Постанова 4813 № 500/7360/18

Номер провадження: 22-ц/813/3195/21 Номер справи місцевого суду: 500/7360/18 Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.07.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Воронової Є.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2020 року, постановленого під головуванням судді Присакар О.Я., повний текст рішення виготовлений 28 лютого 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, - в с т а н о в и в: У жовтні 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, в якому просили визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_7 на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті сестри ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування свого позову зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 рідна сестра позивачів, після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, до якого входить 1/2 частка житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Заповіту спадкодавець не залишила. ОСОБА_2 , 26 березня 2018 року, протягом шестимісячного строку подала заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О.В. ОСОБА_6 21 травня 2018 року, протягом шестимісячного строку подав заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О.В. На день смерті спадкодавця ОСОБА_8 спільно з нею проживав її чоловік ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до закінчення 6-ти місячного строку передбаченого законодавством, після якого він би вважався спадкоємцем, який прийняв спадщину автоматично. Отже позивачі по справі одержали право на спадкування у зв`язку з відсутністю спадкоємців попередньої (першої) черги. При зверненні до нотаріуса для отримання свідоцтва про право власності на спадщину, позивачам було відмовлено, у зв`язку з тим, що в спадковій справі №25/2018 р., заведеній 21.05.2018 року після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні документи, що підтверджують факт родинних відносин, а саме: свідоцтво про народження ОСОБА_8 і свідоцтво про шлюб ОСОБА_8 ; згідно з Довідкою №1098 від 13.08.2018 року, виданою комунальним підприємством «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і був чоловіком ОСОБА_8 , на підставі договору забудови від 13 травня 1966 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області Уманець Н.І. в реєстрі №2-1980, не зареєстроване. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_11 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , ОСОБА_11 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_9 був лише потенційним спадкодавцем після смерті дружини ОСОБА_8 , спадщину у розумінні ст. 1268-1270 ЦК України не прийняв, оскільки з 30 січня 2018 року до дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_9 фізично міг подати заяву про відмову від прийняття спадщини, отже позивачі по справі одержали право на спадкування у зв`язку з відсутністю спадкоємців попередньої (першої) черги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що за життя ОСОБА_9 відмовився або мав відмовитися від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 та суд правомірно встановив, що ОСОБА_9 вважається таким, що прийняв спадкове майно, що залишилося після ОСОБА_8 . У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_12 , представник ОСОБА_5 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а позивачі помилково вважають, що одержали право на спадщину, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не набули право на спадкування за наявністю спадкоємця першої черги ОСОБА_9 , який прийняв спадщину. В судове засідання 28 липня 2021 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не з`явилися про розгляд справи були сповіщені належним чином (а.с. 229-230, 233). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Арнаут А.Г., представника ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_9 на підставі договору забудови від 13.05.1966 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Уманець Н.І. в реєстрі №2-1980, передано земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 137). Згідно довідки КП «Ізмаїльського МБТІ» №1574 від 02.12.2019 року власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_9 на підставі вищевказаного договору забудови. Житловий будинок має самостійний юридичний адресний номер: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ) (а.с. 164). Відповідно до листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01.09.2011 року №40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 05.08.1992 року» житлові будинки збудовані до 05.08.1992 року не підлягають до здачі в експлуатацію. Згідно листа № 12/5-126 від 23.03.1999 року Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України не підлягає здачі в експлуатацію об`єкти нерухомості побудовані до 05.08.1992 року. Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами АДРЕСА_1 був збудований у період з 1966 року по 1985 рік (а.с. 134), тобто не підлягає здачі в експлуатацію. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 , ОСОБА_11 про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 року (чинного на час виникнення відносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Частиною 1ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 року (чинного на час виникнення відносин) передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно актового запису про шлюб №3 від 24.03.1966 року, складеного виконавчим комітетом Голицької сільської ради Болградського району Одеської області, 24.03.1966 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 укладено шлюб, після укладення шлюбу ОСОБА_13 змінила прізвище на « ОСОБА_14 » (а.с.107). Судом вірно зазначено, що оскільки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 набутий в період шлюбу, він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст. 71 ч. 1 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 26.12.2017 року Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). Після смерті ОСОБА_8 , згідно ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить 1/2 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 51359742 від 26.03.2018 року, наданої приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Арнаут О.В., інформація про заповіт, складений та посвідчений від імені ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня (а.с.74). Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦК України - спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Спадкоємцем за законом першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_8 є чоловік ОСОБА_9 , що підтверджено актовим записом про шлюб №3 від 24.03.1966 року, складеним виконавчим комітетом Голицької сільської ради Болградського району Одеської області (а.с.107). Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Як вбачається з довідки виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області №13/05-12-966 від 27.03.2018 року, ОСОБА_8 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 79). Відповідно до записів про зареєстроване місце проживання в будинковій книзі на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_9 на час відкриття спадщини, а саме станом на 23.12.2017 року, проживав разом із спадкодавцем за однією адресою, тому, відповідно до вимог ч.3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину (а.с. 140). Відповідно до актового запису про смерть №165 від 31.01.2018 року, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.100). Згідно ст. 1262 ЦК України, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , протягом шестимісячного строку подала заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О.В. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією актового запису про народження ОСОБА_13 №22 від 30.04.1944 року, складеним виконавчим комітетом Голицької сільської ради Болградського району Одеської області (а.с.116); актовим записом про шлюб №3 від 24.03.1966 року, складеним виконавчим комітетом Голицької сільської ради Болградського району Одеської області, 24.03.1966 року, згідно якого, після укладення шлюбу ОСОБА_13 змінила прізвище на « ОСОБА_14 » (а.с.107); свідоцтвом про народження ОСОБА_15 (а.с.8) та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 14.12.1967 року, згідно якого ОСОБА_15 після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_16 » (а.с.9). ОСОБА_6 , 21 травня 2018 року, протягом шестимісячного строку подав заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О.В. Встановлено, що ОСОБА_6 є рідним братом ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією актового запису про народження ОСОБА_13 №22 від 30.04.1944 року, складеним виконавчим комітетом Голицької сільської ради Болградського району Одеської області (а.с.116); актовим записом про шлюб №3 від 24.03.1966 року, складеним виконавчим комітетом Голицької сільської ради Болградського району Одеської області, 24.03.1966 року, згідно якого, після укладення шлюбу ОСОБА_13 змінила прізвище на « ОСОБА_14 »(а.с.107); свідоцтвом про народження ОСОБА_17 (а.с.10). Судом вірно встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є спадкоємцями другої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Арнаут О.В. № 373/02-14 від 11.09.2018 року, повідомлено позивачам про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що в спадковій справі №25/2018 р., заведеній 21.05.2018 року після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні документи, що підтверджують факт родинних відносин, а саме: свідоцтво про народження ОСОБА_8 і свідоцтво про шлюб ОСОБА_8 ; згідно з Довідкою №1098 від 13.08.2018 року, виданою комунальним підприємством «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 і був чоловіком ОСОБА_8 , на підставі договору забудови від 13.05.1966 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області Уманець Н.І. в реєстрі №2-1980, не зареєстроване (ас. 15-16). Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів того, що за життя ОСОБА_9 відмовився, або мав намір відмовитися від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 . Висновки суду про те, що твердження позивачів щодо потенційного спадкоємства ОСОБА_9 після смерті дружини ОСОБА_8 , є хибними, оскільки цивільним законодавством чітко визначено спосіб прийняття спадщини шляхом постійно проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є вірними. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами, оскільки спадкоємець першої черги ОСОБА_9 , після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановлений законом спосіб прийняв спадщину. На підставі з`ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_18 вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_9 був лише потенційним спадкодавцем після смерті дружини ОСОБА_8 , спадщину у розумінні ст. 1268-1270 ЦК України не прийняв, оскільки з 30 січня 2018 року до дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_9 фізично міг подати заяву про відмову від прийняття спадщини, отже позивачі по справі одержали право на спадкування у зв`язку з відсутністю спадкоємців попередньої (першої) черги є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_9 є спадкоємцем першої черги та таким, що прийняв спадкове майно, що залишилося після ОСОБА_8 , так як постійно проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 02 серпня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда