Постанова 4824 № 757/39693/20-ц

справа № 757/39693/20-ц головуючий у суді І інстанції Вовк С.В. провадження № 22-ц/824/9192/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 19 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Сержанюка А.С., Суханової Є.М., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним і скасування розпорядження, визначення способу участі у вихованні дитини,- в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Печерської районої в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини», визначити спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме порядок періодичних побачень з можливістю спільного відпочинку по місцю реєстрації та проживання дітей, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 у наступні дні та години: щотижня кожного вівторка і кожного четверга з 19 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв. Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 задоволено заяву ОСОБА_2 та не задоволено заяву ОСОБА_1 щодо визначення часу спілкування ОСОБА_2 з дітьми, оскільки остання тривалий час проживає окремо від синів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , про що позивач неодноразово заявляв у своїх зверненнях як до Печерського УП ГУНП в м. Києві та і до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки і піклування, і до служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, як органу, що забезпечує організацію діяльності комісії з питань захисту прав дітей, утвореної головою Печерської районної в місті Києві державної адміністрації. Позивач вважає розпорядження незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки всупереч статей 142, 153, частин 2-4 статті 157 СК України Печерська районна в місті Києві державна адміністрація своїм розпорядженням обмежила його право на участь у вихованні дитини, після чого ОСОБА_2 користуючись цим розпорядженням повністю заблокувала доступ до дітей та реалізацію позивачем права на спілкування з дітьми та його права і обов`язку брати участь у вихованні дітей. Позивач зазначає, що фактично спірним розпорядженням вирішено питання визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , а не визначено участь матері у його вихованні. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки неправильно визначено предмет доказування та не з`ясовано обставини якими обґрунтовувалися вимоги. Позивачем була заявлена вимога про визнання незаконним акту індивідуальної дії - розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини». Вирішуючи питання щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї повинно вирішуватися питання про: періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання. Однак, розпорядження не містить навіть натяку на жоден зі способів участі одного з батьків у вихованні дитини, що передбачено частиною 2 статті 158 СК України чи пунктом 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №

866. Печерська районна в місті Києві державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Під час оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства». Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Відповідно статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до приписів статей 141, 153 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1-3 статті 157 СК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 158 СК України встановлено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. За змістом частини 2 статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 визначено участь гр. ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: - з понеділка 8.00 год до неділі 19.00 год, забирати та повертати дитину за адресою: АДРЕСА_1 ; - встановити черговість участі у вихованні дитини - гр. ОСОБА_2 - тиждень через тиждень, починаючи з 07 вересня 2020 року до набрання законної сили рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини. Підсумовуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що спірним розпорядженням права батька на участь у вихованні дитини не порушені. А також, колегія апеляційного суду враховує, що законодавством України визначено певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у разі якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть вирішити його в судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки та піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується з рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, предметом оскарження є рішення органу опіки та піклування (розпорядження голови Печерської районої в місті Києві державної адміністрації від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі матері у вихованні дитини»). Водночас у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває інша цивільна справа про визначення місця проживання дитини колишнього подружжя між тими самими сторонами, про що вказується сторонами. Отже, позивач мав захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування. Це відповідає принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Г.І. Мостова Судді А.С. Сержанюк Є.М. Суханова