Ухвала КАС ВС № 120/3973/20-а

УХВАЛА 02 серпня 2021 року м. Київ справа № 120/3973/20-а адміністративне провадження № К/9901/26816/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В., перевіривши касаційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі № 120/3973/20-а з за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Київської митниці Держмитслужби, де просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Київської митниці Держмитслужби від 03 липня 2020 року №872-о "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 "; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Київ-столичний" з 03 липня 2020 року; - стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Київська митниця Держмитслужби звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, де волевиявлення сторони про звільнення за угодою сторін підтверджується заявою, що направлена засобами електронного зв`язку (WhatsApp), з особистого номера телефону. Проаналізувавши вказані скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд прийшов до наступних висновків. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 липня 2020 року позивачем за допомогою програми "WhatsApp" направлено заяву на особистий телефон начальника Управління кадрового забезпечення Київської митниці Держмитслужби ОСОБА_3 заяву про звільнення зі служби за згодою сторін, що сторони не заперечують. Також 03 липня 2020 року позивачем надіслано засобами поштового зв`язку заяву, в якій він просив відкликати заяву про звільнення за згодою сторін від 03 липня 2020 року, у зв`язку з тим, що вона написана в стані погіршення самопочуття, під тиском та з інших обставин, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та фіскальним чеком. Вказану заяву отримано відповідачем 06 липня 2020 року, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, та не заперечується жодною із сторін. Суди попередніх інстанцій проаналізувавши норми Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", прийшли до висновку, що для отримання заявою, яка була подана за допомогою програми "WhatsApp" статусу належним чином оформленої заяви про звільнення така заява мала би направлятися керівнику державної служби на офіційну поштову або електронну адресу у формі написаної власноручно або складеної в електронному вигляді та завіреної електронним підписом. Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що вказана заява не підписана електронним підписом, що передбачено пунктом 32 статті 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги", а тому вона не є електронним документом в розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Судами враховано висновки Верховного Суду у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 815/5173/17, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звільнення позивача з державної служби на підставі спірного наказу відбулося незаконно, без досягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин та без дотримання належної процедури звільнення. Зазначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником жодним чином не обґрунтовано, які саме порушення норм матеріального чи процесуального права допущено судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи. Доводи та аргументи заявника зводяться до переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Враховуючи вищенаведене посилання скаржника лише на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, які стали підставою припинення державної служби та звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін без аналізу норм права на яких грунтуються висновки суду, не можуть слугувати підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 4 статі 328 КАС України Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі № 120/3973/20-а з за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії- повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддяО.В. Калашнікова