Постанова 4852 № 340/2829/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 липня 2021 року м.Дніпросправа № 340/2829/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №340/2829/20 (суддя Кармазина Т.М., справа розглянута за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі відповідач) форми «Ф» від 24 жовтня 2019 року №0163149-5308-1118 на суму 92826,80 грн.. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі, суд визнав протиправним та скасував оскаржене позивачем рішення відповідача. Також судом стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 928,27грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що об`єкт нерухомості (гноєсховище), що належить позивачу, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, оскільки останнім не надано доказів, що він є сільгоспвиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а об`єкт призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Також апеляційна скарга містить заперечення стосовно розподілу судом судових витрат у справі, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги. За твердженням скаржника матеріали справи не містять доказів із зазначенням які саме види послуг надавалися адвокатом, не наведена калькуляція, а заявлений до відшкодування розмір є завищеним відносно категорії даної справи. Також відповідач направив на адресу суду клопотання про залишення адміністративного позову позивача без розгляду відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, оскільки останнім пропущено строк для звернення до суду з даним позовом. Представником позивача було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві стверджує, що суд повно встановив обставини справи, прийняв законне і обґрунтоване рішення на підставі доказів, що надавалися сторонами. Просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі без змін. У відзиві також ставиться питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у суду апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн.. Апеляційний розгляд справи здійснено за правилами ст.311 КАС України в порядку письмового провадження. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 05.04.1999 зареєстрований як фізична особа підприємець. Основним видом діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 є виробництво олії та тваринних жирів, до інших видів діяльності відноситься - допоміжна діяльність у рослинництві, післяурожайна діяльність, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ (а.с.29-30). 07 травня 2018 року ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт нерухомого майна - гноєсховище, загальною площею 3740 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та до 16.05.2019, був єдиним його власником, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.66-68). Згідно технічного паспорту об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складається з допоміжних будівель та споруд, а саме, гноєсховища, що складається з фундаменту залізобетонного, стін - залізобетонних плит та підлоги асфальтобетонної, покрівля відсутня, перекриття відсутні, а також без інженерного обладнання, площею 3740 кв.м., та мощення асфальтобетонного, площею 448 кв.м. (а.с.23-27). Рішенням одинадцятої сесії сьомого скликання Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області від 17 лютого 2017 року №156/7 встановлено на 2018 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (а.с.31-36). Контролюючим органом в порядку підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми Ф від 24.10.2019 №0163149-5308-1118, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (за податковий період з 07.05.2018 по 31.12.2018) у сумі 92826,80 грн (а.с.17). Позивачем податкове повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку до ДПС України (а.с.19). Рішенням ДПС України від 12.03.2020 №1161/С/99-00-08-05-04-09 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто (а.с.21-22). Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржене рішення відповідача, виходив з того, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належне йому на праві власності нерухоме майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України). За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом ж підпункту 266.2.2 (у редакції, чинній станом на 2019 рік) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Застосування цієї податкової пільги передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво олії та тваринних жирів, до інших видів діяльності його відноситься - допоміжна діяльність у рослинництві, післяурожайна діяльність, вирощування зернових культур (пшениця, ячмінь). Відповідно до розділу 1 секції А Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010 до продукції сільського господарства відноситься, зокрема, насіння соняшника (Код 01.11.95), переробка якого включає в себе діяльність по виготовленню виробленої олії, а також послуги допоміжні щодо вирощування сільськогосподарських культур (Код 01.61.10). Відповідач не заперечує, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом переробки соняшника, проте вважає, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. На користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи. Встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 24.04.2020року у справі № 540/2206/19. Відповідно до пп.2.2 п.2 рішення одинадцятої сесії сьомого скликання Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області від 17 лютого 2017 року №156/7, не є об`єктами оподаткування встановленого даним рішенням податком на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, в тому числі, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507, віднесені до підрозділу "Будівлі нежитлові" "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (клас 1271) включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше. Як вже зазначалось, перелік будівель, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений у підпункті 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Зокрема, згідно з пунктом "ж" цього підпункту не є об`єктом оподаткування: "будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку ". Буквальний зміст цього пункту свідчить на користь того, що звільняється від оподаткування саме об`єкт, і саме такий, який має відповідне цільове призначення. Тобто, звільняється від оподаткування об`єкт нежитлової нерухомості, який призначений для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності, а не який безпосередньо використовується у сільськогосподарській діяльності. Додатковою обов`язковою умовою для звільнення від оподаткування є належність такого об`єкта сільськогосподарському товаровиробнику. Законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року по справі №0340/1905/18. Так, суд встановив, що належне позивачу нерухоме майно є будівлею сільськогосподарського товаровиробника, яка використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, основними видами діяльності якого є виробництво олії та тваринних жирів, а також допоміжна діяльність у рослинництві, післяурожайна діяльність. Відповідачем не надано суду доказів використання позивачем об`єкта нерухомого майна - гноєсховища, загальною площею 3740 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської, діяльності, як не надано і доказів, що позивач у спірний період здавав нерухоме майно в оренду, лізинг чи позичку. Отже є вірними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання даного об`єкту нерухомості об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийняття оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення, з огляду на що, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та скасував таке рішення. Стосовно клопотання відповідача про залишення позову позивача без розгляду на підставі ч.3 ст.123 КАС України. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, доводи клопотання та відзив на заявлене клопотання, приходить до висновку, що воно не підлягає задоволенню. Відповідно до п.п. 56.1, п.п.56.2, п.п.56.3 ст. 56 ПКУ рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня. Пунктом 56.18 ст. 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових відносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас, пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду. З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався правом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, ним подавалася до контролюючого органу вищого рівня скарга (ДПС вх. № С/277/ДНЗ від 28.02.2020року). За результатами розгляду скарги ДПС України прийнято рішення від 12.03.2020 року. Рішення скаржнику направлено у день його реєстрації 12.03.2020р.. За корінцем повідомлення про вручення поштового відправлення, рішення отримане адресатом 17.03.2020, при цьому вказано прізвище ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 (доказ надано на запит суду ДПС України). За інформацією представника позивача, рішення за результатами розгляду скарги позивача вручено адресату 14.05.2020 в 12.45 ( надано копію конверту для відстеження за трек номером відправлення 0405345027483). В свою чергу, 02 квітня 2020 року набрав чинність Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України. Розділ VI "Прикінцеві положення" доповнено новим пунктом 3, за змістом якого під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 (із змінами та доповненнями) на всій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року. 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України був викладений в новій редакції. Згідно з пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України від 18 червня 2020 року №731-ІХ, чинного з 17 липня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. За приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2020 року №731-ІХ, який набрав чинності з 17 липня 2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Закон України від 18 липня 2020 року №731-ІХ набрав чинності з 17 липня 2020 року, а тому останнім днем 20-денного строку, встановленого пунктом 2 розділу ІІ цього Закону, є 06 серпня 2020 року. Позивач надіслав позовну заяву до суду за допомогою поштового зв`язку 21.07.2020 року, тобто в межах дії наведених вище законів, якими було продовжено процесуальні строки, в тому числі і строки для звернення до суду з адміністративним позовом. Підстави для залишення позовної заяви без розгляду, на чому наполягає відповідач, у даному випадку відсутні. Стосовно доводів скаржника про неспівмірність розміру заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу зі складністю справи. Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Так, норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу. Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. В обґрунтування клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем надано суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 17.04.2020 №8 та додаток №1 до вказаного договору (а.с.37-39, 40). До того ж, представником позивача надано суду детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) в рамках виконання умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 17.04.2020 №8 (а.с.109), в якому вказаний вид наданих послуг, час, витрачений адвокатом на виконання таких послуг, а також їх вартість, що становить 6000 грн. (а.с.109). Крім того, позивачем надано суду акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 10.09.2020, в якому зазначено про виконання адвокатом взятих на себе зобов`язань по наданню професійної правничої допомоги, а клієнт прийняв виконання на суму 6000 грн., претензій не має (а.с.108). На підтвердження оплати наданих послуг адвоката, позивачем надано суду розрахункову квитанцію серії СЖТІ №841004 від 10.09.2020 на суму 6000 грн. (а.с.107). Суд першої інстанції прийшов до висновку, що розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою у заявленій сумі 6000 грн., є обґрунтованим, підтвердженим належними доказами та співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт. За відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд прийняв рішення про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача саме заявленої позивачем суми 6000грн, і колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в цій частині. З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Щодо заявленої до стягнення суми судових витрат 7000грн. за надання правничої допомоги позивачу в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів, враховуючи незначну складність справи, фактичний обсяг виконаної роботи адвокатом, вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 1000,00грн (одна тисяча гривень). Вказаний розмір витрат зумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку витратив адвокат під час супроводу справи у суді апеляційної інстанції, якістю та обсягом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом апеляційного перегляду. Вказана сума 1 000,00грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 340/2829/20 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області - (код ЄДРПОУ 43142606) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак