Окрема думка КЦС ВС № 561/564/18

ОКРЕМА ДУМКА Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. 04 серпня 2021 року м. Київ справа № 561/564/18 провадження № 61-16849св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. При цьому колегія суддів застосувала висновки, що зроблені в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2766цс16. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2766цс16 зроблено висновок, що «при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування». Не можу погодитися із постановою колегії суддів з таких мотивів.

1. Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. 1.2. Оскільки необхідна сукупність вказаних умов для визнання правочину недійсним, то при визначенні того, які правочини можуть оспорюватися на підставі статті 233 ЦК України потрібно з`ясувати, як розуміти «вкрай невигідні умови».

2. Використане у частині першій статті 233 ЦК України словосполучення «вкрай невигідних умовах» є оціночним, тому для кваліфікації певного договору як такого, що вчинений на вкрай невигідних умовах, необхідно порівнювати умови такого договору із умовами договорів того ж виду, які зазвичай вчиняються у цивільному обороті. 2.1. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно із звичайними умовами договорів цього ж виду, які існують у цей момент, є «різко», значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини одна зі сторін приймає ці умови, то такий договір може бути визнаний недійсним на підставі статті 233 ЦК України. 2.2. Згідно частини першої статті 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

3. Тлумачення глави 55 ЦК України дозволяє зробити висновок, що договір дарування є імперативно безоплатним. Безоплатним слід вважати такий договір, в якому в однієї із сторін відсутній обов`язок вчинити дію по наданню певного блага іншій стороні. 3.1. З урахуванням безоплатності договору дарування і відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, то умови договору дарування фактично немає з чим порівнювати. Тому договір дарування не може визнаватися недійсним на підставі статті 233 ЦК України.

4. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступу від висновків, що зроблені в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2766цс16. Суддя В. І. Крат