Постанова 4855 № 640/3910/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3910/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги В С Т А Н О В И В : 19.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 17 травня 2019 року №Ф-65715-17-У. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом сплати єдиного соціального внеску, так як ніколи не займалась підприємницькою діяльністю та не вносила відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 р. адміністративний позов задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року №Ф-65715-17-У. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідач сформував оскаржувану вимогу за відсутності правових підстав та з порушенням процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що згідно даних інформаційної системи податкового органу позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12 грудня 2001 року, тому спірна вимога є правомірною. Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у місті Києві прийнято вимогу від 17 травня 2019 року №Ф-65715-17-У про сплату боргу (недоїмки) позивачем із сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. Зазначена вимога прийнята відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Як визначено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У відповідності до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені положеннями Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI). Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі також - Інструкція №449). Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Надаючи правову оцінку висновку суду першої інстанції про те, що визначення недоїмки за єдиним внеском має здійснюватись виключно на підставі акта перевірки та за результатами проведеної перевірки, колегія суддів звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акта. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 було передбачено 10-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску. Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складання акта перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15, від 03 грудня 2020 року у справі № 440/1256/19. Отже висновок суду першої інстанції в цій частині обґрунтування прийнятого рішення є неправильним, оскільки винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону № 2464-VІ. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив, що необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в незалежності від отримання доходу від такої діяльності. Однак, як зазначає позивач, що ніколи не займалась підприємницькою діяльністю, тому не вносила відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо себе як суб`єкта підприємницької діяльності. На підтвердження зазначеного позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру, сформований 13.02.2020 року Управлінням (Центром) надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. (а.с.24) З огляду на викладене, колегія суддів вбачає законні підстави погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджується правомірність обліковування податковим органом в ІКП позивача суми ЄСВ до сплати у розмірі 21030,90 грн., у зв`язку з чим рішення про задоволення позову ґрунтується на вимогах закону. Доводи апеляційної скарги податкового органу викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, повно та правильно встановлених судом першої інстанції. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в мотивувальній частині з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції. Повне судове рішення складено 03.08.2021 року. Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 р. - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - змінити в мотивувальній частині. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2021 р. - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів:О.В. Карпушова Л.В. Губська В.В. Кузьменко