Постанова 4855 № 826/8745/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8745/16 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В., в якому, з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог від 25 липня 2016 року, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неналежного виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, яке включало справу № 17556/04 «Васько проти України», реєстраційний номер виконавчого провадження № 44361844 в частині додаткових заходів індивідуального характеру в порушення принципу restitutio in integrum; - скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 44361844, винесену 30 травня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. стосовно рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, яке включало справу № 17556/04 «Васько проти України»; - зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України негайно вчинити усі додаткові заходи індивідуального характеру за принципом restitutio in integrum з переведення на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 9 545 450 акцій номінальною вартістю 477 272,50 грн., що складає 8,1533 % статутного капіталу ПАТ «Прожектор» (код 14307825), або відшкодування на банківський рахунок ОСОБА_1 ринкової вартості 9 545 450 акцій у розмірі 47 727 250 грн., що складає 8,1533 % статутного капіталу ПАТ «Прожектор» (код 14307825). Крім того, 15 грудня 2020 року до суду першої інстанції надійшла заява (клопотання) позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд: - замінити у справі № 826/8745/16 відповідача Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. і залучити співвідповідачему даній справі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13); - залучити співвідповідачем у даній справі Міністерство юстиції України; - визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неналежного виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, яке включало справу № 17556/04 «Васько проти України», реєстраційний номер виконавчого провадження № 44361844 в частині додаткових заходів індивідуального характеру в порушення принципу restitutio in integrum; - скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 44361844, винесену 30 травня 2016 року стосовно рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, яке включало справу № 17556/04 «Васько проти України». - зобов`язати відповідачів негайно вчинити усі додаткові заходи індивідуального характеру за принципом restitutio in integrum з переведення на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 9 545 450 акцій номінальною вартістю 477 272,50 грн., що складає 8,1533 % статутного капіталу ПАТ «Прожектор» (код 14307825), або відшкодування на банківський рахунок ОСОБА_1 ринкової вартості 9 545 450 акцій у розмірі 47 727 250 грн., що складає 8,1533 % статутного капіталу ПАТ «Прожектор» (код 14307825). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року в частині виплати позивачу справедливої сатисфакції в розмірі 2000 євро та пені, нарахованої за несвоєчасне виконання вказаного рішення, у відповідності до пункту 5 рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі № 25663/02. Наголосив, що рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 № 2-2659/6 та Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18 не визначено переведення на рахунок в цінних паперах 9 545 450 акцій або відшкодування ринкової вартості у розмірі 47 727 250,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обгрунтуання своєї позиції вказує на те, що суд першої інстанції не з`ясував чи передані позивачу відповідні акції ПАТ «Прожектор» як результат участі останнього в аукціоні, адже затвердження результатів аукціону є моментом переходу права власності на такі акції. Зауважує, що поза увагою суду першої інстанції залишилися обставини повідомлення всіх зацікавлених осіб про негайне усунення наслідків неправомірних дій Фонду державного майна України та поновлення ОСОБА_1 в усіх позбавлених правах. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України, посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, де ОСОБА_1 є одним із заявників. Відповідно до пункту 5 рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» постановлено, що: а) упродовж трьох місяців держава Україна має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню та сплатити 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат та інших з урахуванням будь-яких податків, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; б) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Поряд з викладеним суд встановив, що згідно з Додатком до вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 у справі № 2-2659/6 (з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18). Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44361844 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» та зобов`язано боржника добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу державного виконавця від 08 листопада 2015 року № 270/23 відділом примусового виконання рішень отримана відповідь з Фонду державного майна України від 04 грудня 2015 року № 10-25-22042, де зазначено, що на виконання рішення Печерського районного суду від 04 грудня 2000 № 2-2659/6, де боржником є Фонд державного майна України, з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18, Фондом державного майна України видано відповідний наказ № 2439 від 16 жовтня 2014 року. Також, згідно платіжного доручення Міністерства юстиції України від 26 вересня 2014 року № 6512 перераховані кошти на користь стягувача у розмірі 33220,81 грн. справедлива сатисфакція (еквівалент 2000 євро), згідно платіжного доручення Міністерства юстиції України від 07 жовтня 2014 року № 7313 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 3,40 грн. та згідно платіжного доручення Міністерства юстиції України від 20 травня 2016 року № 2163 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 8,88 грн. Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 30 травня 2016 року закінчено виконавче провадження № 44361844 у зв`язку з виконанням рішення суду. Позивач, вважаючи, що рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» у частині вчинення належних додаткових заходів індивідуального характеру залишилось невиконаним, звернувся з відповідним позовом до суду. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що рішення національного суду фактично виконано, в тому числі в частині додаткових заходів індивідуального характеру з дотриманням принципу restitutio in integrum, що підтверджується належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним Законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулює Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 № 606-XIV (далі - Закон № № 606-XIV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі статтею 1 вказаного Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 606-XIV, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу». Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 606-XIV, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених законом, про що зазначено в частині першій статті 17 Закону № 606-XIV. Відповідно до статті 18 Закону № 606-XIV державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України врегульовані положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 3477-ІV). Положеннями статті 2 цього Закону закріплено, що рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, а порядок його виконання визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України № 3477-ІV, під виконанням рішення слід розуміти виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру. Частиною 1 статті 8 Закону України № 3477-ІV закріплено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до рішення. Відповідно до положень статті 10 Закону України № 3477-ІV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Отже, виконання рішення національного суду слід розуміти як інший захід, передбачений Рішенням Європейського суду з прав людини від 21 лютого 2013 року. Відповідно до статті 1 цього Закону виконання Рішення включає: (а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; (б) вжиття заходів загального характеру. Відшкодування - сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача. Згідно зі статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17 липня 1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людині в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. Згідно зі статтею 3 Закону № 3477-IV виконання Рішень здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва (орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень): а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Згідно з частиною другою статті 7 Закону № 3477-IV державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження. Частиною першою статті 8 Закону № 3477-IV встановлено, що виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 17 липня 2014 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) винесено рішення у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України», де ОСОБА_1 є одним із заявників. При цьому, рішення Європейського суду з прав людини має бути виконано у строк до 17 жовтня 2014 року. В даному рішенні ЄСПЛ викладена процедура, факти, обставини справ. Суд об`єднав заяви у зв`язку з їх схожістю та зазначив, що заявники, зазначені у Додатку, скаржились на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв`язку із зазначеними скаргами, з чим Суд погодився. Відповідно до вказаного рішення ЄСПЛ на користь ОСОБА_1 підлягала виплата 2000 євро в перерахунку на національну валюту держави-відповідача та виконання рішення національного суду зазначеного у пункті 4 Додатку до рішення Європейського суду з прав людини, тобто рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 № 2-2659/6, з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18, якими вирішено: - визнати участь ОСОБА_1 у 5-ому спеціалізованому аукціоні за грошові кошти за заявою № 3255505350011 від 2 листопада 1998 року правомірною та поновити ОСОБА_1 у позбавленому праві участі у такому аукціоні за такою Заявою в повному обсязі; - скасувати пункт 5 Додатку № 2 Наказу № 2145 Фонду державного майна України від 16 листопада 1998 року в частині зняття з 5-го спеціалізованого аукціону за грошові кошти пакету акцій ВАТ «Прожектор» (код 14307825); - зобов`язати Фонд державного майна України внести відповідні зміни до Наказу № 2264 від 2 грудня 1998 року в частині затвердження результатів участі скаржника - ОСОБА_1 у 5-ому спеціалізованому аукціоні за грошові кошти за Заявою № 3255505350011 від 2 листопада 1998 року; - повідомити всіх зацікавлених осіб, включаючи: Регіональний центр сертифікатних аукціонів Київської області (його правонаступника), ВАТ «Прожектор» (код 14307825) та реєстратора ВАТ «Прожектор» про негайне усунення наслідків неправомірних дій Фонду державного майна України та поновлення ОСОБА_1 в усіх позбавлених правах як повноправного учасника 5-го спеціалізованого аукціону за грошові кошти за заявою № 325550530011 від 02 листопада 1988 року. Згідно рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18 вирішено: - визнати бездіяльність начальника ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві і державних виконавців ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві Прохоренко О.Л. і Підварко О.В. неправомірною; - зобов`язати ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві провести передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії щодо виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 р. № 2-2659/6, повідомити ОСОБА_1 про вчинені виконавчі дії; - зобов`язати начальника ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві надати ОСОБА_1 належні відповіді на його скарги; - стягнути з ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачене ним при подані скарги держмито в сумі 3 грн. 40 коп. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції встановив, що в ході виконання зазначеного рішення ЄСПЛ, на користь стягувача - ОСОБА_1 платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 26 вересня 2014 року № 6512 перераховані кошти у розмірі 33220,81 грн. справедлива сатисфакція (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 07 жовтня 2014 року № 7313 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 3,40 грн. та платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 20 травня 2016 року № 2163 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 8,88 грн. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідачем виконано рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року в частині виплати позивачу справедливої сатисфакції в розмірі 2000 євро та пені, нарахованої за несвоєчасне виконання вказаного рішення, у відповідності до пункту 5 рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі № 25663/02. Крім того, як було зазначено раніше, статтею 1 Закону № 3477-IV передбачено, що виконання рішень Суду передбачає виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру. Заходами індивідуального характеру - є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні (відповідно до статті 10 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини). Заходами загального характеру - є заходи, спрямовані на усунення системної проблеми та її першопричини, встановленого рішенням Суду, щодо інших осіб (виправлення порушеного права). Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Статтею 12 Закону № 3477-IV передбачено обов`язки органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру; б) надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і наслідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру; в) дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва; г) про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити Орган представництва. Отже, законодавством визначено, що вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з прав людини, в тому числі щодо виконання рішення національного суду, повинно здійснюватись органами відповідальними за їх вжиття. З матеріалів виконавчого провадження № 44361844 вбачається, що боржником за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 у справі 2-2659/6, ухваленого на користь ОСОБА_1 , є Фонд державного майна України. На вимогу державного виконавця від 08 листопада 2015 року відділом примусового виконання рішень отримано відповідь з Фонду державного майна України від 04 грудня 2015 року № 10-25-22042, де зазначено, що на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 у справі № 2-2659/6, з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18, Фондом державного майна України видано наказ № 2439 від 16 жовтня 2014 року. Згідно наявної в матеріалах справи копії наказу № 2439 від 16 жовтня 2014 року Фондом: - скасовано пункт 5 додатку № 2 до наказу Фонду державного майна України від 16 листопада 1998 року № 2145 «Про зняття з п`ятого спеціалізованого аукціону за грошові кошти пакетів акцій ВАТ» в частині зняття з 5-го спеціалізованого аукціону за грошові кошти пакету акцій ВАТ «Прожектор» (код 14307825); - внесено зміни до наказу Фонду державного майна України від 02 грудня 1998 року № 2264 «Про підведення підсумків п`ятого спеціалізованого аукціону за грошові кошти», доповнивши його пунктом 10 такого змісту: «Затвердити результати участі ОСОБА_1 у п`ятому спеціалізованому аукціоні за грошові кошти за заявою № 3255505350011 від 2 листопада 1998 року». Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що боржником фактично виконано рішення національного суду, про що повідомлено було позивача листом від 06 листопада 2015 року № 10-25-20121, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 04 грудня 2015 року № 10-25-22042, а також Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини листом від 17 жовтня 2014 року № 10-25-14035. Поряд з викладеним, судова колегія звертає увагу на те, що Фонд державного майна України 22 вересня 2014 року, 10 жовтня 2014 року звертався до Печерського районного суду м. Києва із заявами про роз`яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 у справі № 2-2659/6. Разом з тим, ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року у справі № 757/27493/14-ц та від 21 січня 2015 року у справі № 757/2916-ц у задоволенні вказаних заяв Фонду державного майна України про роз`яснення вказаного рішення відмовлено. Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки рішення національного суду фактично виконано, в тому числі в частині додаткових заходів індивідуального характеру з дотриманням принципу restitutio in integrum, що підтверджується належними та допустимими доказами, заявлені позивачем позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо неналежного виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, яке включало справу № 17556/04 «Васько проти України», реєстраційний номер виконавчого провадження № 44361844 в частині додаткових заходів індивідуального характеру в порушення принципу restitutio in integrum та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 44361844, винесеної 30 травня 2016 року відповідачем 1 стосовно рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» від 17 липня 2014 року, яке включало справу № 17556/04 «Васько проти України», є необгрунтованими та задоволенню не підлягають. Як вбачається зі змісту уточненої позовної заяви та апеляційної скарги, позивач просить зобов`язати відповідачів негайно вчинити усі додаткові заходи індивідуального характеру з переведення на рахунок в цінних паперах позивача 9 545 450 акцій номінальною вартістю 477 272,50 грн., що складає 8,1533 % статутного капіталу ПАТ «Прожектор» (код 14307825), або відшкодувати ринкову вартість у розмірі 47 727 250 грн., що складає 8,1533 % статутного капіталу ПАТ «Прожектор» (код 14307825). Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Разом з тим, згідно положень частини 3 статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а)повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. Як було вірно зазначено судом першої інстанції, рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-2659/6 ОСОБА_1 було поновлено у позбавленому праві участі саме в аукціоні, а не у праві власності на акції, які він мав намір придбати. Колегія суддів наголошує, що рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2000 № 2-2659/6 та Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2003 № 2-2747/18 не визначено переведення на рахунок в цінних паперах 9 545 450 акцій або відшкодування ринкової вартості у розмірі 47 727 250,00 грн. Таким чином, вимоги щодо перерахування зазначеної вартості акцій на рахунок позивача, як і переведення акцій на рахунок позивача в цінних паперах, про які просить позивач, та які не були предметом розгляду Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-2659/9 та Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 2-2747/18, не можуть вважатися додатковими заходами індивідуального характеру в розумінні Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», що також зазначено у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у даній справі. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року вказав на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено, чи виконано рішення Печерського районного суду міста Києва у справі 2-2659/6 в частині повідомлення зацікавлених осіб про усунення наслідків неправомірних дій Фонду державного майна України та поновлення ОСОБА_1 в усіх правах повноправного учасника аукціону. Також не встановлено, чи надані начальником ВДВС Печерського РУЮ в місті Києві Ваську В.В. належні відповіді на його скарги, відповідно до резолютивної частини рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2003 у справі № 2-2747/18. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 запропоновано сторонам надати пояснення по суті, а відповідачу відзив по суті заявлених позовних вимог. Крім того, протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 зобов`язано представника відповідача надати по суті інформацію про надходження або ненадходження скарг від позивача та інформацію про їх розгляд, а також інформацію про знищення виконавчих документів. Разом з тим, у судовому засіданні 04 серпня 2021 року позивач надав суду апеляційної інстанції пояснення, відповідно до яких останній направляв скарги відповідачу та отримав відповіді на них про те, що рішення Європейського суду з прав людини та національних судів є виконаними. З урахуванням наведеного та встановлених вище обставин виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі № 25663/02 17 липня 2014 року «Яровенко та інші проти України», які знайшли підтвердження в межах розгляду даної справи судом, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження № 44361844 відповідач діяв у межах та спосіб визначений чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку