Ухвала КЦС ВС № 185/4328/17

Ухвала 02 серпня 2021 року м. Київ справа № 185/4328/17 провадження № 61-11462ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Павлограді Дніпропетровської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: 08 липня 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень. Посилається на те, що зазначений процесуальний строк нею пропущений з поважних причин, оскільки адвокат Федосєєв Є. О., який представляв інтереси ОСОБА_2 ., намагався отримати копію оскаржуваної постанови, зокрема звернувся 14 квітня 2021 року із заявою до Дніпровського апеляційного суду. Листом Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року повідомлено про те, що після апеляційного розгляду 10 березня 2021 року справу повернуто до суду першої інстанції, водночас зазначено, що на адресу ОСОБА_1 надіслано постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2021 року. Проте ОСОБА_1 оскаржуваної постанову не отримувала, а 26 травня 2021 року звернулась із заявою до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про видачу оскаржуваної постанови. 02 червня 2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області на адресу адвоката Федосєєва Є. О. надіслана копія постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, яку він отримав 09 червня 2021 року та передав позивачці Згідно зі статтею 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Оскільки повний текст постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 10 березня 2021 року складено 10 березня 2021 року, то останнім днем тридцятиденного строку для подання касаційної скарги є 09 квітня 2021 року. Заявниця звернулась із касаційною скаргою 08 липня 2021 року. Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Суд виходить з того, що підстави пропуску процесуального строку можуть бути визнані поважними, зокрема у тому випадку, якщо таке недотримання строку касаційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод для своєчасного звернення заявника з такою скаргою. Наведені у клопотанні підстави поновлення процесуального строку не можна вважати поважними, оскільки заявниця не надала будь-яких належних доказів отримання копії судового рішення та доказів на підтвердження факту невиконання апеляційним судом положень статті 272 ЦПК України щодо направлення сторонам у справі копії оскаржуваного судового рішення та вжиття заявницею невідкладних заходів, спрямованих на отримання копії судового рішення. Зокрема, зі змісту листа Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року № 30885/22-ц/803/523/21/185/4328/17/25 випливає, що 19 березня 2021 року за вих № 22847/22-ц/803/523/21/185/43258/17/25 на адресу ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , надіслано копію постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у справі № 185/4328/17. Проте заявниця на підтвердження того, що вона не отримала оскаржуваної постанови апеляційного суду, яка була надіслана апеляційним судом 19 березня 2021 року, не подала жодних підтверджуючих доказів, зокрема відомостей відповідного підрозділу Акціонерного товариства «Укрпошти» про невручення їй зазначеної кореспонденції та повернення відправнику. Саме на заявницю покладено обов`язок доведення наявності в неї об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав на оскарження судового рішення. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зазначена конвенційна норма зобов`язує щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи. У рішенні від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13) у справі «Ustimenko v. Ukraine» (Устименко проти України) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив: «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabov v. Russia» (Рябих проти Росії) від 03 грудня 2003 року). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків ( рішення у справі «Ponomaryov v. Ukraine» (Пономарьов проти України) від 03 квітня 2008 року). У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» (Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії) ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. З огляду на викладене, зазначені заявницею підстави пропущення процесуального строку на оскарження судових рішень у конкретному випадку не можуть розглядатися як поважні. Таким чином, заявниці необхідно надати докази порушення апеляційним судом вимог щодо видачі (надсилання) їй копії оскаржуваної постанови, об`єктивної неможливості у розумний строк вжиття заходів для прискорення процедури касаційного оскарження. Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу. Касаційна скарга також не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки на порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України заявниця у касаційній скарзі не вказала підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору по суті заявлених вимог, порушення норм процесуального права та навівши окремі приклади постанов Верховного Суду, заявниця не конкретизувала підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Тому заявниці необхідно подати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із зазначенням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. Відповідно до положень частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявниці строку для усунення недоліків. На підставі наведеного та керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2021 рокузалишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо зазначення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та доказів на їх підтвердження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження будуть визнані судом неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено, а у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо наведення підстави касаційного оскарження касаційна скарга вважатиметься неподаною та її буде повернуто заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Яремко