Постанова Донецький апеляційний суд № 234/9833/20

Єдиний унікальний номер 234/9833/20 Номер провадження 22-ц/804/1797/21 Єдиний унікальний номер 234/9833/20 Головуючий у 1 інстанції Нейло І.М. Номер провадження 22-ц/804/1797/21 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 04 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Канурної О.Д., Папоян В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №234/9833/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод», на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ«Старокраматорський машинобудівний завод» (далі за текстом ПрАТ «СКМЗ») про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позовних зазначала, що в період з 15 вересня 2003 року по 04 лютого 2020 року вона працювала у ПрАТ «СКМЗ». Наказом №11 від 04 лютого 2020 року позивача було звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. При звільненні позивачу була видана трудова книжка, але не було проведено розрахунок. ПрАТ «СКМЗ» не виплатило їй заробітну плату за грудень 2019 року в сумі 1092,21 гривень, за січень 2020 року в сумі 1530,62 гривень, лютий 2020 року в сумі 1196,92 гривень, а всього 3819,75 гривень, що підтверджується довідкою відповідача. Також зазначала, що 12 березня 2020 року в Україні було введено карантин через спалах у світі коронавірусу, в неї виникли певні труднощі щодо своєчасного звернення за правовою допомогою до адвоката, а тому, вона не звернулася у встановлений законом тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку, отже, просила суд поновити строк на звернення до суду з вказаною позовною заявою. Просила стягнути з ПрАТ «СКМЗ» заборгованість по заробітній платі в сумі 3819,75 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05 лютого 2020 року по день ухвалення судом рішення по справі, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 313,12 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СКМЗ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 3819,75 гривень. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52604,16 гривень. Стягнуто з ПрАТ «СКМЗ» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 гривень. Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ПрАТ «СКМЗ», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, визначивши середній заробіток, що підлягає стягненню на користь позивача відповідно до статті 117 КЗпП України, із застосуванням принципу співмірності заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки її виплати. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано фактичні обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та не взято до уваги, що з урахуванням конкретних обставин справи, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, в якому обсягу задовольняють позовні вимоги. Суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17 липня 2019 року по справі №639/4820/16-ц, у постанові від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц та постнові від 27 квітня 2016 року по справі №6-113цс16. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ До Донецького апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що рішення суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах законодавства. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу №131 від 11 вересня 2003 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду машиніста крана до ковально-термічного цеху до ОАО «Старокраматорський машинобудівний завод», що підтверджується копією трудової книжки. Згідно наказу №11 від 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. З довідки про заборгованість по заробітній платі №286 від 26 травня 2020 року вбачається, що відповідачем на день звільнення не була виплачена заробітна плата позивачу за грудень 2019 року в сумі 1092,21 гривень, за січень 2020 року в сумі 1530,62 гривень, за лютий 2020 року в сумі 1196,92 гривень, а всього 3819,75 гривень. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку суд першої інстанції виходив з того, що не проведення своєчасного розрахунку з позивачем по оплаті лікарняних є порушенням статі 116 КзпП. У зв`язку з чим позивачу підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки розрахунку належних до сплати сум. Такі висновки суду першої інстанції частково не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно частини п`ятої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. За змістом статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травм, не пов`язаних з нещасним випадком на виробництві,здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України). Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Установивши при розгляді справи що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Встановлено, що згідно наказу №131 від 11 вересня 2003 року, ОСОБА_1 було прийнято на роботу машиністом крана до ковально - термічного цеху до ОАО «Старокраматорський машинобудівний завод», що підтверджується копією трудової книжки. (а.с.5-7) Згідно наказу №11 від 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. (а.с.5-7) З довідки про заборгованість по заробітній платі №286 від 26 травня 2020 року вбачається, що відповідачем на день звільнення не була виплачена заробітна плата за грудень 2019 року в сумі 1092,21 гривень, за січень 2020 року в сумі 1530,62 гривень, за лютий 2020 року в сумі 1196,92 гривень, а всього 3819,75 гривень. (а.с.8) Встановивши наявність заборгованості перед працівником, суд першої інстанції встановив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2020 року по 06 жовтня 2020 року в сумі 52604,16 гривень (313,12 гривень х 168 дні). Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Встановивши, що в день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте, при вирішенні питання щодо визначення розміру такого відшкодування, суд першої не звернув належної правової уваги, та помилково не застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та всупереч засадам розумності і справедливості не вирішив питання про зменшення таких сум. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Підтверджені у даній справі обставини щодо не виплати заробітної плати за грудень 2019 року в сумі 1092,21 гривень, за січень 2020 року - 1530,62 гривень, за лютий 2020 року - 1196,92 гривень, а всього в сумі 3819,75 гривень, вказують на те, що підприємством грубо порушено права працівника на оплату праці та вимоги статті 116 КЗпП України. Суд доходить висновку, що у цій справі відповідачем не доведено відсутність своєї вини у затримці розрахунку з позивачем при звільненні. Проте, при визначенні розміру сум, які підлягають стягненню з роботодавця, необхідно взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених вимог про стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи ті обставини, що спір з приводу заборгованості по оплаті днів тимчасової непрацездатності виник вже після проведення повного розрахунку з позивачем, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10000 гривень. Зазначена сума, безумовно, не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Отже, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 52 604,16 гривень до 10 000 гривень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якій підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, зі стягненням з ПрАТ «СКМЗ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 гривень. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, на користь ПрАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» підлягає відшкодуванню судовий збір в сумі 366,15 гривень за рахунок держави. Керуючись ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» задовольнити частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 гривень. Відшкодувати Приватному акціонерному товариству «Старокраматорський машинобудівний завод» судовий збір у розмірі 366,15 гривень за рахунок держави. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 04 серпня 2021 року. Головуючий О.І. Корчиста