Постанова КЦС ВС № 308/15210/14-ц

Постанова Іменем України 04 серпня 2021 року м. Київ справа № 308/15210/14-ц провадження № 61-19309св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів : Антоненко Н.О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В. , Русинчука М. М., учасники справи: позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач за первісним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Данко В. Й. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Кондора Р. Ю., ВСТАНОВИВ : Історія справи Короткий зміст позовних вимог У грудні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договір купівлі-продажу. квартири АДРЕСА_1 . Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . У жовтні 2014 року вони дізналися, що квартира їм не належить у зв`язку з укладенням 16 вересня 2014 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 , як продавцем й іпотекодержателем, та ОСОБА_4 , як покупцем. Продаж вчинено за 303 371,00 грн. Вважають договір незаконним, оскільки на квартиру накладено арешт, крім того, сума боргу ОСОБА_1 перед банком менш, ніж сума, за яку вчинено продаж. Просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . У грудні 2014 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості. Зустрічний позов обґрунтований тим,що 27 червня 2014 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 у борг суму 16 300,00 доларів США, про що свідчить розписка. 02 липня 2014 року між ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» та ОСОБА_3 укладено договір про заміну сторони у кредитному договорі № 02-1/3к-21 від 01 червня 2012 року. Згідно пункту 2. 2 даного договору у нового кредитора виникло право вимоги до боржника ОСОБА_1 у розмірі 174 105,08 грн. Після сплати ОСОБА_3 заборгованості по кредитному договору, 03 липня 2014 року укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого новим іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_3 . Користуючись наданим правом (пункт 4.4. Договору іпотеки) ним відчужено іпотечне майно, про що укладено договір купівлі-продажу від 16 вересня 2014 року. Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 6 345,31 доларів США. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу недійсним відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 6345,31 доларів США. Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд виходив з того, що спірний договір купівлі-продажу вчинений особами, які мають необхідний обсяг дієздатності, вчинений у встановленій законом формі (нотаріально посвідчений), спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлено. Станом на 30 липня 2014 року ПАТ «Комерційний інвестиційний банк»відкликало виконавчий напис, у зв`язку з чим було знято заборону, накладену відділом ДВС. Задовольняючи зустрічний позов суд виходив з того, що з дотриманням процедури та порядку відчуження заставного майна, яке передбачено Договором іпотеки № 02-4/4з-185 від 01 червня 2012 року, іпотекодержателем ОСОБА_3 було відчужено іпотечне майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1 за грошові кошти в розмірі 303 371,00 грн громадянину ОСОБА_4 . Станом на 03 липня 2014 року ОСОБА_3 належало право вимоги грошових коштів від ОСОБА_1 в розмірі 174 105,08 грн та 16 300 доларів США. Враховуючи укладення договору купівлі - продажу на суму 303 317 грн, у ОСОБА_3 залишилось право вимоги до ОСОБА_1 на суму 6 345,31 доларів США. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. У липні 2017 року матеріали цивільної справи № 308/15210/14-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 10 травня 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи № 308/15210/14-ц передана до Верховного Суду. 07 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційне провадження у справі № 308/15201/14-ц зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 757/13242/17. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 308/15210/14-ц Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 07 березня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подали касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що продаж квартири здійснено без отримання звіту про оцінку майна, на підставі сфальсифікованого технічного паспорту на квартиру та під час наявності заборони на її відчуження. Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження до вирішення досудового розслідування по факту незаконного заволодіння шахрайським способом спірної квартири. Про наявність апеляційної скарги на судове рішення Ужгородського міськрайонного суду про відмову у приєднанні до первісного позову зустрічних позовних вимог відповідача та проведення розгляду за цією скаргою їм стало відомо лише пізніше. Апеляційний суд проводив розгляд справи без участі позивачів за первинним позовом, тому вони не мали змоги надати в суді повні та об`єктивні пояснення. Позиція інших учасників справи 28 липня 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін у зв`язку з недоведеністю аргументів скарги. Позиція Верховного Суду Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких підстав. Суди встановили, що 01 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» було укладено кредитний договір № 02-1/3к-21, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від банку кредит у розмірі 96 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20 % на рік із кінцевим терміном повернення 31 травня 2013 року. В забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» та ОСОБА_1 й ОСОБА_2 01 червня 2012 року було укладено договір іпотеки № 02-4/4з-185, згідно якого останні надали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме, квартиру загальною площею 48,9 кв.м., житловою площею 26,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. 03 квітня 2014 року головним державним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , стягувачем згідно постанови є ПАТ «Комерційний інвестиційний банк». Згідно розписки від 27 червня 2014 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 в борг 16 300 доларів США, які зобов`язалася повернути в строк до 27 липня 2014 року. 02 липня 2014 року між ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» та ОСОБА_3 укладено договір про заміну сторони у кредитному договорі № 01-1/3к-21 від 01 червня 2012 року. Відповідно до пункту 2.2 цього договору, право вимоги засновано на заборгованості, яка станом на 01 липня 2014 року становила загальну суму в розмірі 174 105,08 грн, з яких 96 000 грн - заборгованість по кредиту; 39 999,90 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6 362,30 грн - заборгованість із нарахованої пені; 3 116,71 грн - заборгованість із нарахованих 3%; 24 000 грн. - заборгованість із нарахованого штрафу; 1 441,17 грн - відшкодування витрат по оплаті судового збору, 3 185 грн - відшкодування витрат за послуги нотаріуса. 03 липня 2014 року між ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги, за яким новим іпотекодержателем указаної вище житлової квартири, являється ОСОБА_3 16 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу від 16 вересня 2014 року, відповідно до пункту 2 якого, ОСОБА_5 відчужено вказану вище квартиру за грошові кошти в розмірі 303 371,00 грн. Перед відчуженням вищевказаної квартири, на виконання вимог підпункту 4.4.1. договору іпотеки № 02-4/4з-185 від 01 червня 2012 року, приватним нотаріусом Дроботя А. В. було передано ОСОБА_1 й ОСОБА_2 письмову вимогу ОСОБА_3 про погашення перед ним протягом 30 днів із моменту отримання такої боргу та заборгованості. У разі непогашення боргу, буде реалізовано предмет іпотеки. Зазначену письмову вимогу ОСОБА_1 й ОСОБА_2 отримали 16 липня 2014 року. У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладених у постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсності не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позиції юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Суди дійшли вірного висновку, що підстави до визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 відсутні. Відповідно до частин першої та другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.4.1 Договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно із частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 продав предмет іпотеки з дотриманням вимог підпункту 4.4.1. договору іпотеки № 02-4/43-185 від 01 червня 2012 року. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Відповідно до пункту 4.4. договору іпотеки № 02-4/43-185 від 01 червня 2012 року у разі настання будь-якого з заставних випадків, передбачених пунктом 4.1. цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: 4.4.1. шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». В цьому випадку іпотекодержатель зобов`язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити Іпотекодавців та всіх осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцями та іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки. Враховуючи, що письмове повідомлення було отримано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 липня 2014 року, вимоги частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» було дотримано. Доводи касаційної скарги про здійснення продажу квартири без отримання звіту про оцінку майна є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що у пункті 3 договору купівлі-продажу від 16 вересня 2014 року зазначено, що оціночна (ринкова) вартість нерухомого майна на день відчуження складає 303 371,00 грн, що встановлено висновком про вартість майна, який зроблено ТзОВ «Байт» від 10 вересня 2014 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що «посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього». Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира була продана під час наявності заборони на її відчуження, оскільки судом першої інстанції встановлено, що станом на 03 липня 2014 року ПАТ «Комінвестбанк» відкликало виконавчий напис, у зв`язку з чим було знято заборону, накладену відділом державної виконавчої служби. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд провів розгляд справи без участі позивачів безпідставні. Згідно журналу судового засідання в судовому засіданні 08 лютого 2017 року був присутній представник позивачів - адвокат Легеза Г. Д., який діяв на підставі договору на надання юридичних послуг № 21/2-15 від 15 вересня 2015 року (арк. спр. 72-73, 239-239а). Згідно частини першої статті 44 ЦПК України (в редакції 2004 року) представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було відомо про наявність апеляційної скарги та проведення судового розгляду необгрунтоване, оскільки в касаційній скарзі зазначено, що це стосуються розгляду апеляційної скарги на рішення Ужгородського міськрайонного суду про відмову у приєднанні до первісного позову зустрічних вимог відповідача, тобто не стосуються предмета касаційного оскарження. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук