Постанова 4812 № 488/2304/20

03.08.21 22-ц/812/1517/21 Провадження № 22-ц/812/1517/21 Суддя першої інстанції Лазарева Г.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 03 серпня 2021 року м. Миколаїв Справа № 488/2304/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «ПриватБанк», Банк) на заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Лазаревої Г.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 30 липня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 19 грудня 2007 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписала заяву про отримання кредитки «Універсальна «55 днів пільгового періоду». Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 250 грн., який в подальшому був збільшений. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 19 травня 2020 року за підрахунками Банк у неї утворилась заборгованість перед банком у розмірі 27 062 грн 97 коп. Посилаючись на викладене, Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 27 062 грн 97 коп. станом на 19 травня 2020 року, яка складається з наступного: 18 227 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 8 835 грн 10 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 грудня 2007 року станом на 14 липня 2020 року в розмірі 18 227 грн 87 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку Банку не повернув, внаслідок чого з неї підлягає стягненню сума заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 18 227 грн 87 коп. Між тим Банк не підтвердив, які ж конкретні умови він запропонував позичальнику при підписанні анкети-заяви, так як, на поданому Банком екземплярі умов відсутній підпис позичальника. У заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентів за користування кредитними коштами, позичальник не підписав жодного документу, який би обумовлював порядок та умови нарахування і сплати таких платежів. В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у цій частині. В іншій частині судове рішення не оскаржується і, відповідно, не є предметом апеляційного перегляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що в анкеті заяві позичальника зазначена базова ставка 1,9% на місяць. Разом з тим, в анкеті-заяві зазначено: найменування банківського продукту: «Кредитна карта універсальна», валюта картки, номер кредитної картки тощо. Отже сторонами узгоджені умови та укладено кредитний договір. При укладенні договору сторони керувались частиною 1 статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в Банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Проте суд першої інстанції не прийняв це до уваги. Крім того, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Відповідач активно користувалась, а саме здійснювала розрахунки за рахунок кредитних коштів, а також часткове погашення заборгованості. Як вбачається з анкети-заяви позичальника сторони узгодили розмір базової процентної ставки. В подальшому ставка змінювалась. Банк виконав умови договору та у виписці по рахунку проінформував відповідача про зміну процентів по кредиту. Відповідач не зверталась до Банку з письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжувала робити зняття та погашення коштів, а отже прийняла нові тарифи та погодилась з їх зміною. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення процентів по кредиту, допустив порушення норм цивільного права щодо обов`язковості стягнення процентів за кредитом, що передбачено статтею 1048 ЦК України, та не врахував саму правову природу кредиту, де обов`язковою умовою є платність кредитних коштів. Відповідач на час розгляду справи не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 19 грудня 2007 року звернулась до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» із заявою про отримання кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 250 грн., який в подальшому збільшувався відповідно до наданої банком інформаційної довідки. Відповідач при підписанні анкети-заяви зазначила, що вона ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які Банк запропонував їй для ознайомлення в письмовому вигляді, що вона підтверджує своїм підписом. Відповідач відповідно до заяви отримала кредитну картку № НОМЕР_1 . З довідки банку встановлено, що зазначена кредитна картка неодноразово перевипускалася та остання кредитна карта отримана 31 січня 2018 року, строк дії якої зазначено вересень 2021 року. Разом з тим, у заяві відсутні умови щодо строку користування кредитними коштами, узгодженої процентної ставки, умови повернення кредитних коштів та відповідальності за прострочення платежів. Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 19 травня 2020 року становить 27 062 грн 97 коп. і складається з: 18 227 грн 87 коп. заборгованість за тілом кредиту; 8 835 грн 10 коп. заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 стаття 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами 1 та 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника на отримання кредитної картки від 19 грудня 2007 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту. Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 грудня 2007 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи банку, як невід`ємні частини спірного договору. Проте до позовної заяви Тарифи банку не долучалися та в матеріалах справи вони відсутні. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком Витяг з Умов та Правил, був наданий при укладенні договору позичальнику та який ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про надання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та їх розміри, порядок нарахування та сплати. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як складову частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 грудня 2007 року шляхом підписання заяви на видачу кредитки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді стягнення процентів по кредиту. В Постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН та рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року та основні засади цивільного законодавства пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За такого відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору, зокрема розмір та порядок сплати процентів. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для заперечення висновку суду першої інстанції щодо відмови у стягненні процентів по кредиту, оскільки він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року). Щодо доводів скарги про стягнення процентів відповідно до статті 1048 ЦК України, то колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже в договорі між позикодавцем та позичальником повинні узгоджуватися умови щодо розміру та порядку сплати процентів, у разі не встановлення розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (стаття 1048 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції ні розмір процентів, ні порядок їх сплати договором між сторонами не визначені. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом ( частина 3 стаття 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина 4 стаття 12 ЦПК України). При зверненні до суду Банк у позові зазначив матеріально-правову вимогу до відповідача, що випливає зі спірних правовідносин (предмет позову), а також зазначив підстави позову, якими є обставини (юридичні факти), з наявністю яких або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами. В позовній заяві Банк зазначав як підставу позову укладення між сторонами кредитного договору, а саме підписання відповідачем заяви та ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, де визначаються розмір процентної ставки, порядок сплати процентів. Саме з цими обставинами був ознайомлений відповідач, отримавши на свою адресу копію позовної заяви та додатки до неї. Саме ці обставини досліджував суд першої інстанції та відповідно до цих обставин розглянув спір. Будь-яких юридичних фактів, пов`язаних із застосуванням до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1048 ЦК України та посилань на такі факти в частині обрахувань заборгованості за кредитним договором з урахуванням рівня облікової ставки Національного банку України позовна заява не містить. За приписами частини 3 статті 49 ЦПК України підстави позову можуть бути змінені протягом розгляду справи. При цьому позивач замість указаних юридичних фактів посилається на інші, що обґрунтовують ту саму вимогу, але не повинен виходити за межі спірного матеріально-правового правовідношення. Між тим, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» таким правом позивача щодо зміни підстав позову не скористалося. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування грошовим кредитом, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на викладене, аргументи скаржника про те, що оскаржене рішення суперечить нормам цивільного права України і європейським правовим нормам, які регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки не заслуговують на увагу, оскільки саме Банк порушив права споживача банківських послуг щодо можливості ефективно здійснювати свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, що позбавляло можливості повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема розміру та порядку сплати процентів. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог Банком не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не перевірялось. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року та розрахував заборгованість за кредитом станом на 14 липня 2020 року у розмірі 18 227 грн 87 коп. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 03 серпня 2021 року.