Постанова 4820 № 674/1613/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 674/1613/20 Провадження № 22-ц/4820/1163/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М., секретар судового засідання Чебан О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Енселко Агро», державного реєстратора Комунального підприємства «Спецбудресурс» Хмельницької районної ради Хмельницької області Олійника Вадіма Вікторовича про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області в складі судді Сосни О.М. від 27 квітня 2021 року. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в : У грудні 2020 року позивач, звертаючись із вказаним позовом до відповідачів, вказувала, що їй на підставі Державного акту про право приватної власності на землю від 21.11.2013 року належить земельна ділянка площею 1 га, кадастровий номер 6821889800:05:002:0001, що розташована на території Удріївської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області. 13.08.2018 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енселко-Агро» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 100 років, тобто до 31.12.2117 року. Рішенням про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 42594827 від 17.08.2018 року зареєстровано право користування (емфітевзис) ТОВ «Енселко Агро». Вказувала, що договір емфітевзису не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений внаслідок введення позивача в оману та під впливом тяжких життєвих обставин, що порушує її право як власника земельної ділянки. Тому просила визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 13.08.2018 року, скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Спецбудресурс» Хмельницької районної ради та державну реєстрацію права користування земельною ділянкою. Рішенням Дунаєвцецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енселко Агро», державного реєстратора Комунального підприємства «Спецбудресурс» Хмельницької районної ради Хмельницької області про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На її думку, суд не врахував, що розрахунки відбулися за договором емфітевзису як при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки. Відповідно до платіжного доручення №43657 від 28.08.2018 року ТОВ «Енселко Агро» перерахувало їй не 91158,97 грн., як вказано в п. 3.1. договору оренди, а лише 73382,97 грн. Не враховано, що під час укладення договору у неї була тяжка життєва обставина, оскільки протягом року вона хворіла на серйозну хворобу хронічний гепатит С з трансформацією в цироз печінки та хронічний панкреатит 12-ти палої кишки. На лікування вона брала кошти в борг у знайомих, тяжке фінансове становище та хвороба вплинули на її психологічний стан, у зв`язку з цим була неуважною. Хибним вважає висновок суду, що ситуація, в якій вона опинилася, не є тяжкою обставиною. Крім того, вважає оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено відповідачем для приховання іншого правочину, договору купівлі-продажу земельної ділянки. Так як спірний договір укладено на досить великий строк, вона фактично позбавлена права розпоряджатися своєю земельною ділянкою. На її думку, між сторонами договору склалися правовідносини, характерні для договору купівлі-продажу землі під час дії мораторію. Також суд в порушення норм процесуального права не повідомив її належно про розгляд справи. У відзиві ТОВ «Енселко Агро» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну. Зазначає, що позивачка не довела, що через хворобу вона перебувала у неусвідомлюваному психологічному стані. Отримання коштів однією сумою за користування земельною ділянкою згідно оспорюваного договору емфітевзису було саме ініціативою позивачки. Кошти за цим договором позивачка отримала з урахуванням утримання податку з доходів. Позивачка, укладаючи договір щодо належної їй ділянки не втратила право власності на неї, тому цей договір не може вважатися договором купівлі-продажу і до нього не можуть застосовуватися норми права, що регулюють правовідносини купівлі-продажу земельної ділянки. В засідання апеляційного суду сторони не з`явилися, будучи повідомленими про розгляд справи. Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи з підстав перебування представника у відпустці суд відхиляє, зважаючи на те, що відповідач як юридична особа має змогу забезпечити участь інших осіб як представників у справі. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 1 га, кадастровий номер 6821889800:05:002:0001, яка знаходиться на території Удріївської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області. 23.12.2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро» укладено договір оренди земельної ділянки. 13.08.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Енселко Агро» укладено угоду про дострокове припинення дії договору оренди земельної ділянки від 23.11.2012 року. 13.08.2018 року ОСОБА_1 і ТОВ «Енселко Агро» уклали договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), за умовами якого позивачка передала відповідачу у користування земельну ділянку площею 1 га, у тому числі рілля 1 га, кадастровий номер земельної ділянки 6821889800:05:002:0001, яка знаходиться на території Удріївської сільської ради, Дунаєвецького району, Хмельницької області. Згідно акту приймання-передачі від 13 серпня 2018 року до договору землі від 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 передано ТОВ «Енселко Агро» у строкове платне користування зазначену земельну ділянку. За даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.08.2018 року №134753454 ТОВ «Енселко Агро» права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строк дії до 31.12.2117 з правом пролонгації, номер запису 27538926 від 15.08.2018 року. Згідно п.1.1. Договору емфітевзису, предметом цього договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, детальна інформація про яку наведена в п.1.2. даного договору, відносно якої Землевласник, в порядку та на умовах визначених даним договором, передає Землекористувачу право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно п.2.1. термін (строк) дії даного договору- до 31 грудня 2117 року. Згідно п.3.1. плата за право користування земельною ділянкою, яке передається Землевласником Землекористувачу за цим Договором, встановлюється за погодженням Сторін та складає 91 158,97 грн. за весь термін (строк) дії даного Договору, наведений в. п.2.1 цього Договору. ТОВ «Енселко Агро» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти за договором емфітевзису в сумі 73382,97 грн., копії платіжного доручення №43657 від 28.08.2018 року. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка добровільно виявила бажання укласти оспорюваний договір, а наявна у неї хвороба не є достатнім доказом для застосування ст. 233 ЦК України. Сторони узгодили усі істотні умови договору емфітевзису, волевиявлення сторін відповідало їхній волі, тому відсутні правові підстави вважати цей договір удаваним. Доводи апеляційної скарги про помилковість цих висновків суду є безпідставними, зважаючи на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Коднксу. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Отже, з врахуванням наведених норм права визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Позивачка, яка оспорює правочин, мала довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Як вбачається з матеріалів справи, позивач надала суду ксерокопію консультативного висновку спеціаліста від 04.07.2018 року про наявність у неї хвороби - хронічний гепатит С ПЛР до HCV позитивний та ксерокопію виписки з історії хвороби №2536 від 11.07.2018 року їй встановлено діагноз хронічний гепатит С з трансмісією в цироз печінки, хронічний панкреатит, та виразкова хвороба 12 палої кишки. З наданих ОСОБА_1 ксерокопій медичних документів неможливо встановити стан її здоров`я, необхідність за власний кошт проводити лікування, не надала призначення медичних препаратів для лікування, вартість цього лікування, не підтвердила понесених витрат на лікування. За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які спонукали позивачку до укладення оспорюваного договору, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору емфітевзису на підставі статті 233 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний правочин є удаваним є безпідставними з огляду на таке. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, сторона має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті що передбачені удаваним правочином. Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони правочину діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року №404/5851/18. Відповідно до ч.1 ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковому відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним (204 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України емфітевзис це право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис відноситься до речового права на чуже майно та договір емфітевзису не потребує нотаріального посвідчення. Відповідно до вимог п. 4.1 оспорюваного договору сторони зареєстрували цей договір у державного реєстратора 15.08.2018 року, номер запису 27538926, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.08.2018 року №134753454. Згідно п.1.1, 2.1., 3.1 оспорюваного договору сторони погодили істотні умови цього договору, щодо розміру, форми та порядку виплати плати за користування земельною ділянкою. Суд не бере до уваги і твердження апелянта, що за умовами п. 2.1. оскаржуваного договору, емфітевтичне право встановлюється строком на 99 років, тоді як за умовами ч. 4 ст. 93 ЗК України, ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Правовідносини з договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на час укладення спірного правочину врегульовано нормами ст. 102-1 ЗК України, ст.ст. 407-408 ЦК України, а правовідносини з договорів оренди землі ст. 93 ЗК України та спеціальним Законом України «Про оренду землі». З аналізу даних норм права слід дійти висновку, що вказані правовідносини є різними за своєю правовою природою та регулюються різними нормами права, а отже приписи ч. 4 ст. 93 ЗК України, ст. 19 Закону України «Про оренду землі» не можуть бути застосовані при вирішення спору щодо договорів емфітевзису. При цьому в редакції на час укладення спірного правочину ст. 102-1 ЗК України, ст.ст. 407-408 ЦК України не було визначено граничного строку укладення договору емфітевзису щодо земельної ділянки приватної форми власності, такий строк визначався лише умовами договору. Відтак оспорюваний договір відповідає вимогам щодо форми та змісту договору про надання права користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис). Водночас оспорюваний договір емфітевзису мав реальні наслідки: реєстрація зазначеного договору у державного реєстратора, передача у користування земельної ділянки площею 1,0000 га у тому числі ріллі 1,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 6821889800:05:002:0001, яка розташована на території Удріївської сільської ради, згідно акту приймання передачі від 13.08.2021 року, виплата коштів за користування земельною ділянкою згідно умов договору. Наведене цілком спростовує твердження апелянта про удаваність оспорюваного договору. Апеляційний суд констатує, що між сторонами оспорюваного договору не настали інші права та обов`язки, ніж передбачені договором про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Позивачка не довела, що вона та ТОВ «Енселко-Агро» діяли свідомо з метою приховати інший правочин, та мали на меті укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а не оспорюваного договору. Твердження апелянта, що вона отримала від відповідача не 91158,97 грн., як вказано в п. 3.1. договору оренди, а лише 73382,97 грн., не є підставою для визнання цього договору недійсним. Доводи апелянта про її неналежне повідомлення про розгляд справи є безпідставними. Так, в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 яку вона отримала 29.03.2021 року, про розгляд справи о 10 год. 27.04.2021 року (а.с. 70). Крім того, з протоколу судового засідання від 29.03.2021 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 брала участь в судовому засіданні, в якому також оголошувалося, що розгляд справи призначено на 10 год. 27 квітня 2021 року. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 серпня 2021 року. Судді Л.М. Грох Р.С. Гринчук А.М. Костенко