Постанова 4821 № 705/5067/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Черкаси справа № 705/5067/20 провадження № 22-ц/821/1135/21 категорія 301030000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Єльцова В.О., Василенко Л.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про особливі повноваження права власності окремого майна. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про особливі повноваження суб`єктів права власності окремого майна. Позовні вимоги мотивовані тим, що суб`єктом на праві спільної часткової власності частини будинку по АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 27 травня 1994 року були ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_1 , які наділені повноваженнями і функціонували як окремі співвласники будинку. В результаті передання ОСОБА_6 деяких об`єктів прав власності: житлову частку ОСОБА_2 , земельну ділянку ОСОБА_7 по договору дарування від 29 серпня 2017 року вони стали суб`єктами права власності відокремленого майна відповідного комплексу, що позбавило їх повноважень співвласників будинку. ОСОБА_1 просив суд визнати особливі повноваження ОСОБА_2 як суб`єкта права власності на окреме майно по договору дарування від 29 серпня 2017 року в порядку і межах квартири АДРЕСА_2 ; визнати особливі повноваження Хазіна Хаіма, як суб`єкта права власності на окреме майно по договору дарування від 29 серпня 2017 року в умовах і межах території по АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів судовий збір. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, що зазначені ним у позовній заяві. У зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в свої позовній заяві, а тому суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення суду в установленому порядку до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року як незаконне та залишити позовні вимоги без розгляду з підстав ст. 377 ЦПК України. Судовий збір стягнути з відповідачів солідарно в дохід держави. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд під час розгляду справи суд неповно з`ясував обставини справи і за відсутності доказів позивача, на підставі формального підходу і тільки процедурного розгляду справи відмовив у задоволенні вимог, а не залишив позовну заяву без розгляду. Вважає, що судом порушені норми процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Звертаючись до суду з позовом позивач просив визнати особливі повноваження відповідачів як суб`єктів права власності на окреме майно, на яке вони набули права власності відповідно до договору дарування від 29 серпня 2017 року. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в своєму висновку правильно зазначив ту обставину, що саме на позивача ОСОБА_1 покладено обов`язок довести суду обґрунтування підстав, предмету позову, вказати осіб, які порушують його права та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Вирішуючи спірні правовідносини, районний суд дійшов правильного висновку, що вданому випадку сторони у справі є належними і вони є суб`єктами спірних правовідносин та суб`єктами права власності майна відповідно до договору дарування від 29 серпня 2017 року. Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності. Момент набуття права власності на майнові права є момент, визначений відповідним право чином. Право чин, який визначає наявність у набувача відповідних прав, відмінних від права власності. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. На підставі ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що не надання позивачем належних та допустимих доказів, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, і відсутність таких доказів при поданні позовної заяви, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. У роз`ясненні п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Висновок суду про те, що ОСОБА_1 не довів обгрунтованість своїх позовних вимог є правильним, оскільки доказів того, що відповідачі чинять якимось чином перешкоди позивачу у здійсненні його майнових прав не надано. Крім того, суд правильно встановив відсутність підстав для задоволення позову у ОСОБА_1 відносно правовідносин, які виникли між відповідачами та іншою особою (згідно договору дарування від 28 серпня 2017 року), до яких позивач немає ніякого відношення. Надаючи оцінку законності рішення суду, враховуючи матеріали справи, колегія суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що саме позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не містять доказів та посилань, що оскаржуване рішення є незаконним, та судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню апеляційним судом. Щодо посилання скаржника на те, що суд повинен був залишити позов без розгляду апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Оскільки статтею 257 ЦПК України передбачено чіткий та вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, суд першої інстанції розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 про особливі повноваження суб`єктів права власності окремого майна по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи, не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про особливі повноваження права власності окремого майна залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 серпня 2021 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді В.О. Єльцов Л.І. Василенко