року у вказаній справі, рішення суду першої інстанції від 17.12.2019 року змінено виключено з резолютивної частини рішення визнання факту трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради на умовах сумісництва на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018 року по 30.11.2019 року у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу. В іншій частині рішення залишено без змін. (а.с. 13-16) 22.07.2020 року державним виконавцем Краматорського МВ ДВС СМУМЮ (м. Харків) відкрито виконавче провадження ВП №62640997 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Краматорським міським судом у справі № 234/11979/19 від 24.06.2020 року про стягнення з КНП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 1354,59 грн. (а.с. 31) Вказана сума була перерахована ОСОБА_1 поштовим переказом 02.11.2020 року. Згідно листа Краматорського МВ ДВС від 04.11.2020р. № 17.13-110479/3, 25.09.2020 року на депозитний рахунок відділу ДВС боржником на користь ОСОБА_1 перераховано грошові кошти. (а.с. 32) ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга КНП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 103162,42 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Краматорського міського суду від 17.12.2019 року (справа № 234/11979/19) позовні вимоги ОСОБА_1 до КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради, треті особи ГУ ДФС України в Донецькій області та ГУ Держпраці у Донецькій області задоволені частково: визнаний факт трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради на умовах сумісництва, на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018п. по 30.11.2019, у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за сумісництвом в розмірі 1238,69 грн.; заборгованість по зарплаті за основною роботою в розмірі 115,90 грн.; зобов`язано відповідача виплатити із стягнутої заборгованості єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними відмолено. Рішення набрало законної сили 02.06.2020 року. (а.с. 9-12) Постановою Донецького апеляційного суду від 02.06.2020 року у вказаній справі, рішення суду першої інстанції від 17.12.2019 року змінено виключено з резолютивної частини рішення визнання факту трудових відносин у зв`язку з виконанням роботи ОСОБА_1 на посаді акушерки КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради на умовах сумісництва на час відпустки по догляду за дитиною до трьох років акушерки ОСОБА_2 без укладання трудового договору в період з 07.05.2018 року по 30.11.2019 року у вільний від основної роботи час з відпрацюванням 25% робочого часу. В іншій частині рішення залишено без змін. (а.с. 13-16) Згідно листа Краматорського МВ ДВС від 04.11.2020р. № 17.13-110479/3, в межах даного виконавчого провадження 25.09.2020 року на депозитний рахунок відділу ДВС боржником на користь ОСОБА_1 перераховано грошові кошти. (а.с. 32) В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України). Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Отже, суд першої інстанції, встановивши, що заборгованість по заробітній платі з часу звільнення ОСОБА_1 30 листопада 2018 року була перерахована 25 вересня 2020 року на депозитний рахунок Краматорського міського ВДВС в межах виконавчого провадження №62640997, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції послався на правові позиції Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, від 23 грудня 2015 року у справі №6-837цс15, від 29 січня 2014 року у справі №6-144цс14, статті 116, 117 КЗпП України та дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення середнього заробітку, оскільки стаття 117 КЗпП України передбачає не санкції у розумінні ЦК України за невиконання фінансового зобов`язання, а саме гарантії дотримання роботодавцем прав найманого працівника на своєчасне та у повному обсязі отримання заробітної плати. Проте погодитись з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливо, а доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими у зв`язку з наступним. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтованими та вважає, що судом першої інстанції помилково не застосовано принцип співмірності та пропорційності. Враховуючи період затримки розрахунку при звільненні з 01 грудня 2018 року по 25 вересня 2020 року, з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі у сумі 1354, 59 гривень, апеляційний суд вважає доцільним, з урахуванням принципу співмірності та пропорційності, зменшити середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні до 5000,00 гривень. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної або резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з дотриманням норм процесуального права, проте дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку та, відповідно, розподілу судових витрат підлягає зміні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, з урахуванням наведених вище висновків апеляційного суду про задоволення 5% позовних вимог, з КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 51, 59 гривень. Керуючись статтями 374, 376, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради задовольнити частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради (ЄДРПОУ 01990826) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2018 року по 25 вересня 2020 року у розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень). Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради (ЄДРПОУ 01990826) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 51, 59 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Я.В. Хейло Судді О.А. Мірута О.О. Тимченко