Постанова 4824 № 359/3317/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8271/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 липня 2021 року місто Київ справа № 359/3317/20 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Пікуль А.А., Невідомої Т.О. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Журавського В.В., повний текст рішення складено 01 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: В квітні 2020 року позивач звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області, на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 травня 2019 року по 03 грудня 2019 року в розмірі 126729,44 грн. з відрахуванням суми обов`язкових платежів та зборів; стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області, на її користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн.; стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області, на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 35500 грн.; стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області на її користь витрати по сплаті судового збору 3369,29 грн. В обґрунтування вимог посилалась на те, що в червні 2019 року вона звернулася з позовом до суду про скасування наказу Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області №125-К від 03 травня 2019 року про її звільнення та поновлення її на посаді директора Бориспільського навчально-виховного комплексу «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів». Вказувала, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, справа № 359/4799/19 позов задоволено повністю, скасовано наказ Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області №125-К від 03 травня 2019 року про звільнення з посади позивача, як директора Бориспільського навчально-виховного комплексу «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» та поновлено останню на посаді директора Бориспільського навчально-виховного комплексу «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів». Зазначала, що 03 грудня 2019 року наказом №423-к Управлінням освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області скасовано наказ Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області №125-К від 03 травня 2019 року про звільнення з її посади, як директора Бориспільського навчально-виховного комплексу «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» та поновлено на посаді директора Бориспільського навчально-виховного комплексу «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів». А також було проведено розрахунок та виплату позивачу за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2019 року по 02 грудня 2019 року. Посилалась на те, що 04 грудня 2019 року Наказом №441-к Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області звільнено ОСОБА_1 з посади директора Бориспільського навчально-виховного комплексу «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» та виплачено компенсацію за 33 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 травня 2019 року по 04 грудня 2019 року. Вказувала, що 18 листопада 2019 року вона зверталася до відповідача з заявою про виплату їй компенсації за час вимушеного прогулу, однак 17 грудня 2019 року отримала відповідь, що в рішенні суду не було зазначено виплату компенсації за час вимушеного прогулу. Зазначала, що 09 грудня 2019 року вона звернулася до Головного управління держпраці у Київській області щодо дотриманням вимог трудового законодавства Управлінням освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області в частині виплати середнього заробітку з моменту її звільнення та до поновлення на роботі та 08 січня 2019 року отримала відповідь, що вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу належать до компетенції суду. Посилалась, що її середньоденний заробіток складає 856,28 грн., кількість робочих днів за період вимушеного прогулу становить 148 робочих днів, без врахування святкових та релігійних свят та переносів, а тому загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за зазначений період складає 126729,44 грн. Зазначала, що в результаті незаконного звільнення та втраті заробітної плати, їй було завдано моральну шкоду, яка полягає в переживаннях, втраті душевного спокою, втраті нормальних життєвих зв`язків, погіршення матеріального стану без місця праці та заробітної плати. Вказувала, що незаконним звільненням було принижено її честь, гідність та ділову репутацію. Вона має педагогічний стаж роботи 53 роки, є засновником ліцею, якому віддала 22 роки свого життя, їй присвоєно звання «Заслужений вчитель України». Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилалася на те, що на час видання наказу від 03 грудня 2019 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року законної сили не набрало, а отже, не можна вважати факт незаконного звільнення встановленим судом. Вказувала, що нею не пропущено тримісячний строк звернення до суду з вимогою про вирішення трудового спору, а саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже фактично строк звернення продовжується на період дії карантину з 12 березня 2020 року по 22 травня 2020 року на 72 дні. Зазначала, що питання стягнення коштів за вимушений прогул через незаконне звільнення підлягає розгляду тим же судом, який і розглядає спірні відносини про поновлення працівника на роботі, це є прямим приписом КЗпП. Посилалась на те, що позовна вимога незаконно звільненого працівника про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул може міститись, як у позовній заяві щодо поновлення його на роботі, так і бути самостійним окремо сформованим позовом. Вказувала, що позов працівника про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул може бути поданий ним відповідно до норм КЗпП без обмеження жодним строком на звернення за поновленням вказаного порушеного права. Зазначала, що останні правові позиції Верховного Суду з цього питання, датовані 05 вересня 2019 року та 14 листопада 2019, а не 30 січня 2019 року, як зазначено в оскаржуваному рішенні. Тому, саме ці висновки суд першої інстанції зобов`язаний був застосувати. Посилалась на те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року, залишеним без змін Київським апеляційним судом встановлено факт її незаконного звільнення з посади директора. Саме вказане звільнення принизило її честь, гідність та ділову репутацію, а також негативно вплинуло не тільки на її моральний стан, а й на фізичне здоров`я, оскільки нервові переживання пришвидшили загострення хронічних хвороб. 24 травня 2021 року від представника відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працювала директором Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» Бориспільської міської ради Київської області. Відповідно до наказу Управління освіти і науки Бориспільської міської ради №125-к від 03 травня 2019 року позивач 03 травня 2019 року була звільнена з роботи на вимогу профспілкового комітету, на підставі ст.45 КЗпП України. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року скасовано наказ Управління освіти і науки Бориспільської міської ради №125-к від 03 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» Бориспільської міської ради Київської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» Бориспільської міської ради Київської області. На виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2019 року наказом Управління освіти і науки Бориспільської міської ради №423-к від 03 грудня 2019 року було скасовано наказ Управління освіти і науки Бориспільської міської ради №125-к від 03 травня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» Бориспільської міської ради Київської області. У вказаному наказі було зазначено, що головному бухгалтеру Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2019 року по 02 грудня 2019 року у порядку, передбаченому законодавством. Згідно наказу Управління освіти і науки Бориспільської міської ради №441-к від 04 грудня 2019 року звільнено позивача з посади директора Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» Бориспільської міської ради Київської області 04 грудня 2019 року у зв`язку із вчиненням аморального проступку не сумісного з продовженням роботи відповідно до п.3 ст.41 КЗпП України. Виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 33 календарні дні невикористаної відпустки за період роботи з 04 травня 2019 року по 04 грудня 2019 року. 18 листопада 2019 року позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату їй компенсації за час вимушеного прогулу. Листом від 17 грудня 2019 року №В-119, 124 Управління освіти і науки Бориспільської міської ради повідомило позивача, що Бориспільським міськрайонним судом не прийнято рішення про виплату їй компенсації за час вимушеного прогулу. 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держпраці у Київській області з заявою щодо дотримання вимог трудового законодавства в Управління освіти і науки Бориспільської міської ради. Листом від 08 січня 2020 року №4.4/2-В-5338-76 ГУ Держпраці у Київській області повідомило позивача, що вимога щодо виплати Управлінням освіти і науки Бориспільської міської ради середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення з роботи, відповідно до ст.117 КЗпПУ належить до виключної компетенції суду. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що при прийнятті рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року не було розглянуто питання щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому просила стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 травня 2019 року по 03 грудня 2019 року в розмірі 126729,44 грн. Відповідачем було подану заяву про застосування строків позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з вимогою про вирішення трудового спору. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. В свою чергу, вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника у засобах до існування на період незаконного звільнення шляхом компенсації певних втрат. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим незалежно від вирішення цього спору в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі чи в різних. Виплата заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця є гарантом можливості реалізації людиною права на працю та захищає працівника від управлінського свавілля. Відповідно до статей 233, 234 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний умісті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» надано роз`яснення, що строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статетю 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки внаслідок пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін. Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Тобто він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, п.25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», п.50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.52 рішення у справі «Меньшакова проти України»). Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», тлумачення статті 233 КЗпП України, суд робить висновок, що початок перебігу строку звернення особи для захисту порушених законних прав та інтересів у сфері трудових правовідносин слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обставини порушення її прав. Так, у статті 234 КЗпП України не передбачається перелік поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів Україникарантин на території України продовжується. Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до КЗпП України та глава ХІХ Прикінцеві положення вказаного Кодексу викладена у наступній редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідач 03 грудня 2019 року прийняв наказ №423-к про виплату ОСОБА_1 компенсації за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2019 року по 02 грудня 2019 року у порядку, передбаченому законодавством, а в подальшому на звернення позивача листом від 17 грудня 2019 року №В-119, 124 Управління освіти і науки Бориспільської міської ради повідомило ОСОБА_1 , що судом не приймалося рішення про виплату їй компенсації за час вимушеного прогулу. Отже, про порушення свого права щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач дізналася з часу отримання листа відповідача. Разом з тим, колегія суддів враховує, що з 12 березня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» на усій території України установлено карантин, який у подальшому постановами Кабінету Міністрів України продовжувався. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем строк для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2020 року по день звернення з позовом до суду пропущено з поважних причин, отже вказаний строк підлягає поновленню. А відтак, посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав 03 грудня 2019 року з часу прийняття наказу Управлінням освіти і науки Бориспільської міської ради №423-к спростовуються вищевикладеним. Механізм обчислення середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку, визначено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (абз.1 п.8 розділу ІV Порядку). Як вбачається з довідки Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» від 04 червня 2019 року №55 розмір середньоденної заробітної плати позивача за березень та квітень 2019 року станови 856,28 грн. (а.с.30). ОСОБА_1 заявляла вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 травня 2019 року по 03 грудня 2019 року. Разом з тим, колегія суддів вважає, що оскільки 03 грудня 2019 року позивач вже була поновлена на посаді директора наказом Управління освіти і науки Бориспільської міської ради №423-к від 03 грудня 2019 року, а відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу вираховується за період з 04 травня 2019 року по 02 грудня 2019 року. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку: 856,28 грн. (середньоденна заробітна плата) * 147 (кількість робочих днів з 04 травня 2019 року по 02 грудня 2019 року) = 125873,16 грн. з утриманням податків і інших обов`язкових платежів. Таким чином, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. За змістом зазначеного положення Закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Як на підставу для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. ОСОБА_1 вказала на те, що у зв`язкуз незаконним звільненням вона не могла реалізувати своє право на працю, не отримувала заробітну плату, чим їй завдано моральної шкоди. Завдана позивачу моральна шкода полягає в переживаннях, втраті душевного спокою, втраті нормальних життєвих зав`язків, погіршення матеріального стану без місця праці та заробітної плати. Незаконним звільненням було принижено честь, гідність та ділову репутацію позивача, яка має педагогічний стаж роботи 53 роки, зокрема на посаді директора Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів» Бориспільської міської ради Київської області - 22 роки. Вказані нервові переживання та незаконне звільнення пришвидшили загострення хронічних хвороб позивача, зокрема цукрового діабету ІІ ступеню, кардіосклерозу, закупорки кінцевих судин. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, пред`являючи вимогу про відшкодування завданої моральної шкоди позивач обґрунтовувала її виключно незаконним звільненням. Вимоги про поновлення на роботі були розглянуті в іншому позовному провадженні. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що внаслідок її незаконного звільнення останній була спричинена моральна шкода. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем про порушення свого права та у зв`язку з чим спричиненням їй моральної шкоди стало відомо з часу видачі відповідачем наказу від 03 травня 2019 року №125-к про її звільнення. При цьому, з позовом про відшкодування моральної шкоди позивач звернулася 28 квітня 2020 року. Таким чином, ОСОБА_1 пропустила трьохмісячний строк для звернення з позовом до суду про відшкодування моральної шкоди без поважних причин, а тому він поновленню не підлягає. Отже, у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з вказаними вимогами. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 35500 грн. Згідно з ч.ч.2-4 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем було надано: акти виконаних робіт від 23 січня 2020 року, від 24 квітня 2020 року, від 18 листопада 2019 року з переліком та вартістю послуг, наданих адвокатом у загальному розмірі 34000 грн. При цьому, позивач вказувала на те, що вказані витрати нею були понесені під час розгляду справи №359/4799/19 Бориспільським міськрайонним судом Київської області про поновлення на роботі та під час розгляду справи Київським апеляційним судом. Таким чином, оскільки втрати на правову допомогу були понесені в межах розгляду іншої цивільної справи, а відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у їх стягненні. Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 3146,68 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове. Стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області, місцезнаходження: Київська область, місто Бориспіль, вул. Київський шлях, 35, код ЄДРПОУ 05408355 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 125873 грн. 16 коп. Стягнути з Управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області, місцезнаходження: Київська область, місто Бориспіль, вул. Київський шлях, 35, код ЄДРПОУ 05408355 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 3146 грн. 68 коп. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 серпня 2021 року. Головуючий: Судді: