Постанова 4873 № 920/1060/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" липня 2021 р. Справа№ 920/1060/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Дикунської С.Я. Тарасенко К.В. за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В. за участю представників згідно протоколу судового засідання від 08.07.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 (повний текст рішення складено 22.01.2021) у справі №920/1060/19 (суддя Жерьобкіна Є.А.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про стягнення 9 623 093,01 грн В С Т А Н О В И В : Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - відповідач), з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило суд стягнути 9 623 093,01 грн відповідно до договору №5053/1617-ТЕ-29 постачання природного газу, укладеного між сторонами 12.09.2016, за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати природного газу, в тому числі 4 933 135,39 грн пені, 1 044 346,74 грн 3% річних, 3 645 610,88 грн інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв`язку з чим останньому нараховані пеня відповідно до п. 8.2. договору, інфляційні втрати та 3% річних. Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 813 940,92 грн пені, 304 824,20 грн 3% річних, 1 003 871,45 грн інфляційних втрат, 44 048,66 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Повернуто Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з державного бюджету України судовий збір в сумі 38760,80 грн, сплачений платіжним дорученням №7009432 від 09.10.2019, оригінал якого міститься в матеріалах судової справи №920/1060/19. Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на встановлене прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. При цьому, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у лютому березні 2017 року та відсутність підстав для нарахування відповідачу пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму коштів, що були сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, суд визнав правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 627 881 грн. 84 коп. пені, 304824 грн. 20 коп. 3% річних, 1003871 грн. 45 коп. інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості за лютий 2017 року та за березень 2017 року (без урахування заборгованості в сумі 3 375 352 грн 25 коп., що оплачена згідно з постановою № 256). Щодо заявленої позивачем до стягнення пені суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та зменшення в порядку ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України розміру заявленої до стягнення пені на 50%, що відповідно підлягають стягненню з відповідача, зазначивши при цьому, що зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19 в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити стягнення пені у розмірі 4119194,47 грн, 3% річних у розмірі 739522,54 грн та інфляційних втрат у розмірі 2641739,43 грн. Вирішити питання щодо розподілу судового збору. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновком суду про наявність підстав для зменшення розміру пені, а також щодо відмови в стягненні 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням приписів постанови КМУ №256. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення в оскаржуваній частині порушено норми матеріального права (зокрема, ст. 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України) та процесуального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав: - суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені на переконання скаржника повинен був об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін та врахувати при цьому інтереси позивача; - позивач наголошує, що несвоєчасність оплати його контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з доставки газу для інших споживачів природного газу; - також скаржник наголосив, що виключні та достатні підстави для зменшення пені, що підлягає стягненню з відповідача, відсутні. Також апелянт не погоджується з висновком суду щодо відмови у стягненні 3% річних у розмірі 739 522,54 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 641 739,43 грн, зазначаючи, що положення Постанови КМУ №256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян і не передбачають обов`язку зміни умов договірних зобов`язань сторін. У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 19.02.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.02.2021 у справі №920/1060/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. 05.03.2021 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами сплати судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021, розгляд справи призначено на 15.04.2021, зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду в апеляційному порядку. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021, об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021, розгляд справи призначено на 15.04.2021. 05.04.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", у якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги позивача, зазначаючи наступне: - заперечуючи проти тверджень щодо безпідставності застосування судом першої інстанції до даних правовідносин положень Постанови КМУ №256, позивач наводить правові висновки Верховного Суду, а оскільки судом було встановлено, що частина взаєморозрахунків за природний газ була здійснена не власними коштами відповідача, а через процедуру встановлену зокрема вказаною постановою, то відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму коштів, що була сплачена відповідно до постанови КМУ №256; - відповідач вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір пені, застосувавши право зменшення пені, а не звільняючи від відповідальності відповідача, як про це вказує апелянт. 12.04.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" надійшла заява про відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 та повернення сплаченого судового збору. 15.04.2021 від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи №920/1060/19 на 27.05.2021. 27.05.2021 розгляд справи №920/1060/19 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. 27.05.2021 у відпустці за сімейними обставинами. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 розгляд справи №920/1060/19 призначено на 08.07.2021. У судове засідання 08.07.2021 з`явились представники сторін. У судовому засіданні 08.07.2021 колегією суддів задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021, прийнято відмову від вказаної апеляційної скарги та закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19. У зв`язку з вказаним, подальший розгляд справи здійснювався за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19. Представник позивача надав пояснення, підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати в частині зменшення пені з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 5053/1617-ТЕ-29 від 12.09.2016 з протоколом узгодження розбіжностей від 12.09.2016, позивач зобов`язується передати у власність відповідача у 2016-2017 роках природний газ, а останній, у свою чергу, оплатити природний газ на умовах передбачених договором. Газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору). Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1. договору у редакції додаткової угоди № 4 від 31.03.2017 до договору). Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв`язку з чим останньому нараховані пеня відповідно до п. 8.2. договору, інфляційні втрати та 3% річних. Як було зазначено вище, між сторонами укладено договір постачання природного газу № 5053/1617-ТЕ-29 від 12.09.2016 з протоколом узгодження розбіжностей від 12.09.2016. За умовами п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100- відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (абз. 3 пункту 6.1. у редакції протоколу узгодження розбіжностей). Відповідно до п. 6.2. договору, сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом поширювалася дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. За умовами п. 6.3. договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року вересень 2017 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 335 683 531 грн 31 коп. Договір виконаний сторонами в частині поставки природного газу та його оплати. При цьому, поставлений позивачем природний газ оплачений відповідачем повністю, однак частково з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору, що сторонами не заперечується. Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф). Відповідно до п. 8.2 договору у редакції протоколу узгодження розбіжностей, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. №

20. Згідно з додатковою угодою № 4 від 31.03.2017 до договору, в пункті 8.2. договору слова " 21% річних" замінено на " 16,4 % річних". Додаткова угода діє з 01.04.2017. У пункті 8.3. договору у редакції протоколу узгодження розбіжностей, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором. У п. 10.3. договору у редакції протоколу узгодження розбіжностей сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років. Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 4 933 135 грн 39 коп. відповідно до п. 8.2. договору, виходячи з суми заборгованості помісячно за період з лютого 2017 року по вересень 2017 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат. Приписами ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховані 3 % річних в загальній сумі 1044346 грн 74 коп., виходячи з суми заборгованості помісячно за період з лютого 2017 року по вересень 2017 року, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат, а також інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 3645610 грн 88 коп. за несвоєчасну оплату природного газу поставленого у лютому-вересні 2017 року. Позивачем не нараховувалась пеня, 3% річних та інфляційні втрати на вартість природного газу оплаченого відповідачем згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 за підписаними сторонами спільними протокольними рішеннями. Щодо застосування в межах даних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, проти чого заперечує апелянт, колегія суддів зазначає наступне. З поданого позивачем розрахунку та наявних в матеріалах справи доказів, а саме банківських виписок за 31.01.2018 та 28.02.2018, вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 з позивачем 31.01.2018 проведені розрахунки на суму 21 062 516 грн 48 коп. та на суму 7980317 грн 71 коп., 28.02.2018 - на суму 13253063 грн 11 коп.; всього сплачено 42295897 грн 30 коп. (а.с. 77-85, том 2). Сплачені кошти зараховані позивачем в рахунок оплати природного газу, поставленого у березні 2017 року в сумі 3375352 грн 25 коп., у квітні - в сумі 17109091 грн 32 коп., у травні 2017 року - в сумі 4349983 грн 98 коп., у червні 2017 року - в сумі 4359276 грн 92 коп., у липні 2017 року - в сумі 3220159 грн 75 коп., у серпні 2017 року - в сумі 5484161 грн 12 коп., у вересні 2017 року - в сумі 4397871 грн 96 коп. За змістом ч. ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема і природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі по тексту - Порядок № 256). Отже, з 01.01.2018 розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яке має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку №

256. Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку № 256, кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту. Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку № 256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі Призначення платежу платіжних доручень додатково зазначають постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання. Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації. Тобто, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг. Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Виходячи з викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Аналогічні висновки викладені в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі 904/1210/18, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.08.2020 у справі № 902/517/18. Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення норм постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, перевіривши заперечення скаржника щодо застосування в межах даних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, судова колегія встановила, що розрахунок за договором частково був проведений між сторонами в порядку, визначеному, постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, зокрема частина коштів була сплачена відповідно до вказаної постанови та зарахована позивачем в оплату природного газу, поставленого у березні 2017 року в сумі 3375352 грн 25 коп., у квітні в сумі 17109091 грн 32 коп., у травні 2017 року в сумі 4349983 грн 98 коп., у червні 2017 року в сумі 4359276 грн 92 коп., у липні 2017 року в сумі 3220159 грн 75 коп., у серпні 2017 року в сумі 5484161 грн 12 коп., у вересні 2017 року в сумі 4397871 грн 96 коп. З огляду на наведене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування відповідачу пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат саме на суму коштів, що були сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002. Таким чином, перевіривши розрахунки суду першої інстанції з урахуванням вищевказаних висновків, судова колегія погоджується з висновком про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 627 881 грн 84 коп. пені, 304824 грн 20 коп. 3% річних, 1003871 грн 45 коп. інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості за лютий 2017 року та за березень 2017 року (без урахування заборгованості в сумі 3 375 352 грн 25 коп., що оплачена згідно з постановою № 256). Твердження апелянта про безпідставність застосування до даних правовідносин положень Постанови КМУ №256 судовою колегією відхиляються, оскільки судом враховано, що розрахунок за договором частково був проведений між сторонами в порядку, визначеному, постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, а тому судом правильно застосовано положення вказаної постанови до даних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду. Отже, у вказаній частині щодо застосування в межах даних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення заявленої позивачем пені на 50% колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідачем було заявлено відповідне клопотання про зменшення пені на 50% на підставі приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, яке обгрунтоване наступним: - відповідно до умов пункту 1.2. договору природний газ придбано відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а сам відповідач не є фактичним (кінцевим) споживачем газу; - обсяг розрахунків підприємства за спожитий природний газ залежить виключно від обсягу оплати споживачами вартості спожитих послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та теплової енергії; - станом на 01.01.2017 заборгованість споживачів перед ТОВ "Сумитеплоенерго" становила 192649,3 тис. грн, з них 81888,4 тис.грн заборгованість населення; станом на 01.10.2017 заборгованість споживачів перед ТОВ "Сумитеплоенерго" становила 141326,0 тис. грн, з них 63403,5 тис.грн заборгованість населення; - згідно зі звітом ТОВ Сумитеплоенерго про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік, відповідач не отримав прибутку від здійснення своєї діяльності, а лише мав збитки у розмірі 57 528 тис грн, що підтверджується звітом про фінансові результати за перше півріччя 2020 року; - відповідач в цілому виконав взяті не себе зобов`язання за договором, діяв добросовісно і не мав наміру ухилитися від оплати отриманого товару, а позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання. Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % до 813940 грн 92 коп. Однак, з вказаним висновком суду про зменшення розміру пені, що нарахована позивачем до стягнення з відповідача, не погодився позивач. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків, в межах вимог апеляційної скарги. Так, у своїй апеляційній скарзі позивач заперечує проти висновку суду про наявність підстав для зменшення розміру пені, а тому суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, здійснює апеляційний розгляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій - є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Суд першої інстанції, досліджуючи наявність підстав для зменшення розміру пені, врахував наступні обставини: - газ, який проданий за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; - відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг станом на 28.02.2018; - позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору; - стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат, в певній мірі компенсують знецінення несплачених своєчасно відповідачем коштів. Врахувавши наведене, а також доводи та інтереси сторін, суд визнав зменшення розміру пені оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, а тому зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50%, відповідно до 813940 грн 92 коп. Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи в обґрунтування підстав зменшення пені - не є достатніми підставами для застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України в контексті спірних правовідносин, оскільки неотримання відповідачем прибутку від здійснення своєї діяльності та відсутність у позивача збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання - жодним чином не звільняють відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов зобов`язань за будь-яких обставин, а виконання умов договору не ставиться у залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, або відсутністю у боржника прибутку або коштів на рахунках, а також від рішень виконавчих органів місцевого самоврядування. Водночас, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими посилання скаржника про те, що несвоєчасність оплати його контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з доставки газу для інших споживачів природного газу. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Правовий аналіз статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України обставини того, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.60.2020 у справі №916/187/17. З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставне застосування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України в частині задоволення клопотання відповідача про зменшення суми пені на 50%, а тому судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50%, вважає їх помилковими, такими, що зроблені без достатніх підстав та без врахування інтересів позивача. Колегія суддів апеляційного господарського суду за результатами перегляду оскаржуваного рішення вважає, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі в частині заперечень щодо зменшення розміру пені, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду. Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" від 27.10.1993). Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 в частині зменшення пені ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також за неправильного застосування норм матеріального права (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України). Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 - скасуванню в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 813 940,92 грн пені з прийняттям у цій частині нового рішення, яким слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у повному обсязі - в сумі 1 627 881,84 грн. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. У зв`язку з наведеним, судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19 скасувати частково в частині зменшення пені до 813940,92 грн.

3. В цій частині у справі №920/1060/19 прийняти нове рішення суду, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, код ЄДРПОУ 33698892) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 1627881 (один мільйон шістсот двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн 84 коп.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2021 у справі №920/1060/19 - залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, код ЄДРПОУ 33698892) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 44048 (сорок чотири тисячі сорок вісім) грн 67 коп судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 18313 (вісімнадцять тисяч триста тринадцять) грн 67 коп судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених вимог.

6. Видачу наказів по справі №920/1060/19 доручити Господарському суду Сумської області.

7. Матеріали справи №920/1060/19 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст підписано після виходу судді з відпустки 27.07.2021. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді С.Я. Дикунська К.В. Тарасенко