Постанова 4855 № 640/5716/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5716/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-10289-17-У; - зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26 539,26 грн; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві на користь позивача судові витрати в сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 у спірний період був найманим працівником, тому обов`язок щодо сплати ним єдиного внеску відсутній, враховуючи, що такий обов`язок покладено на роботодавця останнього. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ще у 2000 році, але після 2002 року не здійснював підприємницьку діяльність та не перереєстровувався в якості фізичної особи-підприємця, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-10289-17-У. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Присуджено здійснені ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), як відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ 43005393, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа 8). Відповідач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю, при цьому вказує на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду від 03.03.2021 року в частині визначення розміру стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1 , позивачем подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить скасувати вказане рішення в цій частині, та ухвалити нове, яким стягнути судові витрати в розмірі судового збору 840,80 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у м. Києві. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та просить прийняти рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві не підлягає задоволенню, водночас, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-10289-17У, якою ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 19.12.2019 заборгованість останнього зі сплати єдиного внеску становить 21 030,90 грн. Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-10289-17-У сформована ГУ ДПС у м. Києві безпідставно, як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню. В свою чергу, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ДПС у м. Києві здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26 539,26 грн. є передчасною, та не підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон №2464-VI (в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги). Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абз.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно п.3 ч.1 статті 7 та ч.5 статті 8 Закону №2464-VI з 01 січня 2016 року єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, становить у розмірі 22 відсотки. Єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ч.8 статті 9 Закону). Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI). Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування. З 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI). Відповідно до ч.2,3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Згідно ч.4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок стягнення заборгованості з платників. Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16. Згідно тверджень відповідача, позивач відповідно до облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві має заборгованість зі сплати єдиного внеску. В свою чергу, слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є дохід особи від такої діяльності, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Відповідно до правового висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії трудової книжки, ОСОБА_1 у період з 04.04.2016 по 10.10.2018 працював кур`єром відділу контролю за якістю операційних процесів департаменту з організації та розвитку торгівельних процесів у ТОВ «Фора», про що свідчить записи №№8 та 19 у трудовій книжці останнього; а з 11.10.2018 працює на посаді водія автотранспортних засобів транспортного відділу ТОВ «Юніверсал фіш компані», згідно із записом №20 у трудовій книжці позивача. Крім того, з наявної у матеріалах справи копії довідки про доходи від 02.07.2020 №423 вбачається факт здійснення відрахування єдиного соціального внеску роботодавцем - ТОВ «Юніверсал фіш компані» - із заробітної плати ОСОБА_1 у період з жовтня 2018 року по травень 2020 року. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період з 04.04.2016 обов`язок сплати єдиного внеску щодо ОСОБА_1 покладено на роботодавців останнього - ТОВ «Фора» та ТОВ «Юніверсал фіш компані». Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності, а іншого з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), зобов`язаний був нараховувати та сплачувати роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка, при цьому, не отримувала дохід від неї. З огляду на викладене, слід зазначити, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (у період з 01.01.2017) та єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (у період з 01.01.2018). У свою чергу, контролюючий орган надсилає (вручає) такій фізичній особі-підприємцю вимогу про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Судом першої інстанції встановлено, що загальна сума нарахованої позивачу недоїмки виникла за наступні періоди: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; за І - IV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн.; за І - IV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн. Таким чином, ОСОБА_1 у межах спірних правовідносин зобов`язаний був сплати єдиний внесок за 2017 рік до 10.02.2018 у розмірі 8448,00 грн. В свою чергу, контролюючий орган зобов`язаний був надіслати (вручити) позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), тобто до 15.03.2018. Проте, оскаржувана вимога датована лише 11.05.2019, що створило можливість для штучного нарощування боргу позивача, з огляду на несвоєчасність формування оскаржуваної вимоги з пропуском більш ніж річного строку. Колегія суддів звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, у даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), поза межами законодавчо визначених строків таке рішення (вимога) не може вважатись правомірним. Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, як наслідок, призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску. Також слід зазначити, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19. З урахуванням всього викладеного, суд вказує, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-10289-17-У сформована Головним управлінням ДПС у м. Києві безпідставно, як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню, а позовна вимога про зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26 539,26 грн., є передчасною. Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві на користь позивача судові витрати в сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ч.ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, згідно квитанції від 02.03.2020 №3, позивачем під час звернення з даним позовом до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 840,80грн. Таким чином, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на користь позивача підлягають присудженню судові витрати за сплачений судовій збір у розмірі 420,40 грн. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заявлених витрат на правову допомогу є не співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано копії договору про надання правової допомоги від 28.02.2020 №89, додаткової угоди №1 до вказаного договору від 28.02.2020, квитанції від 02.03.2020 №1 на суму 5000,00 грн., меморіального ордеру від 02.03.2020 №1875899SB. Відповідно до вимог п. 1 додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги № 89 від 28.02.2020 року сторони домовились, що адвокатом на виконання умов основного договору про надання правової допомоги зобов`язується надати клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 1000 грн. - Консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування вимоги ГУ ДПС у м. Києві про сплату боргу ЄСВ - 1500 грн. (2 години); - написання та оформлення позовної заяви, доданих документів - доказів в ОАС м. Києва, подання до суду - 2000,00 грн.(2 години); - підготовка, написання та оформлення заперечення на відзив відповідача, подання до суду - 1500,00 грн. (1,5 години). Згідно п. 4 додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги № 89 від 28.02.2020 року, оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. Колегія суддів звертає увагу, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. В свою чергу слід зазначити, що приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 120/3929/19-а. Судом апеляційної інстанції враховується, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. З огляду на викладене, враховуючи умови договору про надання правової допомоги, та додаткової угоди, складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, колегія суддів приходить до висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Однак, колегія суддів звертає увагу, що за результатами розгляду даної справи, судом першої інстанції позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Статтею 139 КАС України зокрема передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу у сумі 2500,00 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. В цій частині прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма