Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/6537/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Друзенко Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6537/20 пров. № А/857/3278/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Шавель Р.М. за участю секретаря судового засідання: Гнатик А.З. представника апелянта: Вороновська М.А. представника позивача: Вовк Ю.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 460/6537/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи "Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України", Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправною відмови та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 07.09.2020р. ОСОБА_1 звернувся з позовом з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог до Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», Державної казначейської служби України в якому просив суд: -визнати протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не затвердження наказом від 29.01.2020р. №427 К «Про затвердження структури держаної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» лікувально- профілактичного закладу для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; -зобов`язати Міністерство юстиції України визначити своїм наказом лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; - визнати протиправною відмову від 14.04.2020р. №2014/02-20 Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» та Міністерства Юстиції України в наданні медичної допомоги; -стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн. ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що впродовж тривалого часу безуспішно він намагається отримати безоплатну медичну допомогу на пільгових умовах в профільному лікарняному закладі Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України як пенсіонер Державної кримінально-виконавчої служби України. Позивач частково втратив працездатність та його захворювання пов`язані з проходженням служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Вважає, що колишні працівники кримінально-виконавчої служби мають право на медичне забезпечення в закладі охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.11.2020р. позов задоволено частково. Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», внаслідок якої ОСОБА_1 позбавлений пільг, гарантованих п.1-п.5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998р., дія якого поширюється на нього, як на звільнену із служби особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, в силу вимог ч.3 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005р.. Крім того, суд першої інстанції стягнув солідарно з Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої протиправною бездіяльністю моральної шкоди 30000,00 гривень. В решті вимог відмовлено. Також, суд першої інстанції стягнув з Міністерства юстиції України до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 570,40 грн. та з Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 570,40 грн. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянти Міністерство юстиції України, Державна установа «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» подали апеляційні скаргу, в якій зазначають, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянти просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.11.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В судовому засіданні представник апелянта Міністерство юстиції України - Вороновська М.А. підтримала апеляційну скаргу з підстав в ній зазначених. Представник позивача Вовк Ю.Є. в судовому засіданні просив суд, апеляційні скарги залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державного департаменту з питань виконання покарань, що входили в структуру Державної кримінально-виконавчої служби України. З 22.12.2008р. позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, як особа, що отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується довідкою №827/03 від 11.08.2020р. Із змісту довідки Рівненської міської МСЕК РВН№000549 від 23.01.2009р. видно, що ОСОБА_1 встановлена ступінь втрати працездатності у відсотках - тридцять (30%) через захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах Державного департаменту з питань виконання покарань. Медичною довідкою №23 від 14.02.2020р. підтверджено, що позивач страждає на атеросклеротичний кардіосклероз, стенокардію, ішемічну хворобу серця, фібріляцію передсердя та гіпертонічну хворобу. Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався до Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» з приводу надання медичної допомоги як пенсіонеру Державної кримінально-виконавчої служби України. Зокрема, на звернення позивача від 03.02.2019р. Державна установа «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» листом №1495/02-19 від 12.03.2019р. повідомила, що питання надання безоплатної медичної допомоги ветеранам та пенсіонерам Державної кримінально-виконавчої служби України в лікарняних закладах на пільгових засадах не вирішено. З метою забезпечення лікування даної категорії до адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України надіслано лист №1336/09-19 від 01.03.2019р. щодо надання відповідної інформації для подальшого формування кошторису з метою забезпечення медичним обслуговуванням. 09.03.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України з приводу надання медичної допомоги на пільгових умовах, як пенсіонеру Державної кримінально-виконавчої служби України. Через неотримання відповіді від адресата, 15.04.2020р., 18.05.2020р. та 19.06.2020р. позивач звертався на урядову «гарячу лінію» з приводу цього ж питання.\ Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 , що за його дорученням розгляд звернень здійснено Державною установою «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» (а.с.11-13). Як видно з відповіді Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України» №2014/02-20 від 14.04.2020р., питання організації надання безоплатної медичної допомоги ветеранам та пенсіонерам Державної кримінально-виконавчої служби України в лікарняних закладах на пільгових засадах не вирішено. В структурі Держаної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженої наказом Мінюсту №427/К від 29.01.2020р., відсутній будь-який лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги персоналу, пенсіонерам та ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби. Медична допомога даним категоріям надається відповідно до наказів Міністерства охорони здоров`я №503 та №504 від 19.03.2020р., якими врегульовано порядок вибору сімейного лікаря. Розділом 2 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» визначені особи та в яких випадках надається статус ветерана Державної кримінально-виконавчої служби України. Із змісту постанови Кабінету Міністрів України від 18.11.2009р. № 1226 «Про посвідчення і нагрудний знак «Ветеран Державної кримінально-виконавчої служби України» видно, що підтвердженням набуття статусу ветерана Державної кримінально-виконавчої служби України є видача Міністерством юстиції України посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби». З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 немає статусу ветерана та учасника бойових дій на якого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а є пенсіонером Державної кримінально-виконавчої служби України. Тому, помилковими є висновки суду першої інстанції про застосування до спірних відносин Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Відповідно до п.6 ст.23 Закону України «Про Державну Кримінально-виконавчу службу України» пенсійне забезпечення та соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Вказаний закон встановлює статус позивача як пенсіонера Державної кримінально-виконавчої служби України та визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. В структурі, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2020р. № 427/К «Про затвердження структури державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» відсутній будь-який лікувально-профілактичний заклад для надання медичної допомоги пенсіонерам. Медична допомога пенсіонерам надається відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.03.2018р. № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.03.2018р. № 503 «Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну допомогу. В ст.4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування» від 19.10.2017р. № 2168 визначено, що у мажах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідним їм переліком медичних послуг та лікарських засобів, пов2язаних з наданням медичної допомоги. Отже, позивач не підпадає під пільгову категорію пенсіонерів Державної кримінально-виконавчої служби України для отримання медичної допомоги у лікарняних закладах Центру охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», оскільки він може отримати безкоштовну медичну допомогу у закладах медичного обслуговування населення. ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів рішенням суб`єкта владних повноважень. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що дії суб`єкта владних повноважень начебто впливають на його правове становище. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, відсутні підстави для задоволення позову. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015р. у справі №21-5361а15, від 01.12.2015р. у справі №21-3222а15, від 05.08.2020р. у справі № 811/1228/18. Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України. Так, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови). Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. За таких обставинах, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України», внаслідок якої ОСОБА_1 позбавлений пільг, гарантованих п.1-п.5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» №203/98-ВР від 24.03.1998р., дія якого поширюється на нього, як на звільнену із служби особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, в силу вимог ч.3 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005р. та стягнення моральної шкоди в розмірі 30000 грн. Оскільки, в даному спорі позивач в порушення вимог ст.2 КАС України не навів обґрунтованих мотивів та не надав відповідних доказів, яким чином дії Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» порушують права та інтереси позивача. Тобто, породжують, змінюють або припиняють його права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що між діями Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» та хворобою позивача який є пенсіонером Державної кримінально-виконавчої служби України відсутній причино-наслідковий зв`язок, що виключає наявність моральної шкоди та можливість її стягнення. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення яким в позові відмовити. Керуючись ст.ст.243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» -задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 460/6537/20 - скасувати. В позові ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи "Центр охорони здоров`я державної кримінально - виконавчої служби України", Державної казначейської служби України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди- відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська Р. М. Шавель У зв`язку із перебуванням судді Матковської З.М. в період з 29.06.2021р. по 19.07.2021р. включно у щорічній відпустці та відсутністю судді Шавеля Р.М. з 19.07.2021р. по 01.08.2021р. включно у щорічній відпустці, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 02.08.2021р.