Постанова Київський апеляційний суд № 755/17672/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 серпня 2021року м. Київ Справа № 755/17672/20 Провадження: № 22-ц/824/8496/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Іванової І.В., Пікуль А.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 лютого 2010 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано. В шлюбі народилось двоє дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір`ю.Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року у справі № 2604/20981/2012 було стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітніх дітей- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття.07 червня 2019 року вона, позивачка, уклала шлюб з громадянином ОСОБА_6 та змінила прізвище з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_6 ".Спільна з відповідачем дочка ОСОБА_3 з 01.09.2018 року навчається у Коледжі геологорозвідувальних технологій КНУ ім. Т.Шевченка. На даний час ОСОБА_3 досягла повноліття, але, продовжує навчання на III курсі відокремленого структурного підрозділу "Фаховий коледж геологорозвідувальних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка", форма навчання денна за державним замовленням, стипендію не отримує, отже, потребує матеріальної допомоги. Ураховуючи, що відповідач є працездатною особою, не страждає на хронічні захворювання, не являється інвалідом, не має на утриманні інших неповнолітніх дітей або повнолітніх дітей, які потребують його матеріальної допомоги, не утримує своїх батьків чи інших осіб, розмір аліментів повинен складати 1/3 заробітку (доходу) відповідача. За наведених обставин, просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 23 листопада 2020 року та до закінчення навчання або до досягнення донькою двадцяти трьох років. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову 23 листопада 2020 року і до закінчення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, однак, не більш ніж до досягнення нею 23-річного віку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, до 16 квітня 2021 року він жодних документів, в тому числі, позов не отримував. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачка після реєстрації нового шлюбу фактично мешкає у м. Львові, в той час, як донька зареєстрована та навчається в м. Києві. Доказів мешкання ОСОБА_3 з матір`ю позивачкою не надано. Вказував, що з квітня 2018 року донька перебуває на його фінансовому забезпеченні. Кошти, які стягували на утримування ОСОБА_3 нею не отримувались, а використовувались ОСОБА_2 на свій розсуд. Також суд першої інстанції не врахував, що у нього на утримані перебуває ще двоє батьків похилого віку, і крім заробітку в КП «Київпастранс» інші доходи у нього відсутні. Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву отримав 13 грудня 2020 року. Доводи відповідача про окреме проживання доньки від неї, ОСОБА_2 , не підтверджені жодними доказами. При цьому, факт її спільного проживання з дітьми встановлений рішенням суду. Вказувала, що вона ОСОБА_2 зареєстрована у м. Києві, до грудня 2019 року постійно знаходилась та працювала в Києві, однак, з 30 січня 2020 року тимчасово працює у Львові, де і проживає разом з дітьми, в тому числі, з ОСОБА_3 яку було переведено на дистанційну форму навчання у зв`язку із встановленням в Україні карантинних обмежень. Також вказувала, що не доведений жодними доказами факт утримання відповідачем доньки з квітня 2018 року та перебування на його утриманні батьків, разом з тим, зазначала, що відповідач не єдиний син у своїх батьків. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 16 лютого 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було розірваною Від даного шлюбу народилось двоє дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір`ю. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітніх - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття. 07 червня 2019 року ОСОБА_5 уклала шлюб з громадянином ОСОБА_6 , після державної реєстрації шлюбу прізвище позивачки змінилось з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_6 ". Спільна з відповідачем дочка ОСОБА_3 з 01.09.2018 року навчається у Коледжі геологорозвідувальних технологій КНУ імені Тараса Шевченка та на даний час досягла повноліття. Повнолітня дитина сторін у справі ОСОБА_3 продовжує навчання на III курсі відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж геологорозвідувальних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка», форма навчання денна за державним замовленням, стипендію не отримує. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду надано не було, а тому в сукупності оцінених судом доказів, наявні підстави вважати, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини на період навчання. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України у редакції, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилався на те, що позивачка не проживає з дочкою ОСОБА_3 , на підтвердження чого надав до суду апеляційної інстанції копії відповідей комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський геріатричний пансіонат» та Львівської районної адміністрації, в яких зазначено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та витяг з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщення за адресою : АДРЕСА_2 Вирішуючи питання щодо прийняття нових доказів, колегія суддів виходить з положень ч. 8 ст. 83 ЦПК України, відповідно до якої, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зважаючи на те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, проте, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та відповідних доказів на обґрунтування своєї позиції не скористався, при цьому, поважних причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції не навів, колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, які, між іншим, здобуті поза межами розгляду справи судом першої інстанції, а саме, копії відповідей комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський геріатричний пансіонат» від 24.05.2021 року та Львівської районної адміністрації від 21.06.2021 року щодо місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та витяг з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщення за адресою : АДРЕСА_2 . При цьому, слід відмітити, що факт проживання позивачки у Львові з січня 2021 року останньою не заперечується. Позивачкою зазначено, що діти проживають разом із нею, в тому числі, ОСОБА_3 , не залишаючи навчання, оскільки навчається дистанційно на період карантину. Вказані обставини відповідачем не спростовані. Не приймаються до уваги і посилання скаржника на те, що аліменти, які сплачувались на утримання доньки ОСОБА_3 , використовувались позивачкою на власний розсуд, оскільки копія трудової книжки ОСОБА_2 свідчить про те, що на роботу у м. Львові вона прийнята 30 січня 2021 року, в той час, коли сплата відповідачем аліментів на утримання ОСОБА_3 закінчилась 08 листопада 2020 року, тобто, з моменту набуття нею повноліття. Окрім того, будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини відповідачем не надано. Також, не доведеними залишаються посилання відповідача на те, що донька перебуває на його фінансовому забезпеченні. При цьому, слід відмітити, що у розумінні ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина, яка продовжує навчання. Сам по собі факт реєстрації дитини за місцем проживання батька не може беззаперечно свідчити про утримання ним дитини чи надання їй відповідної матеріальної допомоги. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_3 , яка є дочкою відповідача ОСОБА_1 , на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжувала навчання, не працювала, не була заміжньою. Навчання на денній формі позбавляє ОСОБА_3 можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Відповідач є працевлаштованим, отримує доходи, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду надано не було, тому в сукупності оцінених судом доказів, є підстави вважати, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини на період навчання. Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання. Однак, визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції не врахував, що повнолітня дочка сторін може отримувати стипендію за високі досягнення у навчанні, може отримувати також допомогу від матері, водночас, у відповідача на утриманні залишається неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як зазначено вище, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття. Отже, визначаючи розмір стягнутих аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу відповідача, суд першої інстанції обмежив право іншої неповнолітньої дитини, яка знаходиться на утриманні ОСОБА_1 . При цьому, колегія суддів зазначає, що надання матеріальної допомоги дитині, яка продовжує навчання, є обов`язком обох батьків. Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини всіх видів його доходу до 1/8 частини. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що термін навчання ОСОБА_3 закінчується 30.06.2022 року, 23-річного віку остання досягає у 2025 році, а відтак, стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, після закінчення нею навчання суперечитиме положенням чинного законодавства. Таким чином, рішення суду першої інстанції слід змінити і в частині визначення періоду, протягом якого відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на повнолітню дитину. Перевіряючи доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого. З матеріалів справи убачається, що провадження у справі було відкрито ухвалою 23 листопада 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 18). Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками відповідач ОСОБА_1 отримав 23 грудня 2020 року (а.с. 24). Справа судом першої інстанції по суті розглянута 01 лютого 2021 року. Ураховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач будь-яких документів щодо розгляду справи не отримував. Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву та будь-яких заперечень щодо розгляду справи, а тому суд першої інстанції розглянув справу за наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинамсправи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року змінити. Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,яка продовжує навчання, з 1/4 частини до 1/8 частини від заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову 23 листопада 2020 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме до 30 червня 2022 року включно. В решті рішення суду залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль І.В. Іванова