Ухвала КАС ВС № П/811/4082/14

УХВАЛА 04 серпня 2021 року м. Київ справа № П/811/4082/14 адміністративне провадження № К/9901/27959/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі №П/811/4082/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури, в якому просив: - скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1459-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області; - поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року; - стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі з урахуванням розрахунку у сумі 3 466 848, 25 грн. - зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". 11 січня 2021 року рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1459-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області з 27 жовтня 2014 року. Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 11 січня 2021 року у сумі 1087126,26 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області з 27 жовтня 2014 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу в межах сум стягнення за один місяць. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено. На вказані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Кіровоградська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 30 липня 2021 року. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне. У касаційній скарзі Кіровоградської обласної прокуратури посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні безпідставно застосував норми права, а саме статті 61, 62 Конституції України, статтю 233 КЗпП без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 800/235/17. Крім того, у тексті касаційної скарги заявник також послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №800/186/17. Судом установлено, що подана Кіровоградською обласною прокуратурою касаційна скарга є аналогічною за змістом попередньо поданій касаційній скарзі, яка ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року (К/9901/ 23316/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. За висновком Верховного Суду в зазначеній ухвалі, обставини справ №800/235/17 та №800/186/17 не є подібними до спірних правовідносин. Так, у справах №800/235/17 та №800/186/17 предметом спору були рішення Вищої ради правосуддя, яким суддю визнано таким, що порушує вимоги щодо несумісності посад, через що звільнено з посади судді. Натомість, зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі свідчить про те, предметом спору у цій справі є правомірність наказу про звільнення особи з посади прокурора Кіровоградського району Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою такого звільнення стало те, що позивач обіймав зазначену посаду у період, що підпадає під дію санкцій, установлених Законом України "Про очищення влади". Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Враховуючи, що у цій касаційній скарзі відповідач посилається на ті ж підстави та мотиви касаційного оскарження судового рішення, яким вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалі від 19 липня 2021 року, а отже заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, у касаційній скарзі відповідач також покликається на постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2020 року у справі №153/1591/17ц, від 26 лютого 2020 року №263/2983/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі №757/4906/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі №1570/771/2012, від 01 серпня 2018 року у справі №754/8605/16-ц. При цьому, скаржник акцентує увагу на витягах із зазначених постанов Верховного Суду, зокрема релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах №810/3246/16, №153/1591/17ц, №263/2983/16-ц, №757/4906/15-ц, №1570/771/2012, №754/8605/16-ц є подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції. Суд визнає, що посилання скаржника виключно на рішення Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови, самі по собі не доводять не врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не зазначена касаційною скаргою. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Касаційна скарга містить лише виклад обставини справи, цитати нормативних актів, посилання на постанови Верховного Суду та незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відповідачу було надано вичерпні роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, та не викладення позивачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відповідач покликаючись на постанови Верховного Суду не навів обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених відповідачем справах є подібними, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі №П/811/4082/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Шевцова