Постанова 4811 № 438/647/19

Справа № 438/647/19 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т. Провадження № 22-ц/811/1411/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, визнання протиправною бездіяльність посадових осіб та зобов`язання поновити права. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що її визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12016140100000459 від 07 червня 2016 року, однак слідчими СВ Бориславського ВП ДВП ГУ НП у Львівській області та прокурором Дрогобицької місцевої прокуратури умисно не розпочато досудового розслідування та не вижито передбачених законом заходів для встановлення осіб, винних у кримінальному правопорушенні, що спричинило процесуальну тяганину, яка, на її думку, порушує її права та спричиняє їй шкоду. Зазначає, що 02 березня 2018 року прокурором Трускавецького відділу Дрогобицької місцевої прокуратури скасовано постанову слідчого Бориславського ВП ДВП ГУ НП у Львівській області від 21 жовтня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12016140100000459 від 07 червня 2016 року у зв`язку з тим, що слідчий не виконав письмових вказівок заступника начальника СУ ГУ НП у Львівській області від 23.03.2017 року. Постановою заступника начальника Бориславського ВП начальника СВ Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області Дуба С.М. від 27 листопада 2018 року закрито кримінальне провадження № 12016140100000459 від 07 червня 2016 року. Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 17 травня 2019 року скасовано постанову від 27 листопада 2018 року про закриття кримінального провадження № 12016140100000459 від 07 червня 2016 року як таку, що є передчасною та необгрунтованою. Вважає, що прокурор Дрогобицької місцевої прокуратури Мельник А.І. не здійснив процесуального керівництва в даному кримінальному провадженні і створив, на її думку, причини та умови для тривалого затягування досудового розслідування та порушення її конституційних прав, що спричинило їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 100 000 грн., оскільки вважає, що саме такий розмір компенсації є справедливим у співвідношенні до душевних страждань та переживань, яких вона зазнала. Вказує, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами, у разі порушення її прав, наданих Конституцією та законами України, а держава Україна відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, діями або бездіяльністю органу або підрозділу поліції чи поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Наголошує, що у зв`язку з бездіяльністю слідчого при розслідуванні кримінального провадження № 12016140100000459 від 07 червня 2016 року погіршився стан її здоров`я, вона змушена була лікуватися в лікувально-профілактичних закладах та витрачати свої кошти на лікування. З наведених підстав просить: -визнати умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених підозрюваних; -стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.; -зобов`язати посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016140100000459 за ч. 1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України. Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна - в особі Державної казначейської служби України в частині позовних вимог про визнання умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених підозрюваних; зобов`язання посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб, визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України. У задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна - в особі Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що є потерпілою у кримінальному провадженні № 12016140100000459 від 07 червня 2021 року за ч.1 ст. 190 КК України, однак досудове розслідування як не проводилося, так і не проводиться у даному кримінальному провадженні з 2016 року по 2021 рік, незважаючи на неодноразові оскарження процесуальних рішень в порядку КПК України та подані скарги до прокуратури Львівської області. Зазначає, що зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що тривалий час немає доступу до захисту прав та законних інтересів в Україні. Вказує, що органами досудового розслідування, в супереч ч. 2 ст. 19 Конституції України, приймаються протиправні постанови про закриття кримінального провадження, які в подальшому скасовуються судами, однак досудове розслідування не проводиться. Вважає, що суд першої інстанції не витребував належних доказів по справі, безпідставно не допустив до участі у справі її представників, необгрунтовано закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування та зобов`язання посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб, визначений КПК та КК України. Звертає увагу, що відповідачем заявлялося клопотання про залучення до розгляду справи співвідповідачів, в тому числі в особі прокуратури, однак суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Наголошує, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а відтак належним відповідачем, на думку апелянта, є держава в особі відповідного органу державної влади, яким є Державна казначейська служба. На думку апелянта, шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 40 та 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц (провадження № 14-630 цс 18) викладено такі висновки: «Кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг потерпілого, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства. Тому суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що вимога про визнання протиправними дій і бездіяльності органів поліції та прокуратури під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України. Отже, оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі; стаття 20 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи судами), Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивача про необхідність спільного розгляду вимоги про визнання протиправними дій і бездіяльності органів поліції та прокуратури під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях з вирішеними за правилами цивільного судочинства вимогами про відшкодування Державою Україною матеріальної та моральної шкоди і про зобов`язання купити позивачеві нову сорочку». Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, і підстав для відступу від нього, на даний час не вбачається. Вказані висновки застосовуються і Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, про що свідчать постанови від 29 липня 2020 року у справі № 234/15614/18-ц (провадження № 61-722св19) та від 17 грудня 2019 року у справі № 209/758/19 (провадження № 61-17046св19), що свідчить про їх усталеність. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання умисною протиправною бездіяльність посадових осіб Держави Україна щодо не проведення досудового розслідування порушення прав на захист потерпілої позивачки у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України - триваюче порушення прав - 4 роки не проведення досудового розслідування, дискримінація прав потерпілої в Україні, створення причин та умов переслідування і погрози потерпілої, створення конфлікту інтересів в інтересах обвинувачених підозрюваних та зобов`язання посадових осіб Держави Україна провести досудове розслідування у КП № 12016140100000459 за ч.1 ст. 190 КК України у терміни і спосіб, визначений КПК та КК України, поновити права потерпілої, а винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства України, суд першої інстанції, враховуючи наведені висновки, викладені в поставах Верховного Суду, дійшов вірного висновку про неможливість їх розгляду за правилами цивільного судочинства, і як наслідок закрив провадження у цій частині. На переконання колегії суддів, вирішення питання про закриття провадження у справі не у спосіб ухвалення судового рішення у формі ухвали, а викладення висновків з цього питання у рішенні, не випливає на правильність висновків по суті цього питання, отже не може бути підставою для його скасування. При цьому, постановлення ухвали з цього питання не обмежило позивачку у доступі до правосуддя, зокрема, не перешкодило їй подати апеляційну скаргу на таке судове рішення. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно із частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Тобто, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Вказаний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та Верховного Суду від: 25 квітня 2018 року у справі № 346/4623/15-ц (провадження № 61-4538св18), 19 вересня 2018 року у справі № 646/9109/15-ц (провадження № 61-6648св18), 15 травня 2019 року у справі № 639/3414/18 (провадження № 61-8279ск19), 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15 (провадження № 614165св18) та 04 грудня 2019 року у справі № 345/4225/18 (провадження № 61-15344св19). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у випадку, передбаченому статтями 1173, 1174 ЦК України є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними, які довести повинен позивач. Шкода відшкодовується незалежно від вини. При цьому, заподіяння такої шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою органу державної влади має довести позивач. Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшов невірного висновку про доведеність пред`явленого позову, адже позивачем належними та допустимими доказами не доведено заподіяння йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям слідчим (прокурором) постанов про закриття кримінального провадження та настанням шкоди про яку він зазначає у поданій до суду позовній заяві. При цьому саме по собі скасування (в т.ч. неодноразове) процесуальної постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоди позивачу, оскільки таке повинно підтверджуватись обвинувальним вироком суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій. Окрім цього, задоволення її процесуальних звернень спрямоване на забезпечення повноти та об`єктивності здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, тому сама по собі ухвала слідчого судді про задоволення скарги чи заяви про відвід не є правовою підставою для відшкодування учасникам кримінального провадження моральної шкоди. Такий висновок узгоджується із висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25 липня 2001 року, заява N 48898/99, п. 54 та у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, заява N 33949/02, п. 76, де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в т.ч. як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 23 січня 2019 року в справі № 308/1990/16-ц (провадження № 61-17901св18), від 28 січня 2019 року в справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року в справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року в справі № 686/24243/18-ц, від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18, 13 листопада 2019 року в справі № 382/814/17 (провадження № 61-28691св18), 25 листопада 2019 року в справі № 686/22462/18, від 03 грудня 2019 року в справі № 686/26653/18 та 18 грудня 2019 року в справі № 554/11821/14 (провадження № 61-28437св18), які не враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення у даній справі. Вірно врахувавши вказані висновки щодо застосування норми права, з огляду на те, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) органу досудового розслідування, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, які призвели до спричинення позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Судове рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03.08.2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.