Постанова 4857 № 460/2025/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2025/20 пров. № А/857/9461/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду, прийняту суддею Комшелюк Т.О. у місті Рівному у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені яких діє представник за законом - матір ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- встановив: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені яких діє представник за законом - матір ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулися з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації ( надалі УПСЗН Сарненської РДА, відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796), за періоди з 6 вересня 2010 року по 31 грудня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року; визнання протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону № 796, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно та починаючи з 17 липня 2018 року; визнання протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону 796, починаючи з 17 липня 2018 року; зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства за періоди з 6 вересня 2010 року по 31 грудня 2011 року включно, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, з 1 січня по 2 серпня 2014 року включно в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати; 6) зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 17 липня 2018 року. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року адміністративний позов залишено без розгляду. Суд виходив з того, що стороною позивача пропущено шестимісячний строк, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду з адміністративним позовом. Суд зазначив, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині вимог, що стосується нарахування та виплати спірної грошової допомоги за період 06 вересня 2010 року по 10 вересня 2019 року, не можуть вважатися поважними (маються покликання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 227/2015/17). Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції прийнято ухвалу із порушенням норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що про виплату допомоги в неповному розмірі позивачу стало відомо лише з листа відповідача від 30.01.2020 року №01/5-14-1144. Враховуючи те, що правопорушення з невиплати щомісячної грошової допомоги є триваючим, а допомога регулярною, то в даному випадку має місце триваюче правопорушення, а тому строк звернення до суду не пропущений. Покликається на те, що Верховний Суд у справі №227/2015/17 звернув увагу на ту обставину, що відлік строку на звернення за позовом до суду слід відраховувати, починаючи з дати рішення відповідача про відмову у наданні допомоги переміщеним особам на проживання від 06.06.2016 року. Звертає увагу, що саме з дати листа відповідача від 30.01.2020 року №01/5-14-1144 позивач і відрахувала строк звернення до суду. Якщо вважати, що право звернення з даним позовом виникло, виходячи із презумпції знання законодавства, а не з дати отримання листа, то в такому випадку має мати місце порушення принципу належного урядування. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. З обставин справи вбачається, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які склали підстави для прийняття оскаржуваного процесуального судового рішення. Судом встановлено, що позивач звернулася до суду з даним позовом 11 березня 2020 року, що стверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті, у якому позов було скеровано до суду та просила визнати протиправною відмову відповідача в нарахуванні та виплаті щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, викладену у листі від 30.01.2020 року № 01/5-14-1144. За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 3 та 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зміст вимог позивача свідчить про те, що нею оскаржується не бездіяльність відповідача щодо невиплати належної їй грошової допомоги з часу відновлення дії статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VII визнаний таким, що не відповідає Конституції України, а саме відмова у її виплаті за результатами розгляду заяви. При цьому, як встановлено судом, про таку відмову відповідач повідомив позивача листом від 30 січня 2020 року № 01/5-14-1144, і позивач 11 березня 2020 року звернулась до суду з даним позовом, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України. Із змісту зазначеного листа вбачається, що нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства згідно ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» буде можливо тільки після внесення змін Кабінетом Міністрів у відповідні постанови, що у свою чергу і стало причиною відмови у її виплаті позивачу. За таких обставин ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду не можна визнати обґрунтованою. Подібний правовий висновок було висловлено в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справа №381/3206/17. Таким чином процесуальний строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами пов`язаний саме з датою отримання позивачем відмови суб`єкта владних повноважень щодо задоволення заяви позивача про перерахунок та виплату допомоги. Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 460/3652/20 звернула увагу на те, що строк звернення до суду визначений статтею 122 Кодексу адміністративного суду України не є тотожним періоду з якого необхідно відновлювати порушені соціальні права позивача у разі задоволення позовних вимог. Висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 227/2015/17 та застосовані судом першої інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем процесуальних строків звернення до адміністративного суду в спірній частині позовних вимог, не підходять до спірної ситуації, з огляду як на суб`єктивний склад сторін, так і різні обставини та предмет регулювання спірних правовідносин у порівнюваних справах. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для залишення без розгляду позовних вимог. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи. Керуючись ст. ст. 243, 246, 310, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №460/2025/20, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 04.08.2021 року.