Постанова Харківський апеляційний суд № 646/543/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 11 серпень 2021 року м.Харків справа № 646/543/21 провадження № 22-ц/818/3669/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Державна казначейська служба України, Управління Державної казначейської служби України в Основ`янському районі міста Харкова розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України в Основ`янському районі міста Харкова про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року, постановлене у порядку спрощеного позовного провадження під головуванням судді Благої І.С., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України в Основ`янському районі міста Харкова про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у розмірі 11 520,40 грн. та 3% річних у розмірі 4 171,38 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що Казначейством в межах бюджетних призначень 30 грудня 2020 року було перераховано кошти в розмірі 36 999,99 грн. на користь позивачки, відповідно до платіжного доручення від 30.12.2020 №2325, на виконання виконавчого листа Червонозаводського районного суду м.Харкова по справі №646/14523/15-ц. Таким чином свої зобов`язання щодо виконання рішення суду по справі №646/14523/15-ц Казначейство виконало в повному обсязі.Крім того, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням, а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Вимоги статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки рішення суду виконано у порядку черговості відповідно до вимог спеціально встановленого Порядку виконання рішень №845. Державна казначейська служба України вважає, що позовні вимоги є безпідставними. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року позивачкою не оскаржується та переглядаються судом апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційних витрат у розмірі 11 520,40 грн. та 3% річних у розмірі 4 171,38 грн., оскільки 29 березня 2017 року рішення суду про стягнення на користь позивачки грошових коштів набрало законної сили, проте виконано лише 30 грудня 2020 року; до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судом встановлено, що у листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Червонозаводського районного суду м.Харкова з позовом про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., про стягнення витрат на інфляційне збільшення в розмірі 41 539,51 грн., 3% річних 2 852,55 грн., та пені в розмірі 45 152,49 грн., у зв`язку з несвоєчасним виконанням Державною казначейською службою України рішення Апеляційного суду Харківської області від 30.10.2014 року про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 моральної шкоди по 93 800 грн. кожному. Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року, у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.13-14). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 34 809,18 грн., 3% річних у сумі 2181,81 грн., в іншій частині у задоволенні позову відмовлено (а.с.15-16). Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року залишено без змін (а.с.18-25). У вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що установивши, що 17 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДКСУ у Харківській області із виконавчим листом і заявою про виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року, яке виконано 27 жовтня 2015 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, для стягнення з ДКСУ на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 34 809,18 грн. і трьох процентів річних у сумі 2 181,81 грн. за період: з дня пред`явлення виконавчого листа до виконання до фактичного виконання рішення суду, тобто з 17 січня 2015 року до 27 жовтня 2015 року. 02 червня 2017 року ОСОБА_1 отримала виконавчий лист у справі № 646/14523/15-ц про стягнення на її користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 34 809,18 грн. і три проценти річних у сумі 2 181,81 грн. (а.с.17). Вказаний виконавчий лист був пред`явлений до виконання. Сторони не заперечують, що згідно з копією платіжного доручення № 2325 від 29.12.2020 року, Державною казначейською службою України було перераховано на рахунок ОСОБА_1 суму у розмірі 36 990,99 грн. (а.с.47). Відповідно до копії Історії по картковому рахунку ОСОБА_1 30.12.2020 року на її рахунок надійшло зарахування від Державної казначейської служби України на суму 36 990,99 грн. (а.с.26). Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року було виконано лише у січні 2021 року, тому вважає, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 625 ЦК України. Позивачка зазначає, що між сторонами виникло грошове зобов`язання за вчасне невиконання якого на її користь підлягають стягненню як 3% річних від простроченої суми, так і індекс інфляції за весь час прострочення. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що тривалим невиконанням рішення суду їй також завдана моральна шкода. У зв`язку з цим позивачка просила суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання на її користь 11 520,40 грн. інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання основного зобов`язання, 3% річних у розмірі 4 193 грн., а також просила солідарно стягнути на її користь з Державної казначейської служби України та Управління Державної казначейської служби України в Основ`янському районі за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Колегія суддів зауважує, що рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року позивачкою не оскаржується та переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах апеляційної скарги відповідача щодо вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 11 520,40 грн. та 3% річних у розмірі 4 171,38 грн. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 34 809,18 грн., 3% річних у сумі 2181,81 грн., в іншій частині у задоволенні позову відмовлено (а.с.15-16). 02 червня 2017 року ОСОБА_1 отримала виконавчий лист у справі № 646/14523/15-ц про стягнення на її користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 34 809,18 грн. і три проценти річних у сумі 2 181,81 грн. (а.с.17). Проте лише 30 грудня 2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшло зарахування від Державної казначейської служби України на суму 36 990,99 грн. (а.с.26). З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, а також із правовою позицією Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц. Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційних витрат у розмірі 11 520,40 грн. та 3% річних у розмірі 4 171,38 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки рішення суду виконано у порядку черговості відповідно до вимог спеціально встановленого Порядку виконання рішень №845, не приймаються колегією суддів, з огляду на таке. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку №845). Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Судом встановлено та сторонами не заперечується, що рішення суду у справі № 646/14523/15-ц про стягнення грошових коштів на користь позивачки вчасно не виконано. Колегія суддів зауважує, що відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов`язаних з виконанням рішень судів. Враховуючи обов`язковість судових рішень, що гарантується ст. 129-1 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук