Постанова 4855 № 640/21044/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21044/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Беспалова О.О. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, суддя Шулежко В.П., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНМАРКО ГРІН" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,- У С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю " ІНМАРКО ГРІН" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 №0012801414, визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 18.06.2019 №172940-54. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки задекларовані позивачем суми податкового кредиту підтверджуються документально, операції з контрагентом фактично виконані, що підтверджується наявними у позивача первинними документами, які відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. На думку позивача, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, крім того такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої господарської операції, а тому позивач вважає необґрунтованими висновки податкового органу, а прийняті на підставі таких висновків оскаржувані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 22.02.2019 № 371 проведена документальна позапланова виїзна перевірка TOB "ІНМАРКО ГРІН" (код ЄДРПОУ 39227683) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" (код ЄДРПОУ 40185484) за період з 01.04.2018 по 30.04.2018, за результатами якої складено акт від 13.03.2019 № 204/10-36-14-14/39227683. Перевіркою встановлено порушення: п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, пп. "а" п. 198.1 та абзацу першого пп. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 179 517,00 грн., в тому числі за квітень 2018 року у сумі 179 517,00 грн. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 № 0012801414, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 179 517,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 44879,00 грн 18.06.2019 відповідачем винесено податкову вимогу №172940-54 форми "Ю", відповідно до якої станом на 17.06.2019 сума податкового боргу позивача становить 262 120,64 грн, у тому числі основний платіж (ПДВ) - 179 516,51 грн, штрафні (фінансові) санкції - 44879,00 грн., пеня - 37 725,13 грн. Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями контролюючого органу, вважаючи їх протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755- IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Положеннями ст.185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України). Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України). Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Отже, єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна. Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями). Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу). Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон N 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської діяльності, кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Отже, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартості), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов`язань по податку на прибуток та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах по операціях, відображених у бухгалтерському обліку підприємства, які взяли участь у формуванні об`єкта оподаткування податком на прибуток та нарахуванні податкового кредиту. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність. З матеріалів справи вбачається, у перевіряємому періоді TOB "ІНМАРКО ГРІН" мало взаємовідносини з контрагентом-постачальником TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА". Так між TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" (Постачальник) та TOB "ІНМАРКО ГРІН" (Покупець) укладено договір поставки від 28.03.2018 №28/03, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити свіжі фрукти, овочі, зелень в асортименті (надалі товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити такий товар. На підтвердження виконання умов даного договору позивачем, у якості первинних бухгалтерських документів надано: копії видаткових накладних від 26.04.2018 №2718, від 30.04.2018 №2719, від 03.04.2018 №1558, від 11.04.2018 №1559, від 18.04.2018 №1560, від 20.04.2018 №2550, від 24.04.2018 №2551; копії видаткових накладних від 26.04.2018 №649, від 30.04.2018 №648, від 03.04.2018 №329, від 11.04.2018 №330, від 18.04.2018 №331, від 20.04.2018 №465, від 24.04.2018 №466; товарно-транспортних накладних від 26.04.2018 №2718, від 30.04.2018 №2719, від 03.04.2018 №1558, від 11.04.2018 №1559, від 18.04.2018 №1560, від 20.04.2018 №2550, від 24.04.2018 №2551. Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі, оплата підтверджується копіями платіжних доручень, що долучені до матеріалів справи. Суми податку на додану вартість за податковими накладними по вказаним господарським операціям включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних. Разом з тим, контролюючим органом зроблено висновок про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій, посилаючись на те, що в наданих позивачем первинних документах (видаткові накладні) відсутні записи щодо відповідальної особи за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження фактичного виконання зазначених операцій з контрагентом платником подано первинні документи, які мають необхідні реквізити первинного документу, оцінивши ці докази за правилами статті 90 КАС України, суд вважає, що вони відповідають вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, первинні документи відповідають вимогам встановленим чинним законодавством, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій з контрагентами. Також відповідно до штатного розкладу TOB "ІНМАРКО ГРІН" станом на квітень 2018 року на підприємстві працювало 3 особи, - директор (Тихончук Майя Володимирівна) і два фасувальника, право підпису документів має лише директор, що не перешкоджало можливості контролюючому органу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, незазначення у видаткових накладних прізвища директора TOB "ІНМАРКО ГРІН" є неістотним недоліком, який не перешкоджав контролюючому органу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а видаткові накладні містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції. Окрім того, реальність господарських операцій підтверджується наявністю у позивача станом на квітень 2018 року виробничих і складських приміщень на підставі договору суборенди нежитлового приміщення від 29.12.2017 №12/10 та платіжними документами стосовно його оплати. З матеріалів справи вбачається, що придбаний у TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" товар працівниками позивача було розфасовано і поставлено наступним суб`єктам господарювання: TOB "СІЛЬПО-ФУД" відповідно до договору поставки від 07.02.2018 № 6116Р, TOB "АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ" відповідно до договору від 01.01.2018 № У6549 про торгівельне співробітництво, TOB "ЛАЙН ФРЕШ" відповідно до договору від 01.05.2016 № ФБ

8. Отже, колегія суддів зазначає, що надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами первинні документи, копії яких містяться у матеріалах справи, повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, відповідають господарським цілям та завданням статутної діяльності підприємств. Колегія суддів зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Водночас, суд вірно врахував вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на момент здійснення договорів постачання позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійними в судовому порядку не визнавались. Отже, на час укладення господарських договорів, контрагенти відповідача були зареєстровані як платники податку, подавами відповідну податкову звітність, а отже сумніватися у доброчесності таких осіб у позивача не було підстав. На позивача, як на суб`єкта господарювання, не може покладатись відповідальність щодо виявлених у подальшому податковим органом порушень з боку його контрагентів порушень щодо сплати податків та інших порушень. Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 816/652/15-а, від 25.09.2019 у справі №826/4361/15. Доводи контролюючого органу про наявність кримінального провадження щодо посадових осіб TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" (код ЄДРПОУ 40185484) відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212, ч.2 ст.364 КК України, суд першої інстанці вірно відхилив, оскільки вказані доводи не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності. Відповідач лише посилається на інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень, а саме ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19.08.2019 по справі №755/11871/17, прийняту в рамках кримінального провадження №42016000000002035 від 04.08.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.364 КК України, з тексту якої вбачається, що розглядаючи клопотання слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва Яцишіна А.Р. про надання тимчасового доступу до документів, досудовим слідством "встановлено низку імпортерів фруктів та овочів, у тому числі TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" (код ЄДРПОУ 40185484), які шляхом внесення неправдивих відомостей до податкових документів, формують податковий кредит за рахунок безтоварних операцій з підприємствами з ознаками фіктивності, з подальшим продажем вказаного ліміту транзитним підприємствам та підприємствам реального сектору економіки". У зв`язку з цим, відповідач звернувся до Другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва із запитом від 05.12.2019 №12182/9/10-36-08-01 про надання інформації щодо наявності кримінальних проваджень щодо посадових осіб TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" (код ЄДРПОУ 40185484), а також при наявності копії протоколів допитів директора, засновників, висновків експертів, вироків або іншої інформації та копій документів, які можуть свідчити про порушення норм діючого законодавства зазначеним підприємством при здійсненні господарської діяльності. При цьому, відповідачем ні до суду першої інстанції, в до суду апеляційної інстанції не подано доказів отримання від слідчого відділу будь-яких доказів в підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Надаючи оцінки наведеним доводам податкового органу, колегія суддів виходить з того, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Водночас, колегія суддів зазначає, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків. Реальність операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, проведення ремонтних робіт за наслідками яких сформовано витрати, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит з податку на додану вартість, досліджена та підтверджена судами попередніх інстанцій на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Посилання відповідача на кримінальні провадження, як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та його контрагентами, не може бути підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироку по зазначеним кримінальним провадженням. Окрім того, сам по собі факт того, що контрагент позивача фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат чи/або податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача за наявності усіх необхідних бухгалтерських документів. Таким чином, надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із TOB "ЛАГІДНА ДОЛИНА" первинні документи, копії яких містяться у матеріалах справи, повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, відповідають господарським цілям та завданням статутної діяльності підприємств, що є свідченням добросовісності дій позивача при здійсненні вказаних операцій. Отже, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 179 517,00 грн є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 №0012801414 прийняте відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 18.06.2019 №172940-54 суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про її задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до п. 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Згідно з пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. У відповідності до підпунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610, податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму: узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом. Підпунктом 3 розділу ІІ цього Порядку визначено, що протягом періоду оскарження суми грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом відповідно до Кодексу, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається. Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що податкова вимога може бути складена та надіслана платнику податків виключно у випадку наявності у платника податків податкового боргу, тобто узгодженого грошового зобов`язання. Враховуючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 №0012801414 визнано судом протиправним, тому наявні правові підстави для скасування податкової вимоги від 18.06.2019 №172940-54. Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на численну практику Верховного Суду у подібних справах, то колегія суддів звертає увагу, що у кожній із зазначених в апеляційній скарзі справ Верховний Суд надав оцінку конкретним встановленим у справі обставинам. Задовольняючи позов, суд першої інстанції також надав оцінку всім обставинам справи, доказам, що були досліджені в ході розгляду справи та з урахуванням того, що в ході розгляду справи встановлено факт реальності господарських операцій позивача та його контрагента, прийшов до парвильного висновку про задоволення позовних вимог. За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління. Такий обов`язок суб`єкта владних повноважень закріплений і в Кодексі адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), частиною другою статті 77 якого передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Податковий орган не навів належних та допустимих доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій, здійснених позивачем та його контрагентами відповідно до умов вищезазначених договорів, а лише, як на доказ, послався на порушені кримінальні справи відносно контрагентів, що не може свідчити про відсутність реальності господарських операцій та формальне складання первинних бухгалтерських документів позивачем. У поданій апеляційній скарзі скаржник послався на нез`ясовані судом першої інстанції обставини, тоді як сам власне не надав жодного доказу, який би свідчив про відсутність господарської діяльності позивача та його контрагентів, не надав доказів того, чи мапли можливість контрагенати здійснювати господарську діяльність, зокрема не надав актів зустрічних звірок, в яких би були документально підтверджені факти відсутності у контрагента можливості здійснити господарську діяльність. Фактично податковий орган перекладає на суд обов`язок доказування, тоді, як зазначено колегією суддів вище, такой обов`язок покладено законодавцем на суб`єкта владних повноважень, зокрема на податковий орган. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Беспалов О.О.