Постанова 4824 № 757/269/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 757/269/20 Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я. Номер провадження: 22-ц/824/911/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області в особі Головного управління Національної поліції в Київській області, Прокуратури Київської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури, - В С Т А Н О В И В: В Печерський районний суд міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) з позовом до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області в особі Головного управління Національної поліції в Київській області, Прокуратури Київської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури. Просила суд стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області 684 275,00 грн. в якості майнової шкоди, завданої їй як потерпілій по кримінальному провадженню. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12018110040001851, яке було відкрито за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство в особливо великому розмірі). Враховуючи те, що до теперішнього часу по кримінальному провадженню не розпочався судовий розгляд, тому вона має право на захист її прав та інтересів, порушених внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури, яке полягає у відшкодуванні завданої шкоди. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просила рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилалась на те, що суддя, яка ухвалила оскаржуване судове рішення діяла упереджено на користь відповідачів, фактично самоусунулась від витребування та дослідження доказів на підтвердження позовних вимог. У відзивах на апеляційну скаргу, Міністерство юстиції України, Київська обласна прокуратура та Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області проти доводів апеляційної скарги заперечили посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року без змін, оскільки вважають його законним та обґрунтованим. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Негольшов С.М. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити ап6еляційну скаргу з підстав викладених в ній. Представник Київської обласної прокуратури - Слабковська О.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, тому їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На думку колегії суддів, оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року відповідає таким вимогам закону з огляду на наступне. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, Печерський районний суд міста Києва своє рішення обґрунтовував тим, що такі вимоги не знайшли свого підтвердження належними доказами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції так як вважає його правильним. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись у січні 2020 року із вимогами про солідарне стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області 684 275,00 грн. в якості майнової шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги з посиланням на норми Конституції України, КПК України, ЦПК України та ЦК України. Так, дійсно ст. 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частинами 1 та 2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Як правильно вказав суд першої інстанції, поняття «збитки» також передбачає і упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. У ч. 1 ст. 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Приписами ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені нормами статтей 1173, 1174 ЦК України (правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16). Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Як вказано у ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Такі способи захисту цивільних прав характеризується чітко визначеним суб`єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Аналізуючи вище викладені норми Закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. Також, відповідно до статтей 1173-1175 ЦК України така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб), і у таких справах суд, по-перше, має встановити невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам; по-друге, встановити, чи порушуються суб`єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (пункт 6 частини першої статті 23 Закону). Держава, відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень (частина третя статті 19 Закону). Згідно із ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. На прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Отже, предметом доказування у даній справі є неправомірна бездіяльність посадових осіб Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, Прокуратури Київської області при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 від 15 вересня 2018 року, факт нанесення такою неправомірною бездіяльністю відповідачів матеріальної шкоди позивачу, наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та бездіяльністю відповідачів, оскільки підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури є шкода, незаконні дії, причинний зв`язок між незаконними діями та шкодою. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Судом встановлено, що 15 вересня 2018 року за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство в особливо великому розмірі), відкрито кримінальне провадження № 12018110040001851. В межах зазначеного кримінального провадження, 19 вересня 2019 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Підозрюваного ОСОБА_2 , 29 жовтня 2019 року оголошено у державний розшук, 30 жовтня 2019 року підозрюваного ОСОБА_2 оголошено у міжнародний розшук. Також, судом встановлено, що 27 червня 2020 року з матеріалів кримінального провадження № 12018110040001851 виділено кримінальне провадження № 120201110000000754 за підозрою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 190 КК України. З постанови Київської обласної прокуратури від 28 січня 2021 року вбачається, що кримінальне провадження № 120201110000000754 за підозрою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 у вчиненні ними кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України закрито. В межах кримінального провадження № 12018110040001851 від 15 вересня 2018 року було направлено обвинувальний акт до суду, який повернуто прокурору для усунення недоліків. При цьому, доказів, які б відповідали вимогам, визначеним статтями 76, 77 ЦПК України, допущеної бездіяльності при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 від 15 вересня 2018 року з боку посадових осіб Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, Прокуратури Київської області позивачем суду першої не надано. Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ред. з 15 грудня 2017 року). Судом першої інстанції належним чином досліджено надані на підтвердження заявлених позовних вимог в якості письмових доказів копії: витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018110040001851 від 15 вересня 2018 року, протоколу від 11 січня 2019 року допиту потерпілої ОСОБА_1 , клопотань ОСОБА_1 від 11 січня 2019 року до слідчого Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Чинрина В.Р., від 05 серпня 2019 року до слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області Бухінного В.С., ухвали слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2019 року у справі № 367/9223/18 за клопотання слідчого Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12018110040001851 від 15 вересня 2018 року, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, дата формування 16 серпня 2018 року, ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року у справі № 761/32054/19 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Бухінного В.В., що полягає у нерозгляді клопотання від 05 серпня 2019 року, постанови слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області Бухінного В.С. від 08 серпня 2016 року про відмову у задоволенні клопотання, ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року у справі № 759/20560/19 за клопотанням слідчого відділу розслідування Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області Трунова Ю.А., погодженого прокурором відділу Прокуратури Київської області Каленіченко А.О. про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, договору від 15 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актів приймання-передачі коштів № 1 від 14 квітня 2016 року, № 2 від 15 квітня 2016 року, договору від 15 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актів приймання-передачі коштів № 1 від 14 квітня 2016 року, № 2 від 15 квітня 2016 року, платіжних доручень від 04 травня 2016 року, 11 травня 2016 року, 31 травня 2016 року, 06 червня 2016 року, 16 червня 2016 року, 01 липня 2016 року, 05 липня 2016 року, 05 липня 2016 року, 11 липня 2016 року, 04 серпня 2016 року, 05 серпня 2016 року, 14 серпня 2016 року, 02 вересня 2016 року, 13 вересня 2016 року, 16 вересня 2016 року, 25 жовтня 2016 року, 10 листопада 2016 року, 29 грудня 2016 року, 16 січня 2017 року, 31 січня 2017 року, 13 квітня 2017 року, 28 квітня 2017 року, 05 травня 2017 року, 05 червня 2017 року, 06 червня 2017 року, дублікатів квитанцій від 04 липня 2017 року, 21 липня 2017 року, 23 липня 2017 року, 22 серпня 2017 року. Однак, з наданих матеріалів не вбачається бездіяльності органів прокуратури та слідства, якою було завдано матеріальних збитків позивачу. Інших доказів на підтвердження позовних вимог, матеріали справи не містять. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок Печерського районного суду міста Києва про недоведеність позовних вимог є правильним та ґрунтується на вимогах закону. Твердження апелянта про те, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення діяв упереджено на користь відповідачів, фактично самоусунувся від витребування та дослідження доказів на підтвердження позовних вимог є безпідставними так як належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин апелянтом не надано. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Печерського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що при вирішенні даної цивільної справи, Печерським районним судом міста Києваправильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар