Постанова 4857 № 140/15378/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/15378/20 пров. № А/857/3987/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П., за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року, прийняте суддею Ксензюк А.Я у місті Луцьку, повний у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Неоторг-Плюс» про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,- встановив: ТзОВ «Раджас Торгстрой» (далі позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області про скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Волинській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 13 липня 2020 року №1725074/42632533 про відмову в реєстрації податкової накладної від 02 липня 2020 року №110 та зобов`язання Державну податкову службу України зареєструвати в ЄРПН вказану податкову накладну датою її подання; встановити судовий контроль та подати звіт про виконання рішення суду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року задоволено позов. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що зупинення реєстрації господарських операцій не повинно підміняти документальну перевірку платника податків, тому висновки комісії контролюючого органу за результатами вивчення поданих платником для реєстрації податкових накладних документів повинні обмежуватися лише попередньою оцінкою наявних первинних документів стосовно господарської операції; повний контроль господарської операції здійснюється контролюючим органом під час проведення документальної перевірки постачальника та покупця у порядку, встановленому законом. Комісією регіонального рівня жодним чином не обґрунтовано причини відмови у реєстрації ПН від 02 липня 2020 року №110 в ЄРПН (Єдиному реєстрі податкових накладних); не вказано конкретно, які документи не надані платником податків, що стосуються предмета розгляду; оскаржуване рішення 1725074/42632533 від 13 липня 2020 року не містить жодних підкреслень документів, які, на думку контролюючого органу, не надані платником податків. Враховуючи попередній висновок суду про протиправність оскаржуваного рішення про відмову у реєстрації ПН (податкова накладна) в ЄРПН, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зобов`язання ДПС України зареєструвати ПН від 02 липня 2020 року №110 в ЄРПН датою їх подання на реєстрацію. Разом з тим, на думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби. Оскільки суд задовольнив позов повністю, то на користь позивача стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у розмірі 4 204,00 грн. Сума на відшкодування надання правничої допомоги, заявлена до відшкодування у розмірі 14 714,00 грн. є неспівмірною та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Відтак, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, а також враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, на користь позивача стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн Не погодившись із зазначеним судовим рішенням в частині розподілу судових витрат, ТзОВ «Раджас Торгстрой» подало апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд не зазначає, з яких мотивів та на якій саме правовій підставі дійшов висновку про те, що в разі «рецедиву» відповідача, виникнення кількості спорів внаслідок неправильних дій відповідача та численних фактів порушень прав позивача, це є підставою для зменшення витрат на правничу допомогу адвоката. Крім того, суд не зазначає, з яких мотивів та на якій підставі дійшов висновку про міру та співмірність витрат на правничу допомогу, та, як наслідок, неспівмірність та надмірність витрат. Нормативні акти, якими було б врегульовано тарифікацію часу адвоката відсутні. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу. Однак, відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, таким чином, суд першої інстанції перевищив надані йому законом повноваження. Звертає увагу на те, що загалом на виконання умов Договору доручення №ПН-110/02 від 17.07.2020 року про надання правової допомоги, адвокатом було витрачено 6 год. Розмір компенсації обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять. Крім того, Експертним висновком №120-0767 від 23.11.2020 року було встановлено, що відповідно до ринкових цін на правничі послуги з підготовки позову про зобов`язання зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, витрати на правову допомогу позивача складають від 10 000 до 20 000 грн. за 1 позовну заяву. Апелянт також вважає ухвалу про залишення позовної заяви без руху такою, що порушує норми процесуального права, оскільки в даному позові заявлено одну немайнову вимогу, а не дві, як зазначив суд першої інстанції. Крім того, просить стягнути витрати на правничу допомогу за підготовку та подання апеляційної скарги в розмірі 10215 грн. Просить рішення суду скасувати в частині розподілу судових витрат та встановлення судового контролю та постановити нове, яким задовольнити заявлені вимоги, а також просить скасувати ухвалу від 02.11.2020 року в частині залишення позовної заяви без руху та винести рішення (ухвалу) про повернення надміру сплаченого судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З приводу оскарження ухвали Волинського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху від 02.11.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України від 8 липня 2011 року «Про судовий збір» № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI). Частиною першою статті 4 Закону №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем судовий збір встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги - у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункти 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI). Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум) (частина четверта цієї статті). Визначаючи розмір судового збору за подання позовної заяви, суду першої інстанції слід було врахувати, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як спосіб усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм Закону № 3674-VI містяться у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 у справі №640/21330/18 та від 5 червня 2020 року у справі № 280/5161/19, від 5 лютого 2021 року у справі №400/2863/19. Подібний підхід також застосовано Верховним Судом при ухваленні постанови від 28 березня 2019 року у справі №160/7601/18. З наведеного слідує, що неправильно визначивши кількість позовних вимог та розмір судового збору, який підлягає сплаті, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без руху, відтак таку ухвалу слід скасувати та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області та Державної податкової служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1051 грн. з кожного відповідача. Роз`яснити позивачу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відтак, позивач наділений правом звернутися до суду першої інстанції із клопотанням про повернення судового збору. З приводу оскарження судового рішення в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Правозахисник» на підставі договору-доручення про надання правової допомоги від 17 липня 2020 року №ПН-110/02. На підтвердження викладених у заяві вимог, представником позивача було додано договір-доручення про надання правової допомоги від 17 липня 2020 року №ПН-110/02, протокол №1 узгодження договірної ціни від 17 липня 2020 року, акт №ПН-110/02 приймання-передачі правових послуг від 30 липня 2020 року, звіт №ПН-110/02 про надані правові послуги від 30 липня 2020 року, рахунок-фактура №ПН-110/02 від 30 липня 2020 року, платіжне доручення №171 від 17 вересня 2020 року на суму 14 714,00 грн. Відповідно до акта приймання-передачі наданих правових послуг №ПН-110/02 від 30 липня 2020 року на підставі договору про надання правової допомоги повіреним були надані наступні послуги: 1) ознайомлення з пакетом документів Клієнта для підготовки позову - 2 години; 2) ознайомлення з пакетом документів досудового врегулювання спору - 2 години; 3) робота з доказами, які підтверджують факти, викладені в позовній заяві - 2 години; 4) робота з відповідною судовою практикою, щодо врегулювання предмету спору в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 1 година; 5) правка та друкування позовної заяви з додатками - 6 годин: - набір та правка тексту позовної заяви (20-28 аркушів) - 4 години; - друк тексту позовної заяви.: 5 екз.: 20 аркушів х 5 екз. = 100 аркуша 20 хвилин; - друк додатків до позовної заяви 5 екз.: 50 аркушів х 5 = 250 аркуша 40 хвилин; - перевірка комплектності додатків до позовної заяви 1,0 година; 6) адміністративні питання пов`язані з підготовкою та подачею позовної заяви - 1 година: - вичитка та перевірка тексту позовної заяви 0,5 год.; - заведення окремої справи для обліку матеріалів позову 0,5 год. Всього підготовка та подача позовної заяви з додатками до суду - 14 годин, вартістю 1051 грн. за годину, на загальну суму 14 714,00 грн. За надані послуги товариство сплатило на рахунок адвокатського об`єднання «Адвокатська фірма «Правозахисник» - 14714,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №171 від 17 вересня 2020 року. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Витратами на професійну правничу допомогу є гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомога, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката. Розмір цих витрат встановлюється договором про надання правової допомоги за домовленістю сторін. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У зазначеній вище постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: - заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); - суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); - заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що відшкодувати судові витрати на адвоката можливо, але варто усвідомити, що для цього недостатньо подати заяву та докази на підтвердження понесених витрат. Потрібно враховувати безліч аспектів та моментів, які є відмінними для кожної окремої судової справи. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із договору доручення №ПН-110/02 про надання правової допомоги п.4.1. (том І, а.с.126): на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Відтак, колегія суддів звертає увагу на те, що в договорі не вказано хоча б мінімальних цін на конкретні послуги. Разом з тим, в Протоколі №1 узгодження договірної ціни (том І, а.с.128) зазначено, що при узгодженні ціни сторони керувалися рекомендованими (мінімальними) ставками адвокатського гонорару, затвердженими рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 17.03.2018 року та рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №57 від 16.02.2018 року, та ринковими цінами на послуги адвокатів, які діють в межах Миколаївської області. Суд звертає увагу на те, що рішення Ради адвокатів є лише рекомендацією, а не обов`язком застосовувати такі ціни. Крім того, в матеріалах справи відсутнє підтвердження про існування саме таких ринкових цін. Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №922/1163/18 від 06 березня 2019 року містить висновок, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару Отже, в договорі про надання правничої допомоги необхідно вказувати хоча б мінімальні ціни конкретних послуг адвоката, а в рахунку та акті виконаних робіт (якщо його підписання передбачено договором) потрібно вказувати детальний опис наданих послуг. Ну і, звичайно ж, не слід забувати долучати до матеріалів судової справи копії свідоцтв всіх адвокатів, які надавали правову допомогу, навіть якщо ця допомога не була пов`язана з безпосередньою участю в судових засіданнях. Крім того, колегія суддів враховує, що вчинення адвокатом таких дій як вичитка та перевірка позовної заяви, набір, правка та роздрукування, підготовка та подача позовної заяви неможливо вважати самостійними послугами з надання правової (правничої) допомоги. Стосовно витрачених адвокатом 14 годин на підготовку позову, вартість яких визначена в розмірі 14 тисяч 714 грн (з розрахунку 1051 грн/год.), суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, вважає що стягненню підлягає сума у розмірі 6306 грн. (6 год. х 1051 грн.). Відтак, враховуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв рішення в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. В іншій частині судове рішення не оскаржувалося, відтак, суд не надає йому оцінки. З приводу стягнення правової допомоги за подання апеляційної скарги в розмірі 10215 грн., колегія суддів зазначає, що така сума є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, однак, враховуючи той факт, що адвокатом було проведено певну роботу з підготовки апеляційної скарги, яка в левовій частці базувалась на попередньо проробленій роботі при поданні і обґрунтуванні позову та судових витрат, яку враховано судом при вирішенні справи, то розмір витрат на правничу допомогу щодо складання апеляційної скарги, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 2102 грн. (2 год. х 1051 грн.). Відносно вимог апелянта щодо встановлення судового контролю, до суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, позаяк відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби. Окрім того, застосування подібного є правом, а не обов`язком для суду, який має мати в наявності для цього підстави. Судові витрати слід вирішити у відповідності до вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - постановив: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі № 140/15378/20 скасувати в частині розподілу судових витрат та прийняти в цій частині постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (ЄДРПОУ 43143484) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» (ЄДРПОУ 42632533) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одну) гривни та витрати на правничу допомогу, надану в суді першої інстанції в розмірі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) гривни та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43005393) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» (ЄДРПОУ 42632533) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одну) гривни та витрати на правничу допомогу, надану в суді першої інстанції в розмірі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) гривни. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі №140/15378/20 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (ЄДРПОУ 43143484) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» (ЄДРПОУ 42632533) витрати на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одну) гривни. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43005393) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Раджас Торгстрой» (ЄДРПОУ 42632533) витрати на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одну) гривни. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 04.08.2021 року.