Постанова 4814 № 554/6368/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/6368/19 Номер провадження 22-ц/814/1128/21Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2021 року у складі судді Троцької А. І. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В липні 2019 року представник ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивовано тим, що 07.07.2008 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МК-142-08, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 8500 доларів США на строк до 06 липня 2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 16% річних. З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, Банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки № МП-142-08 від 07.07.2008. 03.10.2018 за договором про відступлення прав вимоги, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал», позивач набув права вимагати виконання боржниками зобов`язання за вказаними договорами. Вказував, що станом на 01.07.2019 загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов Кредитного договору становить 3 201 782,42 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 137 105,65 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 127 230,54 грн, заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 16 590,53 грн, заборгованість по комісії - 9 399,68 грн, заборгованість по пені - 2 911 456,02 грн. Внаслідок прострочення позичальником грошового зобов`язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних в сумі 12 351 грн та пені за подвійною обліковою ставкою НБУ - 48 937,32 грн, а всього 61 288,32 грн. Посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором № МК-142-08 від 07.07.2008 станом на 01.07.2019 у сумі 61 288,32 грн та судовий збір у розмірі 1 921 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Вердикт Капітал» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано пропуском позивачем строку позовної давності до основної вимоги, а відтак і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо). Не погодившись з вказаним рішенням, представник ТОВ «Вердикт Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що договір набирає чинності з моменту його укладення, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Вказує, що наявні в матеріалах справи договори (правочини) не визнані судом недійсними, а їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України, в даному випадку діє презумпція правомірності наведених правочинів. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вважає, що у суду відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки зобов`язання повинно бути виконане у встановлений договором строк та припиняється лише його виконанням, проведеним належним чином. Отже, висновки суду про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення пені і 3% річних є помилковими. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що 07 липня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МК-142-08, за умовами якого банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит у розмірі 8500 доларів США зі сплатою 16% річних (а.с. 8-11). Згідно підпункту 3.2 пункту 3 кредитного договору № МК-142-08 від 07 липня 2008 року, позичальник зобов`язався, починаючи з місяця, що є наступним за датою видачі кредиту, щомісяця, в період з 1 по 15 число кожного місяця, перераховувати грошові кошти в сумі 240,89 доларів США на транзитний рахунок для погашення заборгованості за кредитом, нарахованих процентів та комісійної винагороди. Підпунктом 3.3 вказаного договору визначено строк повернення кредиту до 06 липня 2012 року. Належне виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором було забезпечене договором поруки № МК-142-08, укладеним 07.07.2008 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 , за умовами якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором як солідарний боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків (а.с. 12-13). 03 жовтня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, на підставі якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за договором кредиту № МК-142-08 та договором поруки № МП-142-08 від 07.07.2008 (а.с. 17-19, 169-200). Станом на 01 липня 2019 року зобов`язання позичальника за Кредитним договором № МК-142-08 в повному обсязі не виконано, одержані кредитні кошти (тіло кредиту) у розмірі 137 105,65 грн кредитору не повернуті. Оскільки існує прострочене грошове зобов`язання за кредитним договором № МК-142-08 від 07 липня 2008 року, позивач ставить вимогу про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних від простроченої суми боргу - 137 105,65 грн на підставі статті 625 ЦК України за період з 30.06.2016 по 01.07.2019 в сумі 12 351 грн та пені за подвійною обліковою ставкою НБУ за період з 30.06.2018 по 01.07.2019 в сумі 48 937,32 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі, а жодних доказів переривання чи зупинення строку позовної давності, передбачених статтями 263, 264 ЦК України, позивачем суду надано не було. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень частини першої статті 526, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Нормами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Так, частиною першою статті 1050 ЦК України, яка на підставі частини другої статті 1054 ЦК України застосовується до кредитних правовідносин, встановлено обов`язок позичальника, якщо він своєчасно не повернув суму позики, сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Згідно частини другої цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) викладено правовий висновок, згідно якого законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. По справі встановлено, що строк кредитування за договором № МК-142-08 від 07.07.2008 закінчився 06 липня 2012 року, отже, з цього часу у кредитора виникло право на отримання компенсації від боржника за неналежне виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення до моменту виконання зобов`язання, проведеного належним чином. Оскільки станом на час звернення позивача до суду зобов`язання боржника з повернення кредиту належним чином не виконане, прострочення боржника є триваючим правопорушенням, висновок суду першої інстанції, що перебіг трирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, розпочався із закінченням строку кредитування 06 серпня 2012 року та сплинув 06 серпня 2015 року є помилковим. Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, право на одержання компенсаційних втрат у вигляді 3% річних від простроченої суми позивач має з 11.07.2016 по 01.07.2019 - у межах заявлених позовних вимог та трирічного строку позовної давності від дня пред`явлення позову 11.07.2019, що складає 12 226,82 грн. Вимоги позивача про стягнення подвійної облікової ставки НБУ, як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, є безпідставними, оскільки нормами ЦК України така відповідальність не передбачена, а Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР, яким встановлено обов`язок платників грошових коштів сплатити на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суб`єктами зазначених у Законі правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Спірні правовідносини ґрунтуються на споживчому кредитуванні позичальника - громадянина України, на які дія вищевказаного Закону № 543/96-ВР не поширюється. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки стаття 625 ЦК України визначає лише право кредитора на одержання від боржника інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, підстав для стягнення на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 48 937,32 грн апеляційним судом не вбачається. Колегія суддів апеляційного суду находить необґрунтованими й вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до відповідача ОСОБА_2 , порука якого за договором № МП-142-08 від 07.07.2008 припинилась на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України внаслідок непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання 06 липня 2012 року. Суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув та при безпідставності позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» до відповідача ОСОБА_2 та вимог про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відмовив у задоволенні позову за спливом позовної давності, яка застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. При цьому, місцевий суд не врахував вищезазначених правових висновків Верховного Суду щодо застосування позовної давності до вимог за статтею 625 ЦК України та помилково відмовив у стягненні з боржника 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання в межах трирічної позовної давності. За наведених обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Вердикт Капітал» та стягнення з ОСОБА_1 3% річних у розмірі 12 226,82 грн. З правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 в частині стягнення 3% річних задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» 12 226,82 грн за порушення грошового зобов`язання. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 955,69 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна