Постанова 4873 № 910/16757/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" серпня 2021 р. Справа№ 910/16757/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Разіної Т.І. Шаптали Є.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 99 677,29 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 99 677, 29 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 52.18-228 від 11.06.2018, в частині оплати поставленого товару. У зв`язку з викладеним позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь 99677,29 грн з яких: 86238,00 грн сума основного боргу, 1855,77 грн інфляційних втрат, 2365,11 грн три проценти річних та 9218,41 грн пені. Також позивач просив місцевий господарський суд покласти на відповідача витрати на оплату судового збору та витрати на оплату правничої допомоги. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" 86 238,00 грн основного боргу, 2 203,75 грн пені, 2 365,11 грн 3 % річних, 1855,77 грн інфляційних втрат, а також 2 102,00 грн судового збору. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 7014,66 грн та в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн - скасувати. Разом з тим, скаржник у апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст оскаржуваного рішення ним було отримано 01.03.2021, що підтверджується копією поштового конверта із трек-номером 0105477356660. Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів В обґрунтування наведеної позиції викладеної у апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 7014,66 грн та в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн не з`ясовано обставин, що мають значення для справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що місцевим господарським судом помилково: - застосовано строк позовної давності до вимог про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000740 та №РН-0000741 від 18.07.2019, і відповідно, на думку позивача відмовлено у позовних вимогах у частині стягнення пені у розмірі 7014,66 грн; - зазначено, що позивач не надав доказів сплати вартості за надані адвокатським бюро послуги в розмірі 5500,00 грн згідно додатку №6 до договору №001. Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи Відповідач не скористався своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, хоча був належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16757/20. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/16757/20. 12.04.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16757/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі №910/16757/20 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16757/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Разіної Т.І., Шаптали Є.Ю. Вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи. Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 11.06.2018 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (постачальник, позивач) укладений договір №52.18-228 (надалі - договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю "частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху" код 34630000-2 за ДК 021:2015 (диск гальмівний, головки для тролейбусів) (лот №1 - диск гальмівний, головки для тролейбусів), надалі - товар, а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток №1), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною. Серед іншого сторони погодили наступне: - сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з специфікацією (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору і становить 1 235 000, 00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 247 000, 00 грн, разом ціна договору становить 1 482 000, 00 грн з ПДВ (пункт 3.1. договору); - розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару (п. 4.1. договору); - поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації (додаток №1 до Договору) виходячи з їх виробничої необхідності (п. 5.3. договору). На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 86238, 00 грн, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними за №№: РН-0000740 від 18.07.2019, РН-0000741 від 18.07.2019 та РН-0001166 від 22.11.2019, які підписані позивачем та відповідачем без зауважень щодо кількості та якості поставленого товару. Однак, відповідач всупереч умовам п. 4.1. договору не здійснив оплату вартості поставленого товару, у зв`язку з чим позивач 27.05.2020 надіслав на адресу відповідача претензію №31 про сплату заборгованості, в тому числі за видатковими накладними від 18.07.2019, 22.11.2019, докази надсилання чого наявні в матеріалах справи. Враховуючи, що відповідачем вимоги вищевказаної претензії виконані не були, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача в судовому порядку суму основної заборгованості у розмірі 86 238, 00 грн, пеню у розмірі 9 218, 41 грн, 3 % річних у розмірі 2 365, 11 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 1 855, 77 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" 86 238,00 грн основного боргу, 2 203,75 грн пені, 2 365,11 грн 3 % річних, 1855,77 грн інфляційних втрат, а також 2 102,00 грн судового збору. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, предметом розгляду в апеляційній інстанції є законність відмови у стягненні пені у розмірі 7014,66 грн та відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга скаржника не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав. Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення міститься і в статті 173 Господарського кодексу України. Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Укладений сторонами у справі договір є за своєю правовою природною договором поставки. За змістом статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Приписами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. Таким чином, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі. Судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару за договором, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 86 238, 00 грн. За прострочення відповідачем виконання договірних зобов`язань позивач нарахував пеню в сукупному розмірі 9 218, 41 грн, 3 % річних в розмірі 2 365, 11 грн, а також інфляційні втрати - 1 855, 77 грн. Відповідно до п. 7.3. договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення. Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Як встановлено судом першої інстанції вище, за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-00000740 та № РН-0000741 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару до 11.10.2019. За таких обставин відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань за вказаними накладними з 12.10.2019; за видатковою накладною від 22.11.2019 №0001166 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару до 19.02.2020, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань за вказаною накладною з 20.02.2020. Згідно поданого позивачем розрахунку пені за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-0000740 та №РН-0000741 вбачається, що пеню позивач нараховує з 26.10.2019 по 12.04.2019 (в межах шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). Відтак, суд першої інстанції, перевіривши за допомогою ІПС "Ліга:Закон" правильність нарахування позивачем пені, за видатковими накладними №РН-0000740, №РН-0000741 та №РН-0001166 в межах визначених ним періодів встановив, що розрахунок пені проведений позивачем є правильним. Водночас, відповідачем у відзиві на позов було заявлено заяву щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог щодо нарахування пені за видатковими накладними від 18.07.2019 №РН-0000740 та №РН-0000741, з приводу чого суд першої інстанції зазначив наступне: Період за який нараховується пеня за означеними видатковими накладними розпочався 12.10.2019. Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відтак, позовна давність до вимог про стягнення неустойки за спірними видатковими накладними розпочалась 12.10.2019. Частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. В даному випадку матеріалами справи не підтверджено та самим договором не встановлено того, що сторони дійшли згоди про збільшення позовної давності за вимогами про стягнення пені, у зв`язку з чим, суд погоджується з висновками відповідача щодо того, що до вимог про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000740 та №РН-0000741 застосовується позовна давність в один рік. За визначенням статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на отримання оплати вартості поставленого товару за видатковими накладними №РН-0000740 та №РН-0000741 порушено, однак позивач звернувся до суду за захистом порушеного права лише 26.10.2020, тому враховуючи, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сукупному розмірі 7 014, 66 грн. З приводу розподілу заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сукупному розмірі 5500,00 грн судом першої інстанції встановлено наступне. Згідно п. 4.2. договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2020 порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), розмір гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, здачі-прийняття послуг (робіт) тощо визначаються в додатках до цього договору, які є його (договору) невід`ємною частинами. Разом з тим, згідно додатку №6 до договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2020, зокрема згідно п. 1 встановлено, що у Комунального підприємства "Київпастранс" наявна заборгованість перед клієнтом за договором №52.18-228 від 11.06.2018. Пунктом 2 додатку №6 до договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 встановлено, що клієнт доручає Адвокатському бюро надати послуги по стягненню вказаної заборгованості за вищевказаним Договором у судовому порядку. Пунктом 3 додатку №6 до договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 встановлено, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського бюро за надання вказаних послуг, з урахуванням часу який буде витрачено, складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката Клименка М.С., та з урахуванням фінансового стану Клієнта, становить суму грошових коштів в розмірі 5 500, 00 грн без ПДВ. Згідно пункту 5 додатку №6 до договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 встановлено, що клієнт зобов`язується оплатити вартість послуг в строк до 30.09.2020 включно. Відтак, саме додатком №6 до договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019 визначено які саме адвокатські послуги будуть надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс", в якій судовій справі, вартість таких послуг та строк їх оплати. В подальшому, 15.09.2020 Адвокатським бюро було виставлено рахунок №6 за оплату гонорару за надання правової допомоги (згідно додатку №6 від 15.09.2020 до договору №001 від 15.09.2020) в розмірі 5 500, 00 грн. Однак, подане платіжне доручення №957 від 06.10.2020 містить призначення платежу: "Сплата гонорару за надання правової допомоги згідно Додатку №3-14 від 15.09.2020 до Договору №001 від 15.09.2020". Також в матеріалах справи відсутній додаток №3-14 зі змісту якого суд першої інстанції міг би встановити обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу та їх дійсний обсяг, оскільки згідно вказаного платіжного доручення сплачено гонорар в розмірі 66 000, 00 грн, замість 5 500, 00 грн заявлених в попередньому (орієнтовному) розрахунку, що міститься в позовній заяві. Згідно ч. 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не надано доказів сплати вартості за надані Адвокатським бюро послуги в розмірі 5 500, 00 грн згідно додатку №6 до Договору №001, а також позивачем не доведено, що платіжним доручення №957 за сплату наданих послуг згідно додатку №3-14 до договору №001 у розмірі 66 000, 00 грн були сплачені витрати на професійну правничу допомогу, саме, в господарській справі №910/16757/20, що насамперед було передбачено додатком №6 до договору №001 про надання правової допомоги від 15.09.2019. Інші доводи, наведені позивачем у апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, з огляду на що не приймаються судовою колегією. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що звертаючись з апеляційною скаргою, позивач не довів неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування судового рішення, що оскаржуються. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами апеляційної скарги За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/16757/20 - без змін. Матеріали справи № 910/16757/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді Т.І. Разіна Є.Ю. Шаптала