Постанова Одеський апеляційний суд № 496/3150/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.08.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 496/3150/20 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6485/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач), суддів Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Дранікова С.М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.1-2,54). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 14 червня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. Крім того, 14 червня 2010 року відповідачкою підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 30 квітня 2020 року має заборгованість у розмірі 20 394,65 грн., з яких: - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло) 457,60 грн.; - залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість 15 124,71 грн.; - заборгованість по пені 4 812,34 грн. Зазначену суму заборгованості банк просив суд стягнути з відповідача та судові витрати (а.с.1-3). Справа розглянута у заочному порядку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2021 року позов банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 14 червня 2010 року у розмірі 457,60 грн. та судовий збір в сумі 2 102 грн. (а.с.71-74). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту у сумі 457,60 грн., що фактично отримані відповідачкою та не повернуті банку. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість у сумі 15 124,71 грн. та пені, суд виходив з того, що в підписаній відповідачем анкеті-заяві не містяться умов про нарахування відсотків та пені, а надані суду Умови та Правила надання банківських послуг не прийняті судом до уваги, оскільки не підписані відповідачем. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник Крилова О.Л. в інтересах АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просила судскасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.77-81). Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору. Вказувала, що відповідачем було підписано довідку про умови кредитування, в якій зазначена, крім іншого, базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5% на місяць та порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, тобто сторонами погоджено всі істотні умови договору, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Зазначала, що у даній справі відповідачкою не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося укладення чи неукладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про її згоду з усіма умовами цього договору. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в оскаржуваній частині скасуванню, з огляду на таке. Враховуючи часткове оскарження судового рішення, апеляційним судом у відповідності до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не переглядається. Фактичні обставини, встановлені судом Судом установлено, що 14 червня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.14). За змістом анкети-заяви ОСОБА_1 погодилася, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась з договором до його укладення, погодилася з його умовами. Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання містить інформацію, що ОСОБА_1 виявила бажання оформити платіжну картку «Кредитка «Універсальна», зазначивши в графі «Бажаний кредитний ліміт» суму 5 000 грн. Будь-яких даних про видачу платіжної (кредитної) картки, її виду, строку діїта який рахунок відкривається на ім`я заявника анкета не містить. Разом з анкетою заявою, 14 червня 2010 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій визначено тип картки; пільговий період, валюта карткового рахунку, базова відсоткова ставка на рівні 2,5 % в місяць; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що наступного за звітним, розмір неустойки тощо (а.с.14). 16 червня 2010 року здійснений старт карткового рахунку та встановлено кредитний ліміт на рівні 500 грн. Згодом 15 листопада 2010 року кредитний ліміт зменшений до 400 грн., а 30 жовтня 2019 року - до 0 грн. (а.с.12). В той же день (16 червня 2010 року) ОСОБА_1 відкрита картка з номером НОМЕР_1 , строком дії до лютого 2013 року. Інші картки не видавались (а.с.13). За розрахунком заборгованості за договором №б/н від 14 червня 2010 року, укладеного між банком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 30 квітня 2020 року наявна заборгованість у розмірі 20 394,65 грн., з яких: - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло) 457,60 грн.; - залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість 15 124,71 грн.; - заборгованість по пені 4 812,34 грн. (а.с.4-8). До позовної заяви банком на підтвердження своїх вимог також додані виписка з рахунку, Умови та правила надання банківських послуг (а.с.9-11,16-39). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом ст.1056-1 ЦК України, в редакції що діяла на час виникнення правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України). За нормою ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. В анкеті-заяві позичальника від 14 червня 2010 року процентна ставка та відповідальність у вигляді неустойки не зазначена, однак вони визначені у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 14 червня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 (а.с.14,15). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість та пеню. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини спірного договору, які суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування (зокрема, порядок нарахування відсотків на залишок простроченої заборгованості за кредитом, пені). Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч.1 ст.634 ЦК України (щодо договору приєднання), оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 червня 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (20 липня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої щодо застосування норм права в силу положень ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Тому витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, які не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 червня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Разом з тим, ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами так само як і розмір пені, сторони обумовили у письмовому вигляді в довідці про умови кредитування від 14 червня 2010 року, якій суд першої інстанції не надав належної оцінки (а.с.15). Встановивши, що на підтвердження укладеного кредитного договору банк надав заяву-анкету від 14 червня 2010 року та довідки: про умови кредитування, про видачу кредитної картки та встановлення/зміни кредитного ліміту; виписку про рух коштів, за якою позичальник ОСОБА_1 протягом спірного періоду використовувала отримані від банку гроші (зокрема в період з 17 червня 2010 року по 19 червня 2010 року загалом отримано 547,60 грн.), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про укладення сторонами кредитного договору від 14 червня 2010 року, за яким банк надав, а позичальник отримав кредитні гроші та певний час користувався ними (а.с.9-15). Підписавши довідку про ознайомлення із умовами кредитування, відповідачка погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування, які передбачали сплату процентів за користування кредитними коштами, відповідальність за невиконання зобов`язання, а також за порушення сплати обов`язкових платежів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та пені, суд зазначив, що у заяві від 14 червня 2010 року не вказана процентна ставка та неустойка, тому підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає. Однак, вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до довідки про умови кредитування сторони обумовили та погодили розмір відсоткової ставки, а саме 2,5 % на місяць (30 % річних) на залишок заборгованості; пеня (1) = базова процента ставка по договору)/30 нараховується за кожен день прострочки кредиту, пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується 1 раз в місяць при наявності прострочки по кредиту чи процентам 5 і більше днів при виникненні прострочок на суму від 50 грн. і більше (а.с.15). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при вирішенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення відсотків за користування кредитом та пені, оскільки сторони погодили та досягли згоди з усіх істотних умов кредитування, що підписані особисто позичальником ОСОБА_1 14 червня 2010 року (а.с.14,15). Аналізуючи надані суду розрахунки заборгованості, вбачається, що процентна ставка встановлена на рівні 30 % річних на протязі всього періоду з 16 червня 2010 року по 30 квітня 2020 року (а.с.4-8). Розрахунок заборгованості є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Даних на його спростування матеріали справи не містять. Разом з тим, згідно з довідкою банка строк дії кредитної картки № НОМЕР_1 закінчився у лютому 2013 року (а.с.13). Доказів перевипуску карти банк суду не надав. Строк дії кредитного договору, укладеного між банком та відповідачем, обмежується строком дії зазначеної кредитної картки по 28 лютого 2013 року, у зв`язку з чим настав строк виконання зобов`язання у повному обсязі. Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №175/4753/15-ц. Оскільки строк кредитування за наданим відповідачу кредитом закінчився у лютому 2013 року, вимоги банку про стягнення відсотків та пені після 28 лютого 2013 року (закінчення строку кредитування) є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Отже, підстав для стягнення відсотків та пені, що нараховані банком за період з 01 березня 2013 року по 30 квітня 2020 року, немає. Заявлені позовні вимоги за вказаний період задоволенню не підлягають, оскільки такі нарахування здійснені банком поза межами строку дії кредитної картки. Обґрунтованими є лише позовні вимоги банку про стягнення відсотків та пені, що нараховані за період з 16 червня 2010 року по 28 лютого 2013 року включно. Як вбачається з розрахунку заборгованості, складеному банком, станом на 28 лютого 2013 року заборгованість по відсоткам складала 370,72 грн., по пені 920 грн. (а.с.5). Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за договором кредиту № б/н від 14 червня 2010 року, яка утворилась за період з 16 червня 2010 року по 28 лютого 2013 року, зокрема по відсоткам та пені. При цьому, колегією суддів, враховано, що відповідачка в період з 17 по 19 червня 2010 року отримала від банку кредитні кошти у загальному розмірі 457,60 грн., після чого не здійснювала жодних дій. Банк, дізнавшись про порушення свого права після 25 липня 2010 року (після несплати щомісячного платежу), нараховував весь час відсотки за кредитом та пеню, однак з позовом до суду звернувся лише у липні 2020 року. Доводи апеляційної скарги про розрахунок відповідачки за товар в магазині, частково погашення нею заборгованості за кредитним договором і знову використання нею кредитних коштів спростовуються випискою з рахунку, з якої вбачається, що в період з 17 по 19 червня 2010 року ОСОБА_1 отримала у банку готівкові кошти у загальному розмірі 457,60 грн. і більше нею ніяких дій щодо погашення заборгованості за кредитом, розрахунок за товар в магазині чи знятті коштів знов не здійснювалось (а.с.9-11). Загальний розмір заборгованості за тілом та відсотками складає 828,32 грн., з яких: 457,60 грн. заборгованість за тілом кредиту та 370,72 грн. - заборгованість за відсотками. Враховуючи наведене, колегія суддів, з огляду на положення ч.4 ст.551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, дійшла висновку про можливість зменшення розміру пені з 920 грн. до 828,32 грн. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність з боку відповідача жодних заперечень щодо розміру боргу, що свідчить про мовчазну згоду із розміром боргу, в тому числі з нарахованими відсотками та неустойкою, а також не спростування відповідачем розрахунку банку та не надання контррозрахунку, є необґрунтованими з огляд на таке. У сенсі норм ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута у заочному порядку, відповідачка не подавала відзиву із запереченнями щодо позовних вимог або із визнанням таких вимог в порядку, передбаченому ст.ст. 178, 180 ЦПК України, а тому відсутні підстави стверджувати, що вона погодилась з позовом. Принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона, на яку покладено тягар доказування, стверджує, а інша сторона не надала заперечень. Відсутність у матеріалах справи заперечень відповідачки проти заявлених до неї вимог не може свідчити про беззаперечне визнання останньою таких вимог. Крім того, відповідач має процесуальний обов`язок спростувати юридичні факти щодо факту порушення умов договору кредиту та їх змісту, які перебувають в межах предмету доказування, лише у разі їх доведеності позивачем. При недоведеності цих юридичних фактів покладення на відповідача обов`язку їх спростування є надмірним процесуальним тягарем, який не відповідає принципу змагальності, передбаченому у ст. 12 ЦПК України. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, представник банку посилається на ряд постанов Верховного Суду, в яких зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Закон не вимагає підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та Правилами. Саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних відносин. У той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, зробила висновок про те, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не дає можливості їх застосувати навіть при наявності підпису позичальника на анкеті-заяві. Від вказаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала, унаслідок чого посилання позивача на інші правові висновки Верховного Суду, не заслуговує на увагу. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції в оскаржуваній частині неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи і помилково ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками та пенею. Доводи апеляційної скарги банка знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції, унаслідок чого рішення місцевого суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог про стягнення відсотків та пені. Щодо судових витрат Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати (зокрема судовий збір) у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України підлягають перерозподілу. Так, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на: - обсяг заявлених позовних вимог у розмірі 20 394,65 грн., що складає 100% заявлених вимог, - розмір задоволених вимог 1 656,64 грн. (457,60 грн. тіло кредиту + 370,72 грн. заборгованість за відсотками + 828,32 грн. пеня), що становить 8% від заявлених вимог (1 656,64 х100 : 20 394,65= 8), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 420,40 грн., що становить 8 % від 5 255 грн. (2102+3153), сплачених позивачем у судах першої та апеляційної інстанціях, виходячи з такого розрахунку: 5 255 х 8 : 100 = 420,40 грн. (а.с.50,86). Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та судового збору скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1 Д, код ЄДРПОУ: 14360570) за кредитним договором б/н від 14 червня 2010 року: - заборгованість за відсотками у розмірі 370,72 грн. (триста сімдесят гривень сімдесят дві копійки); - пеню у розмірі 828,32 грн. (вісімсот двадцять вісім гривень тридцять дві копійки). Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1 Д, код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок). Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: