Постанова Київський апеляційний суд № 364/240/21

Справа № 364/240/21 Головуючий 1 інстанція- Ткаченко О.В. Провадження № 22-ц/824/9741/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 09 серпня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 06 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У березні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувсядо суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 23 квітня 2010 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3000 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 25 лютого 2021 року становить 29607,23 грн., з яких тіло кредиту - 29607,23 грн. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 29607,23 грн. та судові витрати. Рішенням Володарського районного суду Київської області від 06 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» борг за тілом кредиту в розмірі 29607,23 грн. та судовий збір у розмірі 2270 грн. Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована неврахуванням судом відзиву на позов, де відповідач з огляду на карантинні заходи просив поновити строк подачі відзиву та застосувати строк позовної давності до вимог позивача. Суд не звернув уваги, що банк не надав належних доказів розміру заборгованості, а розрахунки позивача - 2 - спростовуються роздруківкою з його карткового рахунку. Просив застосувати строк позовної давнсоті, який на думку відповідача закінчився у 2013 році. Позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 29607,23 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов і стягуючи тіло кредиту, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 не повернув у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 29607,23 грн. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2010 рокувідповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3000 грн., який в подальшому був збільшений до 21000 грн., що стверджується копією анкети-заяви (а.с.30), копією паспорта, в тому числі наданого відповідачем до банку 20 січня 2021 року (а.с.57-58), довідками про зміну розмірів кредитного ліміту та про отримані відповідачем платіжні картки (а.с.27-28), випискою про рух коштів по рахунку (а.с.19-26) та розрахунком боргу (а.с.6-18). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». - 3 - Також, судом встановлено, що відповідач користувалася кредитними коштами і здійснював регулярне погашення кредиту в розмірі від 100 грн. до 11000 грн. Останні погашення кредиту відбулися 19 жовтня 2020 року на суму 3423,14 грн. та 01 лютого 2021 року на суму 1200 грн., після чого оплати на погашення кредиту до 25 лютого 2021 року відповідачем не проводилися, що стверджується наданим банком розрахунком. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права позивача як кредитора і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 29607,23 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив поза увагою ненадання банком належних доказів розміру заборгованості, а розрахунок банку спростовуються роздруківкою з його карткового рахунку, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Наданий банком у письмовій формі розрахунок боргу позичальника ОСОБА_1 є належним, допустимим, достовірним та достатнім письмовим доказом (ст.ст.76-80 ЦПК України), на підставі якого суд установив розмір боргу позичальника за кредитним договором. У вказаному розрахунку чітко зазначено коли (дати) і у якому розмірі відповдіач використовував кредитні кошти, а також відображено коли і у якому розмірі відбувалося погашення позичальником кредиту, із зазначенням дат та сум, сплачених на його погашення. Окрім того, наданий банком розрахунок заборгованості повністю відповідає і узгоджується із наданою банком випискоюпо картковому рахунку відповідача за період із 23 квітня 2010 року по 25 лютого 2021 року, зазначено як розмір коштів, які використовував відповідач, так і місце їх зняття, зокрема термінали та банкомати із зазначенням населених пунктів та вулиць, де вони розташовані, а також місця та суми погашення кредитута поповнення карткового рахунку (а.с.19-26). Вказані документи належним чином посвідчені і не спростовані відповідачем. Будь-яких доказів про те, що банк подав недостовірні документи, відповідач суду не надав. У випадку, якщо відповідач вважає, що наданий банком розрахунок невірний, зокрема, що він не відображає всі сплачені ним кошти, чи відображає у іншому (меншому) розмірі, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на його спростування, чого відповідачами не зроблено. Самі лише посилання на неналежність даного доказу, як помилково важає відповідач, не є достатніми підставами для його неприйняття судом. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідач мав можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування розрахунку боргу, проте не зробив цього. Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При цьому посилання відповідача на те, що розрахунок боргу спростовуються роздруківкою з його карткового рахунку, надумані та безпідставні. Вказані документи повністю узгоджуються між собою як у сумах використання і сплати коштів, так і у датах платіжних операцій. Вирішуючи доводи апеляційної скарги про необхідність застосування позовної давності до вимог банку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Справа розглянута судом у порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Ухвала суду про відкриття провадження, якою відповідачу надано 15-ти денний строк подання відзиву, отримана останнім 09 квітня 2021 року, що стверджується рекомендованим - 4 - повідомленням (а.с.76), а відтак останнім днем подачі позову було 26 квітня 2021 року, оскільки 24 та 25 квітня 2021 року припадало на вихідні дні (ч.3 ст.124 ЦПК України). Відзив на позов відправлений відповідачем поштою 27 квітня 2021 року, тобто з пропуском строку на один день, і містить клопотання про поновлення строку на подання відзиву з огляду на карантинні заходи. Відзив надійшов до суду 06 травня 2021 року, тобто в день ухвалення судового рішення, яке не містить ні інформації ні про надходження відзиву, ні оцінки доводів відзиву. Колегія суддів, прийшла до висновку, що наявні передбачені законом підстави для вирішення питання про застосування позовної давності, оскільки заява про її застосування, яка міститься у відзиві, не є тотожною самому відзиву та правилам його подання. При цьому колегія суддів враховує, що відповдіно до ч.3 ст.267 ЦК України сторона має право заявити про застосування позовної давності до винесення рішення, тобто подання цієї заяви має спеціальний встановлений законом термін. З огляду на те, що відзив, в якому міститься заява направлений до суду 27 квітня 2021 року, тобто до ухвалення рішення, то це свідчить про дотримання відповідачем положень ч.3 ст.267 ЦК України. Водночас, незважаючи на невирішення судом питання про застосування позовної давності, таке на призвело до неправильного вирішення спору. Колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності з наступних міркувань. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Встановлено, що із моменту відкриття 23 квітня 2010 року карткового рахунку, відповідачем по закінченню строку дії кожної картки отримувалася наступна. Всього відповідачем було отримано чотири платіжних картки, остання з яких № НОМЕР_1 видана відповідачу 15 листопада 2017 року із строком дії до травня 2021 року (а.с.28). Анкета-заява позичальника від 23 квітня 2010 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту. За таких обставин, перебіг позовної давності розпочинається для банку з моменту останнього платежу ОСОБА_1 на погашення кредиту. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах щодо користування платіжною карткою за участю ПриватБанку сформовано Верховним Судом у ряді постанов: від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17 та від 15 січня 2021 року у справі № 494/366/19, де залишаючи без змін судові рішення про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності, Верховний Суд зазначив, що перебіг позовної давності у випадку отримання платіжної картки починається з моменту сплати позичальником останнього платежу по кредиту. Як вище вказувалося відповідач здійснював регулярне погашення кредиту, зокрема останні погашення кредиту відбулися 19 жовтня 2020 року на суму 3423,14 грн. та 01 лютого 2021 року на суму 1200 грн. За таких обставин, звернувшись до суду у березні 2021 року, позивач не пропустив - 5 - позовну давність, а посилання відповідача у скарзі на те, що строк позовної давності закінчився у 2013 році, помилкові. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обгрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення рішення Володарського районного суду Київської області від 06 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: