Постанова 4855 № 640/12793/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12793/20 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дільничного офіцера поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітана поліції Луценка Анатолія Петровича, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дільничного офіцера поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітана поліції Луценка Анатолія Петровича, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 , в якому просив: - визнати протиправним та скасувати терміновий заборонний припис серія АА №005301, винесений 06.04.2020 р. Дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві капітаном Луценком Анатолієм Петровичем; - стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано терміновий заборонний припис серія АА№005301, винесений 06.04.2020р. дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітана поліції Луценком Анатолієм Петровичем. Позов в іншій частині залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції частково в частині відмови стягнути з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 40000,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, в решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що терміновим заборонним приписом було обмежено позивача у здійсненні ним його прав та позбавлено права на 10 діб користуватись власним майном, бачити власну доньку, позивач змушений був терпіти приниження від відповідача, писати заяви до суду. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 квітня 2020 року Дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітаном Луценком Анатолієм Петровичем складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника - ОСОБА_1 серії АА №005301, яким встановлено, що ОСОБА_1 вчинив (вчиняє) домашнє насильство відносно своєї доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , психологічне насилля. Зазначеним терміновим заборонним приписом стосовно кривдника до ОСОБА_1 прийнято захід у виді зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи та заборони в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 10 діб з 11 год. 30 хв. 06.04.2020 р. та діє до 11 год. 30 хв. 15.04.2020 р. Не погоджуючись із вищевказаним заборонним приписом, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Так, статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. У вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 09 липня 2019 року у справі №9901/21/19 зазначив наступне: «отриманню беззаперечного висновку про заподіяння моральної шкоди має передувати така взаємообумовлена послідовність: ухвалення рішення, вчинення дії, допущення факту бездіяльності суб`єктом владних повноважень, яким порушено права, свободи, інтереси; настання негативних наслідків (заподіяння) шкоди від ухваленого рішення, вчиненої дії, допущеного факту бездіяльності суб`єктом владних повноважень; існування причинно-наслідкового зв`язку між рішенням, дією, бездіяльністю й заподіяною особі шкодою». Як вбачається з матеріалів справи, Дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітаном поліції Луценко А.М. винесено відносно ОСОБА_1 терміновий заборонний припис серія АА №005301 від 06 квітня 2020 року (а.с. 55). Апелянт зазначає, що даним терміновим заборонним приписом було обмежено позивача у здійсненні ним його прав та позбавлено права на 10 діб користуватись власним майном. Колегія суддів вважає безпідставними вищевказані доводи апелянта, оскільки, оскаржуваним терміновим заборонним приписом було виключно зобов`язано ОСОБА_1 залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Тобто, оскаржуваний терміновий заборонний припис не містить будь-яких обмежень щодо користування позивачем власним майном. Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у позовній заяві вказав, що протягом попередніх більш ніж семи місяців позивач не може потрапити до власного житла, у зв`язку із тим, що співвласниця квартири ОСОБА_3 , колишня дружина, змінила механічні замки вхідних дверей й відмовилася надати ключі від них позивачу. Вищевказане свідчить про те, що терміновий заборонний припис серія АА №005301, винесений 06.04.2020 р. Дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві капітаном поліції Луценко А.М. не мав будь-якого впливу на можливість реалізації позивачем його права власності на частину квартири. Також, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів, що при винесенні Дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві капітаном Луценком А.П. оскаржуваного термінового заборонного припису, відповідач вчиняв протиправні дії щодо ОСОБА_1 , які б вказували на заподіяння йому моральних страждань. При цьому, колегія суддів, також, враховує, що підставою скасування судом першої інстанції оскаржуваного термінового заборонного припису стала наявність у ньому виправлень та неточностей, що слугувало для визнання його зіпсованим та недійсним з підстав неналежного оформлення. Посилання апелянта на те, що відповідачем не було подано відзив на позовну заяву, а тому, на переконання ОСОБА_1 , відповідачем - Дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві капітаном поліції Луценко А.П. не доведено, що його дії не викликали у позивача психічного напруження та не завдали йому моральних страждань, у зв`язку із неправомірністю винесеного відповідачем припису, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. Так, колегія суддів наголошує на тому, що, згідно з вимог статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Тобто, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові 09 квітня 2021 року у справі №260/1484/18. Посилання апелянта на те, що позивачу моральну шкоду завдано приниженням честі та гідності шляхом створення відповідачем у ОСОБА_2 негативного враження про батька, як про правопорушника, дії якого, начебто направлені на завдання шкоди її життю та здоров`ю, і, відповідно, життю та здоров`ю її матері, ОСОБА_3 , колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, вказані обставини не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами. Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на стенограму відеоматеріалів доданих до позовної заяви, так як, такі матеріали, на переконання колегії суддів, не вказують на заподіяння позивачу моральних страждань. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено та не надано відповідних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру саме протиправними діями чи бездіяльністю відповідача. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при відкритті провадження у справі повинен був дослідити всі матеріали справи та у разі виявлення недоліків позовної заяви залишити її без руху та надати позивачу час для усунення недоліків, зокрема, в частині надання доказів моральної шкоди, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. В силу вимог частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Тобто, при зверненні до суду, позивач повинен був надати всі докази, на підтвердження позовних вимог, що були в нього в наявності. За приписами частини 6 статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. При цьому, згідно ч. 4 ст. 79 КАС України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Отже, посилання апелянта на необхідність залишення судом першої інстанції позовної заяви без руху через неподання позивачем доказів моральної шкоди, колегія суддів вважає необгрунтованими. Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Сорочко Є.О. Чаку Є.В.