Постанова Київський апеляційний суд № 373/805/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 373/805/20 Головуючий у 1 інстанції: Опанасюк І.О. Провадження № 22-ц/824/10237/2021 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Оніщука М.І., Крижанівської Г.В., секретар Майданець К.В., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Панченко Тетяни Анатоліївни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Мусієнко Марина Миколаївна, про визнання договору дарування недійсним,- в с т а н о в и в: В червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Мусієнко М.М., про визнання договору дарування недійсним. Зазначає, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 червня 2009 року їй належав житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . На початку 2009 року її самопочуття в силу похилого віку погіршилося, вона тривалий час хворіла, а тому потребувала сторонньої допомоги і догляду. Відповідач по справі почав заходити в гості до неї та допомагати по господарству. В липні 2009 року він запропонував їй укласти договір довічного утримання, згідно якого він буде здійснювати догляд за нею та забезпечувати її продуктами харчування, а вона мала передати йому право власності на належний їй житловий будинок, яким відповідач зможе розпоряджатися після її смерті. 28 серпня 2009 року вона прийшла до обраного відповідачем нотаріуса та підписала договір. Зауважує, що у нотаріальній конторі договір не читала, оскільки вже на той час у неї були вікові проблеми з зором та вважала, що в договорі зазначені права і обов`язки, про які вони із відповідачем попередньо домовились. На початку 2019 року відповідач став ухилятися від надання їй допомоги, не допомагав по господарству, не забезпечував продуктами харчування. Крім того, відповідач переселив її з житлового будинку до літньої кухні, яка розташована на території домоволодіння. 19 серпня 2019 року відповідач виписав з будинку її сина - ОСОБА_3 . Лише після цього вона дізналася, що насправді вона і відповідач уклали не договір довічного утримання, а договір дарування. ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 від 28 серпня 2009 року, що посвідчений приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Мусієнко М.М., зареєстрований в реєстрі за №1893 та укладений між нею та ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 . Посилається на порушення норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, потребувала сторонньої допомоги та помилялася щодо природи оспорюваного договору дарування від 28 серпня 2009 року житлового будинку по АДРЕСА_1 , вважаючи, що вона укладає договір довічного утримання. Відмовляючи в позові про визнання вказаного договору недійсним, суд не надав правової оцінки тим обставинам, які визнавалися сторонами і свідчили про помилку ОСОБА_1 в правовій природі оспорюваного договору, зокрема, вік позивачки, потребу її у догляді і сторонній допомозі, відсутність у позивачки іншого житла, а також відсутність фактичної передачі будинку у володіння відповідача. В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Представник ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання приватний нотаріус Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Мусієнко М.М. не з`явилася, повідомлена про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у її відсутність. Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, допитавши за клопотанням представника ОСОБА_1 свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності житловий будинок та прибудови з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Мусієнко М.М. Також 27 листопада 2011 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належні їй на праві власності земельні ділянки плащами 0,25 та 0,0467 га, для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Мусієнко М.М., про визнання договору дарування недійсним. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до положень ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вказаних вимог може бути підставою для визнання токого правочину недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман, щодо мотивів правочину не має істотного значення. При цьому ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір дарування житлового будинку від 28 серпня 2009 року був укладений нею із ОСОБА_2 під впливом помилки або обману зі сторони ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що воля дарувальника ОСОБА_1 в оспорюваному правочині відповідала її дійсним намірам щодо розпорядження належним їй житловим будинком на користь відповідача. При цьому, суд обґрунтовано врахував те, що через два роки після дарування житлового будинку 27 листопада 2011 року ОСОБА_1 подарувала відповідачу ОСОБА_2 належні їй на праві власності земельні ділянки плащами 0,25 та 0,0467 га, для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку. Дарування цих земельних ділянок було передбачено також умовами оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 19 червня 2009 року. З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише в червні 2020 року, тобто, майже через 11 років з дня укладення оспорюваного договору дарування. Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, вона потребувала допомоги, будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , був єдиним для неї житлом, а також те, що вона фактично не передавала вказаний будинок у володіння ОСОБА_1 та продовжувала у ньому проживати, оскільки вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для висновку, що укладаючи оспорюваний договір дарування, позивачка помилялася щодо природи правочину. В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 , як свідок, показав, що ОСОБА_1 є його бабою, в 2009 році вона подарувала йому будинок, оскільки її син зловживав алкоголем, а донька проживала в іншому місті. Ініціатива такої дії належала позивачці. Вони поїхали до нотаріуса в м. Переяслав та уклали договір дарування. На момент укладення договору дарування ОСОБА_1 розуміла зміст правочину, нотаріус їй його читав вголос та роз`яснював умови. Крім того, ОСОБА_1 сама читала договір та зі слів свідка, чітко розуміла, що вона саме дарує йому будинок. Допитаний в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_4 показав, що позивачка є його бабою, а відповідач братом. Протягом останніх двох років у нього з відповідачем погані стосунки через те, що ОСОБА_2 переселив ОСОБА_1 з будинку до літньої кухні та не піклується нею. Свідок пояснив, що у 2009 році їх мати та батько ОСОБА_3 , бабуся ОСОБА_1 він і відповідач зібралися разом і за ініціативою матері вирішили, що бабуся оформить на ОСОБА_2 свій будинок. Тоді ж ОСОБА_2 погодився на оформлення на нього будинку та обіцяв бабусі золоті гори. Обсяг допомоги бабусі ОСОБА_2 не обумовлював, але обіцяв не виселяти з хати. Бабуся претензій до ОСОБА_2 не мала доки в будинку з ними проживав її син - батько відповідача ОСОБА_3 . Але їх з ОСОБА_2 мати померла і батько пішов з хати, створивши у 2017 році іншу сім`ю. З того часу між батьком і ОСОБА_2 почалися конфлікти, оскільки ОСОБА_2 виписав свого батька з будинку та у 2018 році переселив ОСОБА_1 з хати до літньої кухні. Їх батько ОСОБА_3 шукав адвоката щоби вернути хату бабусі. На час укладання договору у 2008-2009 році бабуся була здорова, сама себе обслуговувала, читала газети, дивилася телевізор. Допитаний в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_3 показав, що позивачка є його матір`ю, а відповідач - сином. З сином стосунки зіпсувалися після того як він створив нову сім`ю. Свідок показав, що у 2009 році вони зібралися разом з дружиною, синами ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , його дружиною і бабусею ОСОБА_1 та прийняли спільне рішення, що бабуся оформить на ім`я ОСОБА_2 свою хату, а останній обіцяв, що буде доглядати бабу до смерті. Обсяг допомоги бабусі конкретно не визначався. ОСОБА_1 переоформила свій будинок на ОСОБА_2 . Допомогу своїй матері - ОСОБА_1 надавав лише він, але після смерті дружини створив нову сім`ю і переїхав до нової дружини. Його син ОСОБА_2 тривалий час робив ремонт в будинку, який отримав від баби. В подальшому він переселив бабу з будинку в літню кухню і проживає в будинку зі своєю сім`єю - дружиною и двома дітьми. Допомогу бабі ОСОБА_2 не надає. На даний час його мати - ОСОБА_1 склала на нього заповіт. Він відвіз ОСОБА_1 до адвоката і там вона дізналася, що уклала з ОСОБА_2 не договір довічного утримання, а договір дарування будинку. Про те, що з бабою укладений договір дарування будинку йому особисто ОСОБА_2 казав ще у 2019 році. Колегія суддів вважає, що покази свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 не доводять факту, що оспорюваний ОСОБА_1 договір дарування будинку не відповідав її волевиявленню на час укладання правочину. Обидва свідки перебувають в поганих стосунках з відповідачем і зацікавлені у вирішенні спору на користь позивачки. При цьому свідок ОСОБА_3 зацікавлений у поверненні будинку у власність позивачки, оскільки остання склала на нього заповіт. Обидва свідки дали покази, що рішення про оформлення будинку баби на ім`я ОСОБА_2 було прийняте на спільно сім`єю і при цьому конкретний обсяг зобов`язань відповідача перед ОСОБА_1 не визначався. Конфлікти в сім`ї виникли після того, як відповідач виписав з будинку свого батька ОСОБА_3 , оскільки він змінив місце свого проживання. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає, що позов ОСОБА_1 вирішений судом з правильним застосуванням норм матеріального права. При цьому суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку дослідженим доказам у їх сукупності і дійшов законного і обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. Враховуючи викладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Панченко Тетяни Анатоліївни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29 липня 2021 року. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Оніщук М.І. Крижанівська Г.В.